Доступні кредити “5—7—9”: масштаб кредитування перевищив можливості держави

В останньому звіті НБУ про фінансову стабільність окремий розділ присвячено програмі “Доступні кредити 5—7—9%”. Дипломатично зазначається, що програма відіграла важливу роль у підтримці клієнтів у критичні періоди, зокрема 2022 року після початку повномасштабного вторгнення Росії, а потім іде очікуване “однак”. Цитуємо: “Однак її масштаб перевищив можливості держави, тому виник значний борг перед банками”.

На початку 2024 року борг держави за компенсаціями банкам — учасникам програми “5—7—9” становив 7 млрд грн, до початку червня трохи скоротився до 5,8 млрд. Через періодичні затримки з фінансуванням програми виникла невизначеність і для банків, і для позичальників. Банки вже не поспішають кредитувати за програмою через наявні борги перед ними. А позичальники не прагнуть укладати угоди поза програмою, сподіваючись скористатися її пільговими умовами. Як наслідок, укладання нових угод і пролонгація старих призупинилися, кредитування сповільнилося.

НБУ також зазначає, що протягом 2022—2023 років уряд 16 разів вносив зміни до програми, в основному підвищував кредитні ліміти та розширював перелік напрямів кредитування. І от що маємо на сьогодні: державну підтримку може одержати досить широке коло позичальників незалежно від їхньої реальної потреби в державній допомозі.

Отримуючи позику, клієнт часто віддає перевагу банкам, які швидше ухвалюють рішення. Це спонукало банки спростити процедури узгодження кредитів за програмою. У результаті такого спрощення іноді менше уваги приділяється оцінці спроможності боржника повернути кредит.

Тут вималювалася ще одна проблема, яка логічно випливає із самої ідеології програми “5—7—9”: за умовами програми банк перестає отримувати компенсацію відсотків у разі порушення клієнтом умов кредитного договору. Тому іноді фінустанови зацікавлені не визнавати кредиту проблемним якомога довше.

Однак показники платоспроможності позичальників у програмі задовільні. Частка непрацюючих кредитів за період повномасштабної війни зросла з менш як 1% до терпимих 8%. У позичальників поза програмою цей показник був вищим.

Портфель субсидованих програмою позик від початку повномасштабного вторгнення виріс більш як удвічі та становив 129 млрд грн на початку червня 2024 року. Вартість кредитів для клієнтів зберігалася дуже низькою навіть у період, коли ринкові ставки зростали. Отже, програма ставала дедалі дорожчою для держави. Її бюджет не був розрахований на таку динаміку.

Прогноз НБУ невтішний: у разі збереження широкого доступу до програми борг держави перед банками і надалі зростатиме. Розв’язати проблему точковими заходами неможливо. Програма потребує фокусування та фундаментальних змін, які зможуть виправити накопичені дисбаланси.

Механізм дії програми незмінний від її початку. Банк установлює за позикою базову ставку, яка є сумою українського індексу 3-місячних роздрібних гривневих депозитів (Ukrainian Index of Retail Deposit Rates — український індекс ставок за депозитами фізичних осіб, або UIRD) і фіксованого умовами програми спреду. Базову ставку переглядають раз на квартал при зміні UIRD. Боржник платить фіксовану компенсаційну ставку, яка значно нижча за базову. Різницю (базова мінус компенсаційна ставка) банку виплачує Фонд розвитку підприємництва за рахунок бюджету.

“У цілому немає підстав стверджувати, що програма сприяє вищій операційній ефективності компаній, які користувалися субсидіями, що є однією із заявлених цілей програми”, — констатує НБУ.

Бюджетні обмеження та низка дисбалансів у програмі спонукають змінити її дизайн. Зокрема, у квітні було обмежено використання програми для субсидованого кредитування на поповнення обігових коштів — ліміти за непріоритетними напрямами знизилися з 60 млн грн до 5 млн. Також на 3—5 відсоткових пунктів було знижено допустиму маржу банків понад індекс UIRD. Ці зміни в перспективі зменшать навантаження на бюджет, але не розв’яжуть усіх проблем. Для подальшого вдосконалення програми необхідні такі кроки:

• поступово зосередитися переважно на інвестиційних проєктах;

• кредити на поповнення обігових коштів надавати тільки окремим категоріям клієнтів, наприклад, бізнесу, який має потенціал для відновлення, але фінансові показники якого через воєнні втрати не дають можливості обслуговувати кредит на ринкових умовах;

• банки мають регулярно оцінювати відповідність клієнтів умовам доступу до програми, підсилити увагу до оцінки платоспроможності клієнтів при пролонгації.

Вищезгадані кроки сфокусують програму та повернуть її до початкового формату.

Проте Нацбанк визнає, що в перший рік повномасштабної війни програма “Доступні кредити 5—7—9%” відіграла критично важливу роль для підтримки бізнесу. Вона зробила банківське фінансування доступним. 2022 року, попри глибоку економічну кризу, кредитування тривало саме завдяки державній підтримці.

Отже, НБУ для зниження навантаження на бюджет пропонує при прийнятті рішень про надання пільгових позик сфокусуватися на бізнесі, який має потенціал для відновлення, а також підсилити увагу до оцінки платоспроможності клієнтів.

Та от яку заяву зробив прем'єр-міністр України Денис Шмигаль на засіданні Кабінету міністрів, що відбулося 18 червня:

“Сьогодні уряд ухвалює постанову, якою розширює сферу дії кредитної програми “5—7—9”. Тепер доступні кредити можна буде отримати на будівництво та облаштування газотурбінних, газопоршневих і біогазових генераційних установок.

Доступ до ліквідності є ключовою передумовою реалізації таких проєктів із децентралізації енергосистеми. У спільній роботі з Нацбанком опрацьовується програма безвідсоткового кредитування для встановлення домогосподарствами сонячних панелей і вітрових установок (виділено мною. — В.К.), щоб люди забезпечили себе й навіть реалізували надлишок електроенергії в загальну мережу”.

Явно відчувається певний дисонанс: НБУ наполягає на фокусуванні програми “5—7—9”, щоб знизити тиск на бюджет, а прем'єр-міністр заявляє про її розширення. Утім, будівництво генераційних установок цілком підпадає під пріоритетні напрями, навіть критично важливі для пільгового кредитування, якщо не відбудеться подальшого розпорошення бюджетних коштів.

 Віктор КОНЕВ, академічний філолог, журналіст