Енергоресурс учорашнього дня

Розквіт нафтової доби розпочався досить недавно. Звісно, моряки Близького Сходу звикли до водонепроникних човнів іще 6 тис. років тому, однак масштабний видобуток чорного золота стартував 1859-го після нафтового страйку в Пенсильванії. Перший барель коштував $18 (близько $450 за нинішніми цінами). Із нафти робили гас, що став голов­ним джерелом штучного світла, коли виник дефіцит китового жиру, спричинений промисловим винищенням океанських велетнів. Інші продукти переробки нафти — надто нестабільні або тьмяні для освітлення — спалювали або викидали. Утім, із розвитком двигунів внутрішнього згорання, який настав кілька років потому, бензин і дизель теж стали в пригоді.

Відтоді попит на нафту постійно зростає (за винятком де­яких спадів у 1970-х та 1980-х роках), з огляду на дедалі більшу популярність пересування автомобілями, літаками й кораб­лями. Три п’яті її зрештою опиняються в баках для пального. Мільярди китайців та індійців, наживши статки, квапляться сіс­ти за кермо, тож великі наф­тові компанії, Міжнародне енергетичне агентство (МEA) та Енергетична інформаційна адміністрація США прогнозують підвищення попиту й надалі. Один із галузевих гігантів, британська компанія BP вважає, що від нинішніх 89 млн барелів за день він доросте до 104 млн у 2030 році.

Останні краплі нафти

Гадаємо, її експерти помиляються: популярність нафти майже на піку. Йдеться не про той “пік”, який за кілька років до цього моменту широко обговорювали декотрі теоретики (останнім часом вони чомусь мовчать), ведучи мову про кінець зростання і, зрештою, зменшення поставок. На наш погляд, упаде радше попит, а не пропозиція. У розвинутих країнах він уже сягнув свого піка й від 2005 року зменшується. Навіть попри наявність усіх цих нових водіїв у Пекіні та Делі, дві технологічні революції вгамують світову спрагу чорного золота.

Першу таку революцію розпочав техасець Джордж Мітчелл, який нещодавно пішов із життя. Він агітував за метод гідророзриву для забезпечення масштабного видобутку нетрадиційного газу на пластах глинистих сланців. Цей метод, а також велика кількість нововідкритих покладів традиційного газу довели світові резерви блакитного палива до обсягів, здатних забезпечити людство уже не на 50, а на 200 років наперед. У США, де завдяки панові Мітчеллу видобуток сланцевого газу прогресує, скраплений або компримований газ потрапляє до баків вантажівок, автобусів, фургонів тощо. Крім того, газ може замінити нафту на кораблях, електростанціях, нафтохімічних заводах, а також в опалювальних системах житлових і промислових приміщень. Таким чином, кілька мільйонів барелів чорного золота, що їх використовують щодня, будуть замінені ним до 2020 року.

Іще одна революційна новинка — технологія регулювання для автомобілів. Бурхливий розвиток конструкцій двигунів та авто також створює загрозу домінуванню нафти. Насамперед це ефективність самого двигуна внутрішнього згорання. Бензинові й дизельні мотори стають дедалі більш економічними. Матеріали для виробництва автівок — легшими й міцнішими. Зростає популярність електромобілів та гібридних авто, а також транспорту, що працює на природному газі або з водневим двигуном. Це, безумовно, підкоригує попит на наф­­ту. Згідно з підрахунками аналітиків банку Citi, якщо ефективність легкових і вантажних автомобілів у сенсі витрат пального зростатиме в середньому на 2,5% за рік, зменшення попиту на нафту гарантоване. За їхнім прогнозом, “наф­тового піка” слід очікувати вже в наступні кілька років — на рівні менш ніж 92 млн барелів за день.

Певна річ, що галузевих гігантів та МEA це не втішить. Вони наголошують: більшості країн, що розвиваються, треба буде пройти довгий шлях, перш ніж вони матимуть стільки автомобілів і такий кілометраж пробігу на особу, як Сполучені Штати.

Однак нераціонально екстраполювати минуле багатих країн на майбутній бум Азії. Екологічну політику, що за рахунок суворих стандартів ефективності для транспорту прагне обме­жити попит на пальне в Європі та Америці, реалізують і в країнах, що розвиваються. Віднедавна Китай запустив у дію власну програму економічності. Якщо країна рішуче візьметься послаблювати залежність від імпортованої нафти й запровадить політику кардинального переведення транспортної системи на гібридні автомобілі, попит на наф­­ту постраждає ще більше.

На піку

Однак споживання чорного золота, не виключено, збільшать кілька взаємопов’язаних чинників. По-перше, Саудівська Аравія, що контролює 11% нафтового виробництва й має найбільшу резервну потужність, може знизити ціни заради більших прибутків і відповідно посилити попит. Але, крім того, вона здатна скоротити виробництво, щоб підняти ціни, і тоді попит упаде ще дужче. По-друге, якщо його обмеження сприятиме зменшенню цін на нафту, водії можуть повернутися до неекономічних автівок, як це було, коли вона подешевшала в 1990-х. Хоча запровадження суворіших стандартів щодо викидів у майбутньому має ускладнити таку опцію.

Якщо попит на чорне золото бодай стабілізується, серйозні наслідки не за горами. Трохи покращиться екологічна ситуація. Газовий транспорт викидає менше двоокису вуглецю, ніж той, що працює на бензині.

Корпоративна ієрархія також зміниться. Нині Exxon Mobil конкурує з Apple як найпотужніша у світі компанія. Однак Exxon та інші нафтові гіганти — більш вразливі, ніж здається. Дослідна компанія Bernstein стверджує, що вартість видобутку бареля нафти з арктичних чи інших технологічно (або політично) вибагливих покладів, коштує нині $100. Можливо, нафта й газ досі мають гідне майбутнє в бізнесі, однак справа обіцяє стати менш прибутковою.

Обмеження попиту матиме насамперед геополітичні наслідки. Нафта лежить в основі клептократії Владіміра Путіна. Кремлеві буде складніше нав’язувати країні свою волю, якщо головне джерело його влади похитнеться. Для саудівських монархів високі ціни на нафту — це спосіб підтримувати баланс бюджету й оплачувати щедрі соціальні програми, щоб заспокоїти невдоволену молодь, яка виходить на вулиці з протестами. Величезні фінансові резерви можуть якийсь час стримувати її, та якщо нафтові гроші поповнюватимуть королівську скарбницю менш активно, то підкуповувати опозицію буде складніше й загроза перевороту стане реальнішою. Американці, які прагнуть до енергетичної самодостатності за рахунок сланцевого газу, в майбутньому навряд чи ставитимуться до арабських союзників так само поблажливо, як раніше. У часи розквіту нафтовидобутку чорне золото виявилося джерелом багатьох конфліктів. Можливо, ця його роль залишиться незмінною і в добу занепаду. А все ж таки більшість людей тішитиметься змінами.

The Economist