Газ завжди за повну ціну

Чи може бути так, що ціна на газ в Україні знизиться реальним, ринковим шляхом? Однозначно так. Є дві великі групи факторів, які на це можуть вплинути.

Перші — зовнішні, які від самої України залежать мало. Ціна на газ значно залежить від конкуренції його постачальників на ринках. Навіть сама по собі загроза втратити долю ринку і наявні контракти змушує знижувати ціну.

За прикладами не варто ходити далеко: коли в 2016 році в Європі (а саме частиною європейського ринку газу є і український) з’явився навіть не сам американський зріджений газ, а тільки його привид, як ціни пішли вниз. І в 2016 були найнижчі за досить тривалий період.

Та потім трейдери зрозуміли, що американцям набагато цікавіше відправляти свій газ до Японії та Південно-Східної Азії, де конкуренція нижче, а платоспроможний попит досить високий. Результатом став дворічний тренд на зростання ціни газу.

Між іншим, у зниженні ціни газу далеко не останню роль два роки тому грав російський Газпром.

Серед європейських компаній — торговців газом — про ті роки досі розповідають історії, як вони робили прес анонси про можливість закупки зрідженого газу із Штатів, а наступного дня продавці Газпрому приходили із пропозицією про зниження ціни.

Зрозуміло, що споживачі в такій ситуації тільки виграють. Чи можливо повторення тренду на зниження ціни газу в Європі? Так.

Звісно, якби Європа домоглася від Росії відкриття газового транзиту для газу з Туркменістану та інших країн Середньої Азії, то ціна тут же пішла б униз.

Просто тому, що конкуренція зросла б. Такий самий вплив був би від імплементації в Росії третього пакету Енергетичної Хартії Європи (третій енергопакет). Ліквідація монополії Газпрому на експорт газу в Росії привело б до зниження ціни для всіх споживачів.

Та, на жаль, Європа — і Європейська комісія і на рівні країн — або відверто залицяється до росіян (Німеччина та Австрія головні лобісти російського Північного потоку 2, який значно знизить навіть гіпотетичну конкуренцію на ринку транспортування газу до Європи).

Або не мають достатнього впливу на ЄС (країни Балтії, Польща) для формування спільної потужної позиції із чіткими вимогами до Росії виконувати європейські правила.

Тому ціни на зовнішньому (читати слід європейському) ринку зараз залежать виключно від загальносвітових трендів і зростають останні два роки. Що, зрозуміло, дуже тішить Газпром, який вибиває собі в ЄС одну преференцію за іншою. Та ще й все більше заробляє на газі.

Саме тут слід згадати про другу групу факторів формування для нас з вами ціни на газ. Внутрішніх. Ті, на які Україна здатна впливати. І впливати потужно. Головним тут є нарощування власного газовидобування. І тут теж є два вектори розвитку подій.

Розвиток державної видобичі. Укргазвидобування (УГВ) вичавлює все можливо із старих родовищ.

Але нових не отримує зовсім. Тут постаралися і Уряд (до останнього часу робота Держгеології була практично паралізована — ситуація ніби змінюється, але, як то кажуть, тьфу-тьфу-тьфу…) і обласні ради.

Представники останніх (перш за все, мова про Полтавську та Одеську обласні ради) щиро не розуміють як це державна нафтогазова компанія за дозволами звертається, а “живими грошима” “ділитися” не хоче.

Тому приватні, нікому не відому, пустишки ліцензії отримують, а УГВ — фактично нічого за останні три роки. Це під акомпанемент розмов про так звану “програму 2020”, згідно якої у 2020 році УГВ мала б здобути 20 млрд кубометрів газу (проти прогнозних 16,5 у 2018 році).

Зрозуміло, що виконано програму не буде — дякувати маємо уряду та облрадам.

З другим вектором — розвитком приватної добичі гази — ситуація точно не краща. Точніше гірша. В УГВ, за рахунок фантастичних зусиль, видобуток принаймні зростає, у приватників трохи, але знижується. І жодного нового реального інвестора за останні три роки не з’явилося.

Секретів тут мало. Просто з одного боку аукціонів по новим ліцензіям не було, а з іншого боку — постійно змінюється оподаткування. От і у свіжому “нічному” бюджеті на 2019 рік ренту з добичі газу збільшено на 2%.

Ніби дрібниця, а всі іноземні газо- та нафтовидобувні компанії, які придивлялися до можливих проектів в Україні, відкладають плани “на невизначений термін”, бо “зміни кожен рік, а що після виборів тоді чекати?”.

Тут хочу повернути вас назад до політичних обіцянок. Коли почуємо: “ми збільшимо видобуток газу в Україні, бо:

• проводитимемо по 120 аукціонів на нові родовища на рік (порівняно із Норвегією чи Мексикою, що конкурують з Україною за інвесторів в цю галузь);

• знизимо та стабілізуємо ренту (щоб хоча б на 5 років вона була однаковою, бо країни конкуренти її по 10-12 років не змінюють);

• проведемо дерегуляцію — папірців стане менше, а терміни видачі дозволів разів в 10 коротше (порівняно до Румунії)”.

Значить, політик дійсно збирається боротися за то, щоби українці за газ сплачували менше.

Бо якщо просто обіцяють, то збираються вкрасти. Бо коли газ роблять дешевим не через ринковий механізм, то ми з вами за нього все одно сплатимо — ніхто Україні газу просто так не дасть.

Сплатимо Севастополем, потім Кримом, Донбасом… Сплатимо через податки, які у вигляді дотацій за дешевий газ знов підуть до кишень “Фірташів” і, звісно, дружніх до них політиків, що так щедрі на обіцянки. Сплатимо за кожен кубометр. Повну ціни.

Олександр ХАРЧЕНКО, директор Центру досліджень енергетики