Економічне зростання України очима МВФ

У середині грудня Україна успішно завершила другий перегляд програми EFF та отримала черговий транш у розмірі 900 млн дол. Це сталося на тлі стрімкого перебігу подій щодо (не)затвердження пакета допомоги Україні на суму 61 млрд дол. у Конгресі США та саміту лідерів країн ЄС, на якому мали прийняти історичне рішення щодо початку перемовин про вступ України до ЄС і надання чотирирічного пакета підтримки (Ukraine Facility) у розмірі 50 млрд євро. Погодьтеся, суми вражають, і гіркого присмаку від цих вражень не позбутися.

За подібних обставин звичного для нас “прогресу у впровадженні реформ” вочевидь недостатньо для того, щоб здійснити необхідний для України економічний ривок. На що, власне, і натякає нам МВФ у своїх прогнозах.

Upside scenario (оптимістичний/позитивний сценарій)

Як і раніше, програма з МВФ передбачає два сценарії перебігу подій у середньостроковій перспективі: базовий і негативний. Ключові припущення для обох сценаріїв — тривалість та інтенсивність перебігу бойових дій. Умови базового сценарію передбачають, що інтенсивність бойових дій поступово знижуватиметься до кінця 2024 року. Навіть базовий сценарій побудовано з урахуванням того, що війна (без підвищення інтенсивності) може тривати на шість місяців довше, а негативний сценарій перебігу подій передбачає не лише довший період війни — впродовж наступних двох років, а й зростання її інтенсивності. Як наслідок, за умов реалізації негативного сценарію скорочення реального ВВП 2024 року очікується на рівні 5%.

Водночас фахівці МВФ підготували “ілюстративний” позитивний сценарій перебігу подій у середньо- та довгостроковій перспективі, що, зокрема, передбачає вищі інвестиції (особливо приватного сектору), інтенсивніше повернення вимушених мігрантів і збільшення продуктивності. В результаті потенційні темпи реального зростання економіки в десятирічній перспективі можуть підвищитися в 1,5 разу, з приблизно 4 до 6%. Це суттєвий ривок, що має привести до збільшення середнього рівня добробуту та покращення якості життя в Україні. Основні макроекономічні припущення всіх трьох сценарії наведено в таблиці.

Водночас навіть такий оптимістичний перебіг подій не є достатнім для того, щоб наздогнати за рівнем розвитку сусідні країни Східної Європи. Розглянемо це на прикладі Польщі. Не секрет, що впродовж останніх 30 років економічне відставання України від Польщі поступово збільшувалося. За даними МВФ, станом на кінець 2020 року ВВП за паритетом купівельної спроможності на одну особу в Україні та Польщі становив 13,1 тис. дол. і 34,1 тис. дол. відповідно. І до війни, за цілком обґрунтованими припущеннями зростання потенційного ВВП для Польщі та України у 2,5 та 4% на рік відповідно при незмінній кількості населення, на подолання такого розриву Україні знадобилося б близько 60 років. Темп зростання реального ВВП, що дав би Україні можливість подолати цей розрив за 20 років, ще до початку повномасштабного вторгнення становив 7,5% на рік. Збереження розриву у рівні доходів порівняно з іншими країнами регіону на горизонті найближчих десяти років також підтверджується розрахунками фахівців МВФ (див. рис.).

Така ситуація призводить до того, що навіть короткочасні темпи зростання на рівні двозначних величин упродовж кількох років (передбачені в межах оптимістичного сценарію) після завершення війни не дають можливості забезпечити зростання, що дозволить Україні наздогнати за середнім рівнем життя наших західних сусідів. Подібний стан може бути розцінений як глухий кут і приреченість на статус найбіднішої країни Європи, а може вважатися низьким стартом для стрімкого розвитку та вказувати на те, що Україна робитиме більше та швидше, ніж від неї очікується. Наприклад, однією із небагатьох країн, що розвиваються, якій вдалося приєднатися до “клубу розвинених економік” упродовж останніх 30 років, є Республіка Корея. Водночас, якби в середині 1950-х хтось у зруйнованій війною, бідній та аграрній крайні озвучив припущення про те, що через 40 років МВФ вважатиме її розвиненою економікою, то щонайменше його назвали б людиною із багатою фантазією.

Додаткові ризики за оцінками МВФ

Перелік ризиків від фахівців МВФ, що можуть найбільше вплинути на перебіг базового сценарію, частково збігається із ризиками, зазначеними в останньому інфляційному звіті Національного банку: триваліший термін/інтенсифікація війни, зниження обсягів/часткова втрата надходжень міжнародної (фінансової) допомоги, зменшення транзитних можливостей (як через пошкодження портової інфраструктури, так і через проблеми із західними сусідами).

Водночас також виокремлюються додаткові як зовнішні, так і внутрішні ризики, на які звертають мало уваги або не озвучують в Україні.

Зовнішні ризики: стрімке глобальне уповільнення/рецесія світової економіки та волатильність цін на сировинні товари. Ймовірність матеріалізації ризику глобальної рецесії оцінено як середню (10—30%), а його вплив — як суттєвий. Матеріалізація цього ризику може призвести до проблем із зовнішнім фінансуванням і потребуватиме фіскальної консолідації та пошуку нових джерел фінансування (в тому числі монетарного та на менш сприятливих умовах). Ймовірність ризику волатильності сировинних цін оцінено як високу (30—50%), як і його потенційний вплив. Зростання цін на енергоносії призведе до додаткового тиску на платіжний баланс і зростання потреб у зовнішньому фінансуванні. Зниження цін на аграрну продукцію спричинить додатковий негативний вплив на важливу галузь українського експорту. Для протидії цьому ризику Україна, зокрема, може бути змушена обмежити доступ до енергетичних ресурсів для певних категорій споживачів і спрямувати додаткові ресурси для забезпечення потреб найменш забезпечених верств населення.

Додатковими внутрішніми ризиками були названі зростання соціальної напруги в суспільстві та втрата необхідного темпу реформ. Ймовірність матеріалізації обох ризиків оцінюється як середня (10—30%), але силу їхнього очікуваного впливу на базовий сценарій оцінено як високу. Згідно з оцінками фахівців МВФ, зниження рівня життя та посилення нерівності можуть підірвати національну єдність і призвести до прийняття популістських рішень, що розширять фіскальні та зовнішні дисбаланси, а втрата необхідного темпу реформ може призвести до “втоми” міжнародних партнерів і зменшення зовнішньої фінансової підтримки.

Для протидії обом ризикам Україні слід підтримувати виважену монетарну та фіскальну політику, продовжувати антикорупційну і судову реформи, мобілізувати внутрішні джерела фінансування й визначити пріоритети щодо видатків. 

Василь ФУРМАН, член Ради НБУ