Фейкова інформація у закордонній обгортці (з запахом російського газу)

Спрацьовують два принципи: а) стаття повинна бути написана іноземною мовою і б) основна думка статті повинна кореспондуватися із основними тезами опозиційного табору в Україні. Якщо у статті немає того, про що говорить опозиція, — вона одразу проголошується “заказухою регіоналів”.

Останній приклад — публікація у ряді впливових українських видань — у тому числі в “Українській правді” та у “Дзеркалі тижня” — заяви двадцяти французьких парламентарів, що вимагають звільнення Юлії Тимошенко і заборони в'їзду в країну для українських бізнесменів Рината Ахметова та Вадима Новінського. Я не беруся ставити під сумнів наявність подібного документу. Більше того: я переконаний, що він існує. Просто виникає ряд запитань.

Отже, по-перше. Будь-хто, кому цікаво, можуть зайти на сайт впливового французького видання “L'Express” і прочитати статтю невідомого автора JLMartinet (про якого немає жодних згадок ні на сайті видання — там чесно пишуть про це, ні у пошуковиках), опубліковану ще 28 лютого 2013 року (http://www.lexpress.fr/actualite/des-deputes-francais-s-engagent-pour-la-liberation-de-yulia-timoshenko_1225620.html). Єдина реальна особа з подібними ініціалами — Жан-Люк Мартіне, як стверджує “Фейсбук”, — живе у Тулузі і редагує сайт “Lien Social”. Сама редакція чесно повідомляє, що не береться встановити достовірність інформації — саме тому біля статті стоїть позначка: “Non vérifié” — “Не перевірено”. На це, до речі, не звернули увагу у жодному українському виданні, подавши інформацію з “L'Express” як достовірну.

По-друге, текст документу опубліковано у “L'Express” 28 лютого, о 13.34. Під документом, переклад якого публікується українськими виданнями, стоїть дата 1 березня, 10.00. Тобто, вже за добу до укладання документу він у кінцевому вигляді стає предметом аналізу невідомого журналіста? Про що це говорить — сподіваюся, не варто пояснювати. Банальний ляпсус піарників.

По-третє, заява та публікація з'явилися 28 лютого — в день офіційного візиту президента Франції Франсуа Олланда до Москви, що доволі промовисто.

По-четверте, впадає в очі неструктурованість документу та його хаотичність, не властиві для французьких парламентарів. Якщо йдеться про Ахметова і Новінського, то не зрозуміло, чому їх вплітають у єдину справу з Юлією Тимошенко. Якщо лише тому, що хтось має понести покарання за справу Тимошенко, то виникає питання: чому у документі фігурують саме Ахметов і Новінський? До речі, у статті загадковий мсьє Мартіне згадує лише Ахметова і Новінського, говорить про бажання Ахметова осісти на постійне місце проживання у Франції, про купівлю Ахметовим шахти у Пакистані (кошти з продажу пішли нібито на підтримку терористів), повідомляє про нагородження Ахметова пакистанським орденом Зірки. Тобто, з цього моменту — з легкої руки французьких парламентарів — головним відповідальним за посадку Тимошенко призначено Ахметова. Я не відкидаю раціонального зерна у подібній постановці питання, але для західних політиків, які раніше уособлювали українські події з Януковичем, це — не властивий підхід. Чи самі вони додумалися до такої гіпотези?

По-п'яте, українські видання вирішили не подавати список підписантів. Фігурують просто якісь 20 анонімних депутатів французького парламенту. У окремих — маргінальних — виданнях вміщено список із 11 прізвищ, частина з яких явно пропускалися через google-перекладач, а тому Ален Жест (відомий французький політик), скажімо, перетворився на Альону Гест. Натомість список депутатів-підписантів — доволі красномовний. Я зв'язався зі своїми французькими друзями і попросив їх про коментарі щодо підписантів. Виявляється, всіх їх об'єднує а) належність до партії “Союз за народний рух” (партія Ніколя Саркозі, входить до складу Європейської народної партії, статус спостерігача у якій має також партія “Батьківщина”); б) належність до групи так званих “професійних захисників” (більшість підписантів виступають дружно на захист спланованих акцій — їх підписи можна побачити — практично у тому ж складі, що й під петицією на захист Тимошенко — на документах проти всиновлення дітей сім'ями геїв, за захист поштових голубів, за кримінальне переслідування тих, хто заперечує геноцид вірменського народу в часи Першої світової і т.д.); в) чітка проросійська орієнтованість.

Серед тих, хто — за версією автора статті — підписали відозву, на найбільшу увагу заслуговують:

— Жан-Жак Гійє — президент між комунального синдикату з газу та електроенергії регіону Іль-де-Франс (центральний район Франції, до якого належить і Париж), співголова Російсько-французького центру з енергоефективності, близький приятель генерального директора Російського енергетичного агентства Тимура Іванова

— Ерве Марітон — заступник голови групи міжпарламентської дружби “Росія — Франція”. 20 лютого — за тиждень до підписання петиції — виступив із закликом не запроваджувати “європейський закон Магнітського” щодо Росії (хоча свого часу й критикував Росію за процесуальні порушення під час суду над Ходорковським). “За діями американців потрібно стежити, але не варто слідувати їх прикладу... Росія завжди буде важливим партнером Європи”, — говорить мсьє Марітон, який, до речі, вільно володіє російською. Виступ на захист Росії не завадив йому за тиждень закликати застосувати санкції, передбачені “законом Магнітського”, щодо України

— Філіп Гужон — колишній мер 15-го округу Парижу (округу, де значну частину мешканців становлять мігранти з території колишнього СРСР: за наявною в Інтернеті інформацією, з 225 тисяч жителів округу майже 15% — т.зв. “росіяни”)

— Ліонель Тарді та Валері Буайє — лобісти вірменського питання, палкі прихильники зближення Франції з країнами колишнього СРСР. Входять до найближчого кола одного з лідерів Союзу за народний рух Патріка Джеведжяна

— Ніколя Дюїк — лікар-психіатр, палкий борець з ісламською загрозою та з одностатевими шлюбами (”Усиновлення дітей одностатевими сім'ями приводить до того, що діти виростають потенційними терористами”, — стверджує мсьє Дюїк і це, напевно, єдине, з чим можу погодитися.

Таким чином, є всі дані для того, аби визнати: існує лобістська робота, в яку втягнулися французькі політики (до речі, Посольство Франції в Україні відмовилося коментувати дану заяву), є факт використання справи Тимошенко для посилення ефекту, є використання політичної ситуації в Україні для зведення рахунків з Ахметовим та Новінським (скоріш за все, варто розглядати російський бізнес-слід) і є всеядність та неперебірливість українських ЗМІ, які не звертають уваги на те, що інформацію не перевірено, що вони носить замовний характер, і при цьому подають її, як сенсацію. Бо вона повністю лягає на їх світосприйняття.

До речі, ще один штрих. Вчора і позавчора ряд заяв щодо України зробила депутат Бундестагу ФРН Ребекка Хармс. Відома не лише як одна з лідерів німецьких “зелених”, а й як одна з головних лобістів інтересів російського “Газпрому” (зокрема, завдяки пані Хармс в Німеччині було прийнято рішення про закриття атомних електростанцій, що призвело до збільшення обсягів газу, який Німеччина закуповує у Росії). Так от: візит пані Хармс та її заяви на захист Власенка і Тимошенко співпали з візитом Віктора Януковича до Москви, переговорами з Путіним. А ще додайте ситуацію, коли нашого посла у Німеччині Клімкіна запросили до німецького МЗС для розмови з приводу внутрішніх політичних процесів в Україні (зокрема щодо справи Власенка) — знову-таки напередодні зустрічі Януковича і Путіна у Москві...

Все стає на свої місця. Тиск на Україну розпочався. З новою силою. Тиск, спрямований на підштовхування до іншого геополітичного вибору. Розгортається планомірна інформаційна кампанія, яка нарощуватиме оберти. Українські лідери — не ангели, у них є чимало дій і вчинків, які не вкладаються у європейську логіку. Але й не варто заяви, які робляться окремими політиками в Європі, сприймати за чисту монету. Бо більшість із них пишуться не у Парижі і не в Берліні та працюють на чітко визначену мету — реінтеграція на пострадянському просторі.

Можливо, варто більш прискіпливо ставитися до подібних політичних заяв, а не видавати відверті фейки за істину в останній інстанції?

P.S. Прохання до численних “ботів” не шукати в моїй публікації спробу захистити Ахметова чи Новінського. Тим більше, вважаю, що Ахметов дійсно має причетність до справи Тимошенко — нехай навіть опосередковано. Хоча, думаю, про це колись у своїх мемуарах напише Арсеній Яценюк. Бо хто про це знає більше за нього?

Кость БОНДАРЕНКО