Хто такі олігархи

Секретар РНБО Олексій Данілов раніше називав приблизну кількість олігархів в Україні — 13, а також їхню головну ознаку — “вплив на владу”. Проте не озвучив прізвища.

До цього президент Зеленський казав, що прізвища не так важливі, як дії, але деякі імена таки згадав:

“Прізвища тут не мають жодної різниці: Медведчук, Коломойський, Порошенко, Ахметов, Пінчук, Фірташ чи будь-хто інший. Важливо одне — ти готовий працювати законно та прозоро чи хочеш і надалі створювати монополії, контролювати ЗМІ, впливати на депутатів та інших державних службовців? Перше — підтримується. Друге — закінчується”.

Хто такі олігархи, звідки вони взялися в Україні, як вони впливають на економіку і що з ними роблять в інших країнах?

Новий закон визначає їх за такими ознаками:

• значний вплив на засоби масової інформації;

• участь у політичному житті;

• бенефіціарне володіння компанією-монополістом;

• статки понад 1 млн прожиткових мінімумів (близько 83 млн доларів).

Від Давньої Греції...

Слово “олігархія” має давньогрецьке коріння і в перекладі означає “владу небагатьох”. Про олігархів писали ще Платон та Арістотель. За Платоном, олігархія є владою небагатьох, що спирається на “майновий ценз” — багатство.

Багатії накопичують дедалі більше “золота у коморах”, і “перш за все вишукують, на що його витратити, а для цього перетлумачують закони, мало рахуючись з ними”.

У такій державі “ледве не всі бідні, крім правителів”.

Лунає знайомо?

... до незалежної України

Хоча офіційного визначення, хто такий олігарх, в Україні раніше не було, тут роками говорять про них як на кухнях, так і з високих трибун. Кожен українець завжди може назвати пару-трійку прізвищ.

За часів президентства Леоніда Кучми частіше говорили про клани, особливо про Дніпропетровський та “зятя президента”, за Віктора Ющенка — про “любих друзів”, за Віктора Януковича — про “сім'ю” та “донецьких”.

Петра Порошенка і самого називали олігархом, хоча саме він першим заговорив про деолігархізацію.

Прихід до влади і перший рік президента Зеленського так само нерозривно пов'язані із питанням, чи не керує країною замість нього один олігарх.

Перший президент Леонід Кравчук, ім'я якого не пов'язане з якимсь певним олігархом, вважає, що Україні не вдасться йти вперед, поки українці та влада не навчаться поважати бізнес.

Колишній член Політбюро ЦК КПУ пан Кравчук вважає, що негативне ставлення до олігархів є “більшовицькою філософією”.

Президент Леонід Кучма, на два терміни правління якого припало формування більшості провідних фінансово-промислових груп в Україні, у своїй книзі “Після Майдану”, що вийшла у 2007 році, багато разів заперечує, що доклав руку до “олігархізації” України.

• Епоха Кучми: десять неоднозначних років

Він також наводить свої аргументи “за” олігархів, і доводить, що серед них багато талановитих людей, які заробили статки своїми мізками.

Після Помаранчевої революції та перемоги на президентських виборах Віктора Ющенка почали говорити про те, що країна має позбутися олігархів, але вже у 2013 він переконував, що українські олігархи — за європейський вибір країни, адже саме він може дати їм легітимізацію:

“Коли ми говоримо про бізнес, а це святе святих, комора свята, мені не пригадується, що у когось (з олігархів — Ред.) у Росії є газова чи нафтова свердловини, чи 12 тисяч гектарів ще не вирубаного лісу, чи копальні, чи хімічні комбінати… Визначальне те, що глобальний їхній економічний інтерес не покладений у Росію”.

А от термін деолігархізація, яким нині оперує чинний президент, пішов від президента Петра Порошенка.

“Ключова позиція, із якої я виходжу — деолігархізація країни. Якщо ми намагаємося побудувати в країні порядок, то вони — хаос”, — заявляв пан Порошенко у 2015 році у зверненні до парламенту.

Ще до свого обрання у 2019 році президент Зеленський просив “не приписувати йому Коломойського”, який відкрито підтримував його на виборах.

Із відходом в тінь Ігоря Коломойського, який в інтерв'ю DW називав себе “якщо й олігархом, то позитивним”, оглядачі дедалі частіше стали говорити про вплив на владу найбагатшого — за багатьма рейтингами — українця Ріната Ахметова.

Проте сам він називає себе бізнесменом і твердить про те, що його цілі збігаються з президентськими.

Що робить олігархономіка

Експерти вважають, що наявність олігархів, які часто є монополістами у цілих галузях, спотворює структуру економіки і залишає лише невеликі “гетто” для розвитку малого і середнього бізнесу, що формують середній клас.

Багато хто — як в Україні, так і за її межами — сприймав Революцію гідності як протест середнього класу проти “влади небагатьох”. Але і п'ять років по тому, у докоронавірусному 2019-му частка малих підприємств у ВВП країни становила лише близько 16%, тоді як у розвинених країнах вона перевищує половину.

З іншого боку, статки трьох найбагатших українців складали до 6% ВВП країни, що значно більше, ніж у Росії та Польщі, чи навіть США — оплоті капіталізму.

У дослідженні Світового банку йшлося про “кумівський капіталізм” в Україні, що “дозволяє компаніям, які тісно пов'язані з політикумом, користуватися перевагами, до яких інші компанії не мають доступу”.

Звідси, вважають експерти, і коріння технологічного відставання України, і монополізація ключових галузей, яка б'є високими цінами й тарифами по кінцевому споживачу — населенню, і пробуксовування реформ.

Чи можливо побороти олігархів

Досвід інших свідчить, що там, де олігархи стали частиною економіки (або самі й є економікою), їх важко позбутися.

Російські олігархи: їх там немає, але вони є

Олігархи в Росії з'явилися одразу ж після розпаду СРСР. Багато з них почали свою комерційну діяльність ще за часів “перебудови”, коли по всій країні почали відкриватися комерційні банки, торгові фірми та приватні компанії.

Розквіт олігархів стався переважно завдяки масовій приватизації в Росії на початку 1990-х, коли великі держпідприємства одне за одним переходили до рук приватних інвесторів і перетворювалися на акціонерні товариства.

Власники таких компаній мали величезний вплив на владу, оскільки саме в їхніх руках акумулювалися головні енергетичні та фінансові ресурси країни. На президентських виборах 1996 року найбільші олігархи неформально об'єдналися, аби забезпечити перемогу Бориса Єльцина, рейтинг якого стрімко падав.

З приходом до влади Володимира Путіна епоха олігархів поступово зійшла нанівець — нафтогазовий та банківський сектори знов повернулися під жорсткий контроль держави, а незгодні із владою впливові підприємці або отримали тюремні строки (як Ходорковський), або залишили країну (як Гусинський і Березовський).

При цьому великі тендери часто виграють компанії, якими володіють близькі до президента бізнесмени.

Магнати в Латинській Америці: “побічний продукт” капіталізму

Латинська Америка — регіон, для якого характерна різка нерівність у суспільстві, де величезні статки та широко поширені злидні існують поруч. У цьому регіоні живуть деякі з найзаможніших людей світу.

Якщо поглянути на список 100 найбагатших людей Forbes, мексиканський телемагнат Карлос Слім — на 16 місці зі статками у понад 62 млрд доларів. Ще один мексиканець і олігарх від видобувної галузі Герман Ларреа Мота — на 61 місці, тоді як чилійка Айріс Фонтбона, також з гірничовидобувного бізнесу, на 74-му.

Багато країн Латинської Америки мають групу родин зі статками світового рівня та беззаперечним впливом на політику своїх країн. Деталі можуть різнитися від країни до країни, але можна сказати, що спільним є контроль цих магнатів над ключовими секторами економіки.