“Для цієї війни не було жодної причини. Путін просто збожеволів” — інтерв’ю з Борисом Філатовим

Яким для вас був день 24 лютого?

Я був на дачі і в принципі, як і всі, сидів у інтернеті, ніч не спав. Мені прийшло повідомлення від наших військових, що, схоже, о 4 годині вони підуть. Я порпався в соцмережах, і мені трапився допис журналістки “Нового времени” Христини Бердинських, що в Києві чутно вибухи. Я відклав телефон, і через 2 хвилини ліворуч і праворуч від моєї дачі вибухнули ракети. Вона знаходиться за містом, там на певній відстані є військова частина, а через річку — аеропорт. Зарево — і я зрозумів: війна почалася. Реалістично було, коли піднялися тисячі птахів від вибухів і з криками полетіли у невідомому напрямку. Я зібрав речі і поїхав на роботу. 

Місто було готовим?

Ми завжди говорили, що Дніпро — це становий хребет України, і ми залишаємося такими. Зараз через наше географічне розташування ми перебуваємо між трьома фронтами — південь Приазов'я, Харківський напрямок і Донбас. Тому з трьох сторін на різній відстані ведуться бойові дії. З південного напрямку вони підійшли майже до Кривого Рогу, ну, слава ЗСУ, наші відкинули їх десь на 40-50 км вниз.

Мери із заходу країни кажуть: “Не май ілюзій, ми знаємо, що це закінчується ешелонами до Сибіру”

Ми всередині трьох фронтів і маємо бути серйозною тиловою базою. Не говорячи вже про те, що ми — транзитний гуманітарний хаб, яким їдуть десятки тисяч людей в усіх напрямках. Звичайно, настрій такий, як і по всій Україні, — для них не буде легкої прогулянки, ми готуємося. Дніпро з 2014-15 років напряму зіткнувся з “російським миром”, і ми розуміємо, що він приносить лише горе і руйнування. Тому ілюзій у нас немає.

“У нас у єдиних є добровольче формування при мерії. Воно називається “Варта Дніпра”

Чого ви чекаєте зараз?

Подвиг Харкова, Маріуполя, Києва, Чернігова дав нам можливість добре підготуватися. У них були плани, як я розумію, відрізати і окупувати половину України, а може, і дійти до кордону з Польщею. Звичайно, подвиг нашого народу, ЗСУ, цей план зірвав. Ви добре знаєте, скільки часу нам давали зокрема західні керівництва — чи то 72 години, чи то 96 годин.

Уже не секрет, що вони зміщують пріоритети й хочуть вийти на кордони Донецької та Луганської областей. Стягують туди війська. На Донбасі буде гаряче, уже гаряче. А далі як вони підуть, ми ж не знаємо. Це буде залежати від багатьох чинників. Певна річ, я думаю, що вони будуть пробувати продавити й далі фронт. Нехай вони спершу на Донбасі досягнуть якихось значущих результатів. Їм це буде коштувати десятків тисяч життів їхніх солдатів.

“Весь світ спокійно дивився на те, що 20 років у Росії створювався новий рейх і ріс новий фюрер”

Розкажіть про гуманітарний хаб?

У нас три напрямки, з яких з різною інтенсивністю починають приїжджати. Єдине, що нас поки рятує, — ми більше транзитний хаб. Люди до нас приїжджають, приходять до тями, миються, їдять, відновлюють документи, якось видихають, заправляють автомобілі, якщо є особистий транспорт, і переміщуються далі. Але багато хто почав залишатися. Чи через те, що немає куди їхати, чи вони бачать, що ситуація така, що куди б ти не приїхав, скрізь може прилетіти. У нас затримується велика кількість літніх людей. Тобто тих, хто не має можливості ні матеріальної, ні через стан здоров'я пересуватися. Умовно вони кажуть: “Ми тут і будемо у вас помирати, якщо що”. Нам, звичайно, усім їм потрібно дати лад.

По цифрах ми не розуміємо кількість транзиту, тому що порахувати неможливо: багато їдуть автобусами, багато — приватним транспортом. Можу сказати, що залізницею за цей час виїхали 200 тисяч людей. Хто з них наші, хто транзитні, теж порахувати неможливо. Обліку немає. Зараз йде зниження пасажиропотоку, скажімо так, але все залежить від ряду чинників. Зараз прилетіло 10 ракет, і я думаю, що обсяг пасажиропотоку почне зростати.

Як ви зараз спілкуєтеся з президентом?

Зрозуміло, що у мене були складні стосунки з президентом під час виборчої кампанії, під час знаменитої суперечки за міст. Але, якщо чесно, то після того, як я виграв другий раз вибори з розгромним рахунком, мені вдалося налагодити стосунки ще до війни з Офісом президента і з керманичем держави. Знову ж таки, незалежно від того, що було, війна перевернула все з ніг на голову. Ми однозначно підтримуємо у всьому і не сумніваємося в його рішеннях.

З Офісом президента є постійний зв’язок. Ми раз на 2-3 дні зідзвонюємося з Кирилом Тимошенком (заступник глави Офісу президента), з іншими відповідальними особами. Обмінюємося точками зору та ідеями. Не можу все говорити, але я думаю, що вніс великий вклад у те, щоб розібралися з блокпостами. Коли у кожному селі стояла людина з берданкою, це спричинило колапс. І зараз навели лад.

Як працює зв’язок між мерами та головами громад?

Давайте почнемо з активістів. Ця війна обнулила багато кого. Більшість людей, які були у якійсь повістці, просто зникли. Тому що повістка дня просто змінилася. Наприклад, пропали антикорупційні активісти. І не тільки в Дніпрі, а і по всій країні. Вони постійно бігали і розповідали, де і хто коли що вкрав. Зараз в них відпала необхідність. Так само велика кількість політичних експертів, народних депутатів, просто люди, які були, як “talking heads” у телевізорі, зараз не мають сенсу. Навіть ті, хто був міністром або прем’єр-міністром у минулому. Якось так. Ми ж живемо у підручнику історії. У абсолютно іншій реальності.

Що стосується горизонтальних зв’язків, про це писали і ваші колеги — ніби була на LB стаття “Як децентралізація укріпила Україну”. І це дійсно правда, тому що, я вважаю, ми так дружно відбиваємо агресію тільки тому, що у нас є горизонтальні ланцюги зв’язку і громадянське суспільство. Ми організувалися — це перша причина. А друга — це те, що йде війна на знищення. Я багато говорю з мерами із заходу країни і вони кажуть: “Не май ілюзій, ми прекрасно знаємо, що це закінчується ешелонами до Сибіру”. Щоб ви розуміли, я знаходжусяя у “розстрільному списку”, який опублікував у себе Соловйов. Тому я прекрасно розумію, що треба перемогти спільного ворога, а не з’ясовувати стосунки. Тому що почнуть з мене, а закінчать з моїми політичними “опонентами”. Це речі, що лежать на поверхні. Хоча можу сказати, що історія із паном Чмутом і фондом “Повернись живим”, — ви напевно чули цей невеликий скандальчик?..

Ви порозумілись із Чмутом?

Я першочергово поговорив з ним. У нас знайшлися спільні друзі, серйозні київські АТОвці, які змоделювали цей конфлікт і пояснили Тарасу, що не треба говорити дурості, а мені у свою чергу також не реагувати. Бо не може зараз мер мільйонного міста з’ясовувати стосунки, особливо із використанням нецензурної лексики. І всі пішли займатися своїми справами.

Кажуть, у Дніпрі є власна тероборона, окрема від загальної. Чому так?

Це правда, у нас виник експеримент. У нас у єдиних є добровольче формування при мерії. Воно називається “Варта Дніпра”. Ба більше, я вам скажу, що там стоїть черга із тисяч людей. Але в них поки немає зброї. У них проходить військове “злажування” (об’єднання, бойове з’єднання, — ред.). Вони тренуються, здійснюють поліцейські функції під керівництвом нацполіції. Це добровольче формування, яке фактично знаходиться у глибокому резерві.

Ви вважаєте, що так ефективніше? Тому що вам закидають, що у вас є особисте формування.

Дивіться, це ж не означає, що це тільки собі і більш нікому. У нас при створенні тероборони, “Варти Дніпра”, не було жодного ексцесу, не було “френдлі файр”, зловживань, не було нападів на громадян. Тому що в інших регіонах бували випадки, коли людям видавали автомати, а потім не знали, як їх вилучити. Не кажучи вже про те, що вони зробили дуже багато горя перед тим. У нас є такий позитивний досвід і ми готові ним поділитися. А усі спекуляції, що це приватна армія дніпровського регіону, — це нісенітниці. Була історія коли розповідали, що батальйон “Дніпро-1” — це приватна “Хезболла” Коломойського. Навіщо так робити

— Раз ви вже згадали Ігоря Валерійовича. Де він? У Дніпрі? Чим займається? Яка його роль взагалі в місті зараз?

Я не хотів би багато про нього говорити. Він у Дніпрі, а мабуть, міг би відсидітися у Буковелі. Я з ним вже декілька років не спілкуюся і зі штабом він не спілкується. Може, в нього є якісь особисті контакти з Валентином Михайловичем Резниченком — він мені не доповідає. З точки зору допомоги організації оборони міста і області я Коломойського не бачу. До мене доходять сигнали, що він допомагає якимось батальонам, купує бронежилети. Щось таке. Але він не інтегрований у ці історії.

Ви сказали про уроки інших міст. Які ви вже побачили ризики? Маю на увазі стратегію Росії, яку вона проводить у містах.

Ну я вам скажу, що ось з Вадимом Бойченком, мером Маріуполя, ми взагалі через день розмовляємо. Він приїздив уже до мене, йому вдалося вийти з оточення. Ситуація дуже проста. Це війна, яка спрямована на максимальне нанесення шкоди мирним містам. Тобто що ці мерзотники роблять: вони прекрасно розуміють, що не можуть увійти у, скажімо так, контактні бої в умовах щільної міської забудови. Тому вони підтягують артилерію і починають обстрілювати околиці міст. Як, наприклад, вони обстрілювали Північну Салтівку у Харкові. Потім вони починають бити по міській інфраструктурі: водоканали, станції ГРП (газорозподільчі, — ред.). Кидати бомби, як вони кинули в Житомирі, на “Теплоенерго”. Максимально витісняючи людей з населених пунктів, створюючи хаос, залякуючи їх, щоб люди психологічно давили на Збройні сили. Бо різні ж бувають сценарії. Коли люди сидять під бомбами, вони зокрема можуть казати (військовим, — ред.): ми тут сидимо, бо ви поряд знаходитесь.

Чи можна евакуювати таке місто, як, наприклад, Маріуполь, чи Дніпро? Бо багато ж людей лишається. А хтось на Заході не розуміє: а чому влада заздалегідь не вивезла усіх?

Вивезти-то можна. У нас виїхало 200 тисяч. На день 3-4 евакуаційних потяги відходять.

Інше питання — де їх розмістити? Це раз. Плюс, поясню вам, у чому основна проблема. Навіть аналітики кажуть про те, що незалежно від результату воєнних дій 20-30% біженців усе одно повертаються. Зараз люди назад у Харків поїхали, у Київ. Це людська психологія. Люди не можуть знайти себе на новому місці. Навіть у Сараєві в облозі було життя 2 роки і перукарні працювали. Коли мені ставлять це питання, то я завжди кажу, що відповідаю на нього як приватна особа. Я не можу говорити як міський голова: люди, евакуюйтеся! Я про це говорю і в пресі, зокрема і на брифінгах, і в територіальній громаді.

Я вважаю, що якщо є можливість поїхати, є родичі, то краще жінкам, дітям та стареньким місто покинути. Як мінімум, у випадку активних бойових дій вони не будуть заважати Збройним силам і не будуть навантаженням — хоча і не можна таке слово використовувати, — на міські мережі, користуватися електроенергією, водоканалом.

Звісно, це не стосується чоловіків і працівників критичної інфраструктури, промислослових підприємств. Тому що ми не можемо таке величезне місто зібрати і вивезти. Економіка як буде працювати?

Як люди у Дніпрі сприймають, коли Путін каже про денацифікацію?

Ми всі розумні люди, або хоча б ті, що намагаються розбиратися в процесах. Ви ж, мабуть, слухали його довгі історичні “лекції” про австрійський генштаб, про Леніна та інше. Це хвора людина, він живе в якомусь ілюзорному ірраціональному світі. Як можна коментувати маячню запаленого розуму? Коли ти говориш з психопатом, ти не можеш оцінювати його віртуальний світ. Тут є інша проблема — чому Захід до останнього намагався з ним домовитися? Я думаю, що пані Меркель дуже погано спиться останнім часом, якщо в неї залишилися хоч якісь залишки совісті. Увесь світ спокійно дивився на те, що 20 років у Росії створювався новий рейх і ріс новий фюрер. Ми ж розуміємо, що один народ, один фюрер, один рейх — те ж саме є Путін, є Росія. Усі основні тригери співпадають.

Я по мамі росіянин, по татові росіянин. Мама — викладачка російської мови та літератури. У мені немає ні краплі української крові, розмовляю я російською, у російськомовному переважно місті, і вони внесли мене в розстрільні списки. Я не знаю, як це коментувати. Нехай це прокоментує західний естеблішмент.

Чи є відчуття, що Захід нас зрадив і допомагає недостатньо?

Без їхньої допомоги нам було би взагалі погано. Без фінансової зокрема. Але вони постійно спізнюються. Нам бронетехніка потрібна була два тижні тому — Німеччина нарешті розродилася на якісь там старі БМП. І знову ж таки, поки пройдуть процедури експортного контролю, — це теж час. Ми за кожен день їхнього прояву платимо життями наших людей: військових, цивільних. Про зраду Заходу говорити не можна. Я думаю, він теж нажаханий, вони не розуміють, що робити.

Я постійно повторюю, що це чорно-біла війна. У будь-якій війні є напіввідтінки, є якісь напівправди, історичні трактування. А ця війна — чорно-біла. Для неї не було жодної причини, крім того, що Росія просто з'їхала з глузду. Вони придумали віртуальний світ, показали його самі собі по телевізору, і самі в нього ж і повірили.

Скільки це буде тривати?

Я думаю, це буде довга війна. Знову ж таки, там Олексій Данілов (секретар РНБО, — ред.) сказав про 9 квітня. Я про це говорив два дні тому. Це те, що лежить на поверхні. Цьому виродку Путіну потрібно показувати своєму глубинному народу на 9 травня хоч щось. Парад у Києві вони вже не покажуть. Мабуть, вони хочуть показати якісь перемоги на Донбасі, але вони Донбас розібрали на запчастини. А що тепер буде з Донбасом, навіть якщо вони спробують його окупувати? Тому я думаю, що на нас чекають тяжкі часи.

Що для вас означає перемога чи мир?

Ми йдемо у фарватері воєнно-політичного керівництва країни. Ми не можемо визнати територіальні претензії, особливо по Донбасу, які нам намагаються нав'язати, — це перше. Мир під дулом пістолета — це не мир. Друге — це моя власна думка — я вважаю, що це фінська війна в чистому вигляді. Далі будемо дивитися, але однозначно я згоден з Володимиром Олександровичем і нашими переговорниками: щоб говорити про якісь умови перемир'я, вони повинні як мінімум повернутися туди, звідки вони прийшли станом на 24 лютого.

Ангеліна КАРЯКІНА, Наталя ГУМЕНЮК