Герої та антигерої

Але найпримітніше, що час від часу війна може змінювати героїв та антигероїв місцями.

У початковий період Другої світової Йосиф Сталін був для західних демократій класичним антигероєм — жорстоким тираном, агресором та спільником нацистів. Але за кілька років він перетворився на героїчного союзника, і критика сталінського тоталітаризму зійшла нанівець. 

Найяскравіше ця зміна іміджу відобразилася в дзеркалі сатири та гумору. 1939-го карикатурист лондонської “Evening Standard” Девід Лоу опублікував одну зі своїх найвідоміших робіт — “Рандеву”, зобразивши зустріч двох диктаторів-негідників на руїнах Польщі. Але з літа 1941-го той же Лоу став малювати зовсім інші карикатури, на яких хороший хлопець Джо сусідив з другом Вінстоном.

Протилежна історія трапилася з Фінляндією та її керівництвом. На початку війни західні демократії захоплювалися фінською мужністю та стійкістю. Але вже за кілька років Суомі сприймалася як ганебний нацистський сателіт, і нікого не хвилювали мотиви, що змусили її піти на союз із Рейхом. 

У грудні 1939-го карикатурист “Daily Mail” Леслі Іллінгворт з великою симпатією зобразив хоробрих фінів, які вступили в нерівну сутичку зі Сталіним за невтручання нейтральних країн. Але в червні 1944-го той же Іллінгворт малював ту ж Фінляндію в жалюгідному і принизливому вигляді — як зломщика, кинутого спільником-Гітлером.

Після 24 лютого 2022 року з подібними метаморфозами змогли познайомитись і наші співвітчизники.

Мабуть, найяскравіший приклад перетворення героя на антигероя — це історія Ілона Маска.

У початковий період повномасштабної війни глава SpaceX зі своїми старлінками виглядав вірним другом України. В очах українського суспільства Маск уособлював світовий прогрес, і його допомога була зайвим підтвердженням того, що Україна воює на боці майбутнього. Українці не шкодували похвальних слів на адресу мільярдера-героя. Далі за всіх пішла влада міста Березань, що перейменувала вулицю Гагаріна на вулицю Маска. Але, як виявилося, це рішення було дещо поспішним.

На другому році війни Ілон Маск для українців — дуже одіозна постать. Боягуз, що злякався кремлівського ядерного шантажу. Капітулянт, готовий поступитися Росії окупованими українськими територіями. Саботажник, який перешкоджав атакам ЗСУ на Крим. 

Причому, заплямувавши себе антиукраїнськими словами та справами, Маск постає вже не двигуном прогресу, а некомпетентним та егоїстичним багатієм, таким собі Пітером Ішервеллом із фільму “Don't Look Up”. І цілком імовірно, що вулицю Гагаріна-Маска в Березані знову доведеться перейменовувати.

Приклади зворотної еволюції теж є: у масовій українській свідомості таку еволюцію здійснив Емманюель Макрон.

На початку великої війни його вважали чи не головним ідеологом капітуляції України, який намагається зберегти путінське обличчя. Регулярні дзвінки французького президента до Москви викликали масу отруйних та зневажливих коментарів. Але тепер Макрон — цілком проукраїнський політик, який передає нам далекобійні ракети SCALP, і якого в Росії називають “кінченою тварюкою”. Можливо, до нашого еталонного героя Бориса Джонсона французький лідер не дотягує, але антигероєм, як у перші місяці війни, точно не вважається.

Свою специфіку мають метаморфози щодо вітчизняних персоналій.

Перетворення антигероя війни на героя виглядає чимось нереалістичним: важко уявити, щоб Медведчук, Шуфрич чи керівники УПЦ МП раптом набули героїчного ореолу в очах українців. Проте розжалування вчорашніх українських героїв — звичайна практика.

Олексій Арестович. Після 24 лютого він вважався героєм інформаційного фронту та психотерапевтом загальнонаціонального значення. Його популярність можна було порівняти з популярністю Зеленського та Залужного, а до його прогнозів дослухалася вся країна. 

Проте сьогодні від цієї слави мало що лишилося. В кращому разі Арестович сприймається як enfant terrible, який озвучує речі, про які в пристойному товаристві прийнято мовчати. А в гіршому — як ворожа “консерва” і зрадник, якого час здати в СБУ.

Олексій Резніков. У початковий період війни його ім'я асоціювалося з нарощуванням бойової могутності ЗСУ, з успішними “Рамштайнами” та переозброєнням української армії. Наразі воно асоціюється з корупційними скандалами. Так, прихильники ексміністра впевнені, що з ним обійшлися несправедливо, що він став жертвою дискредитаційної кампанії, і що його заслуги перед Україною важливіші за прорахунки. Але в масовій свідомості Рєзніков залишиться “звільненим за корупцію”, і загальновизнаним героєм війни йому вже не бути.

Проте головна вітчизняна інтрига пов'язана не з Олексіями, а з Володимиром. З людиною, яка після 24.02.2022 стала обличчям українського опору. Чи може велика війна, яка перетворила президента Зеленського на героя, зробити його ж антигероєм? Така можливість є. І її визначають дві групи факторів: природні та штучні.

Природні чинники породжені концентрацією влади та відповідальності в одних руках. Після 24 лютого Україна де-факто стала президентською республікою, де з главою держави асоціюються будь-які успіхи та невдачі. 

Перемога під Києвом, деокупація Харківщини, визволення Херсона, постачання HIMARS та Storm Shadow — навіть якщо якісь із українських здобутків пов'язані із Зеленським лише опосередковано, вони однаково оточують гаранта героїчним ореолом. 

Але ця медаль має і зворотний бік — різноманітний негатив теж прилипає до хазяїна Банкової. 

Труднощі з контрнаступом, невдоволення мобілізацією, корупція в держапараті: по іміджу президента здатна вдарити будь-яка вітчизняна проблема, в тому числі й та, яка не має до нього безпосереднього стосунку. Чим гірше складатимуться справи на фронті і в тилу, тим вищий ризик того, що в народній свідомості герой поступово еволюціонує в антигероя.

Щоправда, природні чинники навряд чи спрацюють без штучних: без прицільних пропагандистських зусиль, спрямованих на перетворення Зеленського на антигероя. Сьогодні в цьому зацікавлені дві дуже різні сили.

Читайте також: Дорога з двостороннім рухом

По-перше, Кремль, який розглядає дискредитацію українського лідера як необхідну умову для російської перемоги у війні.

А по-друге, той прошарок українського суспільства, для якого Зеленський залишається антигероєм з моменту свого тріумфу на президентських виборах. Ці люди так і не пробачили колишньому шоумену приниження, яке вони пережили навесні 2019-го. Популярність гаранта вони сприймають як масове божевілля. Його патріотичний імідж — як безсовісний обман. А лаври героя, які дісталися Володимиру Олександровичу після 24.02.2022 — як величезну несправедливість.

І часом здається, що цей прошарок суспільства готовий на все, аби домогтися відновлення справедливості по своєму розумінню. Навіть якщо для цього потрібно сповідувати принцип “чим гірше, тим краще”, діяти в унісон із Росією та оголошувати Зеленського антигероєм синхронно з ворожими пропагандистами. 

Михайло ДУБИНЯНСЬКИЙ