Економіст з бензопилою. Як новий президент Аргентини виводитиме країну з кризи?

“У світі є чотири види країн: розвинені, нерозвинені, Японія та Аргентина”, — так свого часу говорив лауреат “Нобелівської премії” з економіки 1971 року Саймон Кузнець.

Особливість Аргентини, яка дозволила їй отримати окреме місце у цій “категоризації” пояснюється просто: колись це була одна з найбагатших держав світу, але всупереч своєму потенціалу, вона десятки років перебуває у стані перманентної економічної кризи. За останні 22 роки уряд країни тричі допускав дефолт, а рівень інфляції там наразі перевищує 140% на рік.

19 листопада президентські вибори в Аргентині виграв радикальний лібертаріанець Хав’єр Мілей, який отримав понад 56% голосів. Його виборці — люди, які втомилися від хронічних проблем в економіці та спокусилися на обіцянки радикальних змін.

Мілей — людина без політичного та навіть управлінського досвіду. Він став популярним завдяки телебаченню та ексцентричній передвиборчій кампанії, символом якої була бензопила.

Його рецепт порятунку Аргентини від кризи шокує традиційних економістів: “знищити” центральний банк, зробити американський долар офіційною валютою, радикально скоротити державні видатки та легалізувати продаж органів.

Хто такий Мілей і чому його обіцянкам повірили аргентинці?

Процвітання, занепад, лібертаріанство

Щоб зрозуміти, як на президентських виборах у 46-мільйонній Аргентині переміг кандидат, який називав національну валюту країни “екскрементами”, варто провести короткий екскурс історією.

На межі 19-20 століть Аргентина — одна з найбагатших країн світу. Вона “житниця” Південної Америки. Навіть сьогодні Аргентина є одним із найбільших у світі експортерів пшениці та продукції тваринництва.

Її помірний клімат та родючі ґрунти приваблювали інвесторів з усього світу. А після винайдення холодильників аргентинське м'ясо підкорило світ: його експортували до багатих країн Заходу, передусім США та Великої Британії.

Однак залежність від експорту та іноземного капіталу зіграла злий жарт з економікою Аргентини, під час Першої світової війни, а згодом — Великої Депресії. Попит на аргентинський експорт падав, місцеві компанії занепадали.

Для порятунку економіки тодішня влада вдавалася до радикальних та нестандартних заходів. Наприклад, передала усю промисловість країни у власність британцям в обмін на відкриття доступу для аргентинського сільськогосподарського експорту на британський ринок.

У 1946 році до влади прийшов соціаліст Хуан Перон, який запровадив в Аргентині масову націоналізацію підприємств, активно розширював державний апарат та запроваджував низку соціальних пільг та субсидій.

Прихильники Перона (або “пероністи”) правлять в Аргентині й нині, збільшуючи частку держави в економіці та продовжуючи політику субсидування населення. Проте, як і в середині 20 століття, наслідком такої політики стало розширення бюджетного дефіциту та гіперінфляція.

Аргентина живе ніби у замкненому колі: погані умови життя населення змушують державу розширювати програми субсидій. Це породжує дефіцит бюджету, який доводиться покривати “друком” місцевої валюти — песо. Емісія призводить до зростання інфляції, яке ще більше б’є по платоспроможності населення.

Аргентинці втратили віру у песо та відкладають гроші у доларах. Це створює додатковий попит на іноземну валюту, яка й так не вистачає через дефіцит зовнішньої торгівлі. Як наслідок, центральний банк країни запровадив жорсткі валютні обмеження, для того, аби вберегти стабільність національної валюти.

Аргентина — “постійний клієнт” МВФ з 1956 року. За цей час уряди країни встигли оформити з фондом 22 кредитні програми, а у 2018 році держава отримала рекордну позику на 57 млрд дол. Для порівняння, Україні, яка має схожу структуру економіки та кількість населення, але перебуває в умовах війни, МВФ погодився виділити лише 15,6 млрд дол.

Така вражаюча кількість кредитів від МВФ пояснюється тим, що більше ніхто із зовнішніх кредиторів не погоджується давати у борг країні, яка за останні 200 років дев'ять разів оголошувала дефолт. Лише з 2001 року Аргентина тричі допустила неплатоспроможність за своїми боргами (у 2001, 2014 та 2020 роках) та двічі проводила масштабні реструктуризації.

Не дивно, що аргентинці втомилися від життя в умовах нескінченної кризи та підтримали на виборах кандидата з найбільш радикальною програмою. “Мілей — це щось нове. Він трохи невідомий і це страшно, але настав час перегорнути цю сторінку”, — ділилися прихильники Міле у день виборів.

Хто такий Мілей?

53-річний Хав’єр Мілей — новачок в аргентинській політиці. Вперше до місцевого парламенту він потрапив у 2021 році. До цього ані політичного, ані управлінського досвіду він не мав і переважно викладав економіку в університетах, писав статті, книжки та працював на посадах у фінансовому секторі, зокрема у британському HSBC.

Популярність він здобув завдяки телебаченню: аргентинці полюбляли програми, у яких він критикував владу та її економічну політику, просуваючи свої ідеї. Часто — у доволі незвичний спосіб. Наприклад, у 2018 році, на свій день народження, Мілей розтрощив піньяту у формі Центрального банку Аргентини.

Заяви та особистість Мілея, сповнені суперечностей: він може бути відданим католиком, але в той самий час називати Папу Римського “брудним ліваком”; він хоче скасувати субсидії на комунальні послуги, але каже, що для аргентинців тарифи не зміняться; він виступає за скорочення держапарату, проте запевняє, що звільненим держслужбовцям дадуть роботу в інших відомствах.

Пораду балотуватися на посаду президента Мілею ніби то дав його покійний пес Конан на сеансі у медіума. Між тим, політик зробив клонів свого собаки, яких назвав на честь економістів Мілтона Фрідмана, Мюррея Ротбарда та Роберта Лукаса (усі — прихильники вільного ринку).

Ексцентричною поведінкою, популізмом та незвичною зачіскою (за яку його прозвали “перукою”, а сам він називає себе “левом”) новий лідер Аргентини нагадує колишнього президента США Дональда Трампа. Останній вже привітав Мілея з перемогою на виборах побажанням “зробити Аргентину великою знову”.

Схожість прослідковується й у їхніх поглядах, зокрема, стосовно абортів (обидва підтримують заборону) або глобального потепління (вважають зміни клімату вигадкою). Щоправда, погляди на війну Росії проти України у політиків розходяться: свою підтримку боротьбі українців Мілей висловив ще у березні 2022 року, коли прийшов на засідання парламенту, загорнутим у прапор України.

Свої погляди на економіку Мілей називає “анархо-капіталістичними”, виступаючи проти співпраці з комуністичними режимами, до яких він зараховує усі країни, де при владі знаходяться політики з лівими поглядами. Зокрема, Бразилію, Кубу, Венесуелу та Китай. Останній наразі залишається найбільшим торговельним партнером Аргентини.

Також Мілей обіцяв “розвернути” курс країни на входження до БРІКС, де цьогоріч оголосили про залучення нових країн-членів. Заявку на вступ куди подав і колишній уряд Аргентини. Натомість найбільшими партнерами новий лідер країни називає США та Ізраїль, куди вже планує свої перші візити.

Що пропонує Мілей?

Якщо максимально коротко сформулювати передвиборчу кампанію Мілея, то вона зводиться до двох речень: “Правляча каста політиків та бюрократів лівого та правого спрямування зруйнувала країну своєю корупцією та захмарною інфляцією. Рішення — радикально скоротити державу, доларизувати економіку, замінивши знецінене аргентинське песо на американський долар”.

У жовтні інфляція перевищила 142% (відносно жовтня 2022 року). Офіційний курс долара перевищив 350 песо, в той час, як на “чорному ринку” американську валюту можна купити мінімум за 1000 песо.

Замість того, щоб стримати безперервне знецінення національної валюти, Мілей пропонує просте, проте радикальніше рішення — доларизувати економіку, тобто відмовитися від національної валюти. Тим більше, що декілька країн у Латинській Америці вже мають такий досвід — мова про Еквадор та Сальвадор.

Щоправда, економіка Аргентини набагато більша, а відтак більшою є і потреба у доларах для того, аби вони могли обслуговувати внутрішній обіг — за оцінками FT 40-60 млрд дол. Члени команди Мілея стверджують, що на руках в аргентинців близько 250 млрд дол, яких вистачить для проведення доларизації.

Офіційних резервів для доларизації в країні замало — 21 млрд дол. І забезпечити ними перехід на долар без удару по платоспроможності населенню складно. “Оскільки в Аргентини низькі валютні резерви замістити ними грошову масу у національній валюті можна лише значно девальвувавши обмінний курс”, — вважає директор департаменту монетарної політики та економічного аналізу НБУ Володимир Лепушинський.

Ситуацію ускладнює ще й те, що торговельний баланс Аргентини хронічно дефіцитний, через що з економіки виходить більше доларів, аніж приходить. А ринки капіталу для країни закриті через багаторічну історію дефолтів.

“Аргентина за останній час демонструвала неймовірні зміни у векторах макроекономічної політики. Наприкінці 1990-х там була жорстка і, як вважалося, досить успішна модель “валютної ради”, з прив’язкою песо до долара. У 2002 році це все закінчилося жахливою валютною кризою, після якої країна ходить по колу високої інфляції та проблем зі стабілізацією”, — пригадує завкафедри економіки та економічної теорії Західноукраїнського національного університету Віктор Козюк.

Режим “валютної ради” передбачав законодавче закріплення курсу на рівні 1 песо за 1 долар. У короткостроковій перспективі це рішення дало свій результат: інфляцію вдалося приборкати.

Однак згодом в економіці почали накопичуватися дисбаланси, які мала б вирівнювати зміна курсу. В цей час валюти країн, що розвиваються, почали знецінюватися, тож аргентинський експорт втрачав свою конкурентоспроможність, а економіка поринула у рецесію.

Повне скасування національної валюти, на якому наполягає Мілей, відрізнятиметься від фіксації курсу та несе вищі ризики для стабільності економіки. “Я не розумію, як втілити у життя цю ідею. Фактично, якщо немає центрального банку і власної валюти, то неможливо, приміром, забезпечувати функцію кредитора останньої інстанції. Без центрального банку фінансова система стає вразливою”, — додає Лепушинський.

Оскільки Аргентина збирається доларизуватися в односторонньому порядку, то ФРС не матиме перед нею та її банківською системою ніяких зобов’язань у підтримці ліквідністю. Країна не матиме додаткових джерел поповнення обігу доларами крім зовнішньої торгівлі. Надалі брак доларів в обігу може призвести до дефляції, яка гальмуватиме подальше зростання економіки.

Наприклад, саме центральний банк повинен забезпечувати необхідний склад банкнот та монет у готівковому обігу, підтримувати стабільність банківської системи, зокрема надавати банкам рефінансування, якщо у них виникне брак ліквідності. Це вже не кажучи про те, що центробанк Аргентини здійснює нагляд за усім банківським ринком та платіжними системами.

Поки незрозуміло, як Мілей збирається розв’язувати проблеми, які створить ліквідація центрального банку. Ймовірно, деякі функції, зокрема регулювання та ліцензування, можна передати новоствореному регулятору. Однак зробити так можна не з усіма функціями. Та й сама доцільність ліквідації однієї установи для того, аби створити на її місці одну чи декілька інших викликає логічний дисонанс.

Ліквідація центрального банку доповнює ще одну передвиборчу обіцянку Мілея — зменшити частку держави в економіці з 39% до 15%. Для цього він пропонує відмовитися від численних субсидій, зокрема на енергоносії. Хоча виборцям новий президент обіцяє, що такий крок ніяк не вплине на їхні гаманці.

Економії державних ресурсів Мілей намагатиметься досягнути завдяки скороченню кількості міністерств — з 18 до 8. Зокрема, “непотрібними” він вважає Міністерство туризму, Міністерство культури, Міністерство праці та соціального захисту, Міністерство освіти та навіть Міністерство охорони здоров’я.

Збиткові державні підприємства він обіцяє продати, аби вони не продукували додаткові видатки на своє утримання. Щоправда, знайти на них покупців буде непросто як через їх збитковість, так і через тривалу історію військових переворотів, дефолтів та націоналізацій в Аргентині.

Разом зі скороченням видатків на утримання держапарату Мілей планує суттєво знизити рівень оподаткування. На його думку, такі кроки призведуть до підвищення інвестиційної привабливості та заохочуватимуть приватне підприємництво.

Та й загалом сфер для розвитку приватного бізнесу в Аргентині побільшає. Адже новообраний президент хоче скасувати безкоштовні освіту та охорону здоров’я, делегувавши відповідні функції приватному сектору. Покривати витрати на лікування громадян, будуть коштом обов’язкового страхування.

Мілей пропонує лібералізувати трудове законодавство. Наприклад, він пропонує знизити податки на працю, а також скасувати штрафи, які накладаються на роботодавця за звільнення працівника без поважної причини.

Крім цього, серед його пропозицій — легалізувати ринок людських органів, заборонити аборти та максимально послабити обмеження на володіння зброєю. Останнє є відповіддю політика на зростання рівня злочинності в Аргентині, яке відбувається на тлі зростання бідності населення.

Чи досягне Аргентина успіху?

Якщо не враховувати найбільш радикальні пропозиції у програмі Мілея, то його програма має право на життя. Зокрема, радикальне скорочення держапарату — це не лише примха політика, але й одна з вимог, на якій постійно наполягає МВФ. Щоправда, у своєму баченні “різати” державний вплив новий аргентинський президент пішов набагато далі.

“Загалом, у нього доволі адекватна програма, якщо не враховувати пропозиції доларизувати економіку та скасувати центральний банк. Однак, з огляду на її радикальність, вона має базуватися на широкому консенсусі і відвертій комунікації про те, що у перші роки на економіку чекають потрясіння”, — вважає старший економіст Центру економічної стратегії Юрій Гайдай.

Цікаво, що у першому турі президентських виборів Мілей поступився своєму конкуренту — “пероністу” Серхіо Маса. Останній очолював аргентинське міністерство економіки і виборці багато у чому пов’язували кризу в країні саме з його діяльністю.

Аби обійти Маса в другому турі, Мілей дещо пом’якшив свою риторику, не акцентуючи уваги на тих пунктах програми, які відштовхували поміркованих виборців (наприклад, щодо заборони абортів). Та поки що невідомо, чи готовий він відступити він своїх економічних ідей вже після обрання.

Зрештою, для втілення усіх обіцянок Мілею не вистачає ані підтримки всередині парламенту, ані економічного ресурсу. Аргентина існує в умовах хронічного дефіциту зовнішньої торгівлі та жорстких валютних обмежень, скасування яких може призвести до нового витка інфляції.

Опоненти Мілея стверджують, що він робить це навмисно. “Йому потрібно усе підірвати перш ніж він прийде до влади у грудні. Йому потрібно, щоб рахунок за остаточний колапс заплатила інша сторона”, — сказав колишній міністр фінансів та президент центрального банку Аргентини Альфонсо Прат-Гай.

Наразі до політики Мілея прикута увага політиків та економістів з усього світу. Дехто щиро вірить у його успіх та готується адаптувати досвід зі зниження частки держави в економіці у себе на батьківщині. Інші спостерігають, готуючись зловтішатися черговою кризою, дефолтом та державним переворотом в Аргентині.

Проте яким би не був результат, за наймасштабніший економічний експеримент цього століття доведеться заплатити пересічним аргентинцям, які будь-що у світі бажали змін.