Хто вбив доньку Дугіна, і що це означає для України: всі версії

 Світлини знищеного Маріуполя та його захисників, розбитої техніки на підступах до Києва й жертв у братських могилах у Бучі вже давно стали страшними символами російсько-української війни. Жорстокою ілюстрацією до розв'язаної Кремлем війни стане й фото людини, що схопилася за голову біля машини, в якій горіла її донька. Фото людини, котра довгі роки закликала вбивати інших людей.

Російська ФСБ заявила про розкриття вбивства Дар'ї Дугіної. І, за версією російських чекістів, за ним стоять спецслужби України.

Як стверджує ФСБ, виконавицею вбивства була громадянка України, 43-річна Наталя Вовк (Шабан). У Росію вона нібито приїхала 23 липня разом із 12-літньою донькою Софією Шабан. Вони, за версією ФСБ, орендували квартиру в будинку, в якому мешкала й Дугіна, і стежили за нею. Вовк із донькою відвідали фестиваль “Традиція”, де була присутня й Дугіна разом зі своїм батьком, ідеологом євразійства і рашизму Алєксандром Дугіним. Там українка, стверджують на Луб’янці, замінувала машину, а відразу після її підриву виїхала з донькою в Естонію.

На підтвердження своєї версії російські спецслужби навіть виклали фото нібито посвідчення Наталі Вовк, яке має підтвердити, що українка перебуває на службі у військовій частині 3057 Національної гвардії України. (В/ч 3057—це 12-та бригада оперативного призначення НГУ імені Дмитра Вишневецького, дислокована в Маріуполі. До її складу входить і полк “Азов”.)

На розкриття резонансного вбивства “орлам” Алєксандра Бортнікова знадобилося всього два дні. Дивна оперативність. Як зазначає журнал “Холод”, за 2733 днів російська влада так і не знайшли організаторів убивства політика Бориса Нємцова, за 4786 днів — правозахисниці Наталії Естемірової, за 5798 днів — журналістки Анни Політковської.

Але версія про те, що за вбивством Дугіної стоять українські спецслужби, з самого початку багатьма розглядалася в Москві як основна. У те, що Дугіну вбили “в результаті теракту, скоєного нацистським українським режимом”, упевнений і її батько.

У Києві ж категорично заперечують свою причетність до вбивства Дугіної і називають опубліковане ФСБ посвідчення підробленим. Своєю чергою, і полк “Азов” заявляє, що Вовк не має жодного стосунку до цього підрозділу, а сам теракт — це підготовка до “трибуналу” над азовцями, аби таким чином підігріти російську громадську думку про “необхідність” цього судилища.

 Як можна судити з “витікань” із російських силових відомств у ЗМІ, у ФСБ стверджують, що ціллю українки з “Азова” була саме Дугіна, а не її батько, хай і іменитий ідеолог, але маргінальний політик. Але навіщо Україні смерть доньки Дугіна? Якої мети досяг би Київ, убиваючи маловпливову й практично невідому в Україні пропагандистку? Прораховувані наслідки цього гіпотетичного сценарію змушують сумніватися у причетності України до загибелі Дар'ї Дугіної.

Звісно, її смерть може стати попередженням усім російським пропагандистам і завсідникам ток-шоу, які пристрасно закликають до війни та вбивств українців, — соловйовим, скабєєвим, прілєпіним, журавльовим, симоньян, кисельовим, красовським та іншим. А, судячи з коментарів у соцмережах, багато українців схвалюють полювання українських спецслужб на військових злочинців не тільки на окупованій українській території, а й у самій Росії.

Але бажання помсти — не найкращий порадник під час прийняття рішень. І якщо припустити, що версія ФСБ правильна, то Україна ризикує занадто багато чим. По-перше, Україна може бути обвинувачена в державному тероризмі що вдарить по репутації нашої країни і може позначитися на підтримці Києва з боку західної громадської думки. Адже для Заходу неважливо, де вбито мирного жителя — в Бучі, Ірпені, Маріуполі чи Москві. При цьому не має значення, що 29-літня прибічниця “русского міра” й сама була під західними санкціями. Показовий коментар голови комітету з розвідки Конгресу США Адама Шиффа: “Я б не хотів бачити з українського боку нічого схожого на вбивства мирних жителів”.

Москва вже зараз намагається підняти “справу Дугіної” на міжнародний рівень, щоб заглушити тему злочинів, скоюваних російськими солдатами в Україні. Частково це вдається: офіційний представник генсека ООН Стефан Дюжаррік заявив, що ООН закликає провести розслідування для встановлення фактів, які стоять за її загибеллю. Своєю чергою, постпред РФ при ООН Василь Небензя повідомив, що Росія порушить тему вбивства Дар'ї Дугіної на засіданні РБ ООН 23 серпня.

По-друге, вбивство Дугіної може сприяти зростанню підтримки росіянами “спеціальної воєнної операції”, її смерть — ще один привід для російської пропаганди посилити антиукраїнські настрої. Адже розшматоване спалене тіло дівчини — чудова моторошна ілюстрація на підтвердження того, що при владі в Україні перебувають “фашисти”, з якими й вимушені воювати російські люди задля “визволення” “братнього” народу сусідньої країни.

З огляду на вищесказане, для Києва мінусів від убивства Дугіної значно більше, ніж плюсів. Можна погодитися з радником глави ОП Михайлом Подоляком, який заявив, що вбивство Дугіної “багато в чому безглузде для України”. Та й на Заході (якщо судити з публікацій у ЗМІ і розмов наших інформованих співбесідників із конфідентами в ЄС та США) переважно сумніваються в “українському сліді”. Зокрема й тому, що росіяни багато і послідовно брешуть.

Тимчасом вигодонабувачів від смерті Дугіної достатньо і в самій Росії. Тому “українська версія” — не єдина, яку активно обговорюють і в РФ.

Одна з версій — за вбивством Дар'ї Дугіної стоять російські спецслужби (ФСБ або ГУ ГШ РФ), які таким жорстоким чином прагнуть угамувати занадто затятих прибічників спецоперації, що їх із наближенням краху “спецоперації” та зростанням необхідності переговорів стали сприймати як токсичний елемент. На мій погляд, версія про “зачищення яструбів” притягнута за вуха, оскільки вбивство доньки ідеолога “русского міра” провокує саме радикалізацію консервативного табору, що прагне помсти.

Значно ймовірніша інша версія: вбивство Дугіної — частина технології ескалації війни, така собі подобизна підриву житлових будинків перед другою чеченською кампанією. Згідно з цією версією, підрив машини організувала та частина кремлівських груп впливу, котра підтримує оголошення мобілізації населення Росії, удари по центрах прийняття рішень і “якнайшвидше очищення від терористів та вбивць Києва, Миколаєва, Харкова, Одеси й інших російських міст”, а не пошук компромісу із Заходом та Україною.

Ті, хто сумнівається в цій версії, наводять свій аргумент: якщо загибель Дугіної передує мобілізації, то незрозумілий вибір жертви, оскільки вона була невідома широким російським масам. На користь цієї версії свідчить і те, як швидко визначили “виконавицю вбивства” з України.

Російські пропагандисти вже говорять про Дугіну як “сакральну жертву” й обвинувачують “українських нацистів” у державному тероризмі. Тимчасом депутат “Единой России” Владімір Джабаров пригрозив “жорсткими діями РФ” Естонії, якщо вона не видасть Наталю Вовк Росії. А керівниця RT Маргарита Симоньян, висловивши сумнів, що естонська влада видасть “убивцю Даші”, заявила, що в Росії на території Естонії знайдуться “професіонали, які бажають помилуватися шпилями в околицях Таллінна”.

Сам же Дугін так пише про загибель своєї доньки: “Вороги Росії її підло, нишком убили. Але нас, наш народ, не зламати навіть такими нестерпними ударами. Вони хотіли придушити нашу волю кривавим терором проти найкращих і найбільш уразливих серед нас. Але вони свого не доб'ються. Наші серця прагнуть не просто помсти чи відплати. Це занадто дрібно, не по-російському. Нам потрібна тільки наша Перемога. На її вівтар поклала своє дівоче життя моя донька. Так переможіть, будь ласка”.

Із подачі колишнього депутата Держдуми Іллі Пономарьова, у ЗМІ також з'явилася версія, згідно з якою підірвала машину з Дугіною “Національна республіканська армія”, котра прагне всіма способами скинути Путіна.

До останнього часу про цю організацію ніхто не чув, і в тому, що вона реально існує, сумніваються не тільки в Росії, а й в Україні та на Заході. Цілком можливо, що цю “армію” створили, аби, по-перше, ще більше ускладнити розслідування вбивства, а по-друге, очорнити противників Кремля, пов'язавши їх із тероризмом. А може, ті, хто заявив про “армію”, просто скористалися фактом уже скоєного вбивства, щоб гучно повідомити: в Росії є опір режимові Путіна.

А ось найекстравагантнішу версію запропонував російський політолог Сєргєй Марков. На його думку, за вбивством доньки Дугіна можуть стояти не тільки українські спецслужби (яким, мовляв, напередодні Дня незалежності потрібно “якусь перемогу влаштувати. Наступу робити не можуть, організують серію терактів”), а й… Вірменія. Адже Дугін — “протурецький” персонаж, і деякі турецькі генерали буквально моляться на нього, що може не влаштовувати вірменських радикалів.

Звісно ж, обговорюються і версії, що розглядають кримінальні розбірки (через розподіл коштів на різні проєкти) та особисту помсту.

Але в середовищі експертів і політиків є розуміння, що смерть Дар'ї Дугіної може мати серйозні наслідки для Росії та України. І не тільки у вигляді ренесансу насильства при вирішенні в Російській Федерації політичних або бізнесових проблем — методу, такого звичного для російського суспільства в “буремні дев'яності”. (Хоча замовні вбивства відбувалися в путінській Росії, їх мішенню зазвичай ставали відверті критики Кремля, а не його активні прибічники.)

Повторюся, для України вбивство Дугіної означає посилення позицій московських “яструбів”, а обвинувачення на адресу Києва — ескалацію війни та мобілізацію консервативної частини російського електорату. Убивство Дугіної може послугувати і виправданням скоєння Кремлем політичних убивств у нашій країні. Російські політологи вже наводять для прикладу Ізраїль, “спецслужби якого у відповідь на будь-який теракт проти своїх громадян починають справжнє полювання на терористів”.

При цьому, як зазначає російська політологиня Тетяна Станова, у нинішній ситуації важливо, що наступні рішення Путіна можуть видаватися слабкими й менш легітимними для приголомшеної консервативної частини еліти і суспільства. На її думку, “вбивство працює на посилення невдоволення владою в консервативних колах, які вважають, що Кремль не там малює червоні лінії, та й займає занадто нерішучу позицію стосовно їх порушення”.

Недовіра до Кремля не сприяє визнанню поспішних результатів “розслідування”, проведеного ФСБ. Оскільки ж малоймовірно, що в найближчому майбутньому ми дізнаємося правду про те, що насправді сталося в Підмосков'ї, кожен вибирає версію трагедії на свій упереджений смак.

Володимир КРАВЧЕНКО