Деолігархізацію України слід розпочати з політичних партій

Світоглядні переконання українців не можуть матеріалізуватись із-за багатьох причин. Серед них — узурпація влади, заангажовані ЗМІ, маніпулювання свідомістю громадян із боку олігархів і їхніх політичних партій.

Суспільство, у якому половина населення вважає себе прихильниками соціал-демократії, сучасного соціалізму, практично не має на всіх щаблях влади своїх представників. Ось і виходить, що за допомогою різних маніпуляцій, технологій експлуатовані дружно голосують за своїх експлуататорів — новітніх лібералів.

Це при тому, що в прихильників ліберальної ідеї в Україні є підтримка лише 20% населення. Але їм практично належить уся влада в Україні. До того ж і так звана опозиція в більшості сповідує ті ж цінності, що й влада.

Громадяни, рядові партійці при своєму виборі орієнтуються, як правило, на лідерів цих партій. Зважте, частина політичних партій в Україні навіть не мають своїх програм. Йдеться, зокрема, і про “Фронт змін”. Тому “вождистський” тип партій домінує в Україні, що наносить їй непоправну шкоду.

Слабкість і беззубість, бездуховність більшості партій у багатьох випадках визначаються способом їхнього фінансування.

Практично всі впливові партії в країні фінансуються “згори-вниз”. Ще п'ять-десять років тому головним джерелом фінансування партійної системи були членські внески, однак нині ситуація кардинально змінилась. І якщо ліві партії, по традиції, ще якось намагаються збирати внески, шукати підтримку в середнього класу, найманих працівників — то інші від них просто відмовились.

Не раз був свідком розмови регіональних лідерів — і “правлячих”, і “опозиційних” партій — про те, кому й скільки дають із центру на утримання й, особливо, на вибори. На превеликий жаль, якість партійних кадрів на місцевому рівні часто-густо й визначає оце “скільки”.

З'явились спеціалісти з командами, які готові підтримати будь-яку політсилу аби тільки платили. Про наслідки такого підходу свідчить доля колись чисельних СДПУ(о), НДП.

Системна криза охопила й СПУ, коли та почала фінансувати “зверху” партійні осередки.

Навіть ідеологічна КПУ сьогодні втрапила в ту ж пастку, що й інші. Про це не раз розповідав у своїх інтерв'ю Леонід Грач.

Олігархічний тип української держави спотворює її економіку, соціальний і політичний устрій.

Про яку демократію, “соборне” управління державою, за Іваном Вишенським, можна говорити, коли 5 фінансово-промислових груп тримають у своїх руках 70% вітчизняної економіки? Через свої партії, свою владу, свої телеканали — вони нав'язують країні політику, яка відкидає нас на узбіччя соціального прогресу.

Дивіться — в Україні лютують морози. Влада, замість того щоб створювати робочі місця, будувати й кредитувати житло, цим прибрати з вулиць безхатченків і безпритульних, натомість ставить палатки обігріву. Це добре сьогодні. А що робити після морозів людям?..

Чи можна далі миритись з безробіттям, найнижчою заробітною платою в Європі, тотальною бідністю, несправедливістю й безкарністю влади? Співвідношення доходів 10% найбагатших і найбідніших в Україні у вісім разів перевищує середньоєвропейські показники.

Партії в усьому світі визнані інструментом впливу громади на політику країни. Але що можуть сказати місцеві партійці, коли їхнє утримання й благополуччя напряму залежать від Центру?

То ж і виходить, що партії діють, як спонсор скаже. А імена всіх спонсорів відомі.

Так і живемо.

Більшість європейських країн давно зрозуміли ціну такої партійної залежності. Тому, починаючи з початку 70-х років минулого століття, Німеччина, а потім Франція, Австрія, Швейцарія, Фінляндія, Норвегія внесли зміни в законодавство щодо державного фінансування партій та встановили жорсткий контроль за спонсорськими внесками. Пізніше це зробили США й Канада.

У Німеччині щорічно на підтримку політичних партій витрачається близько 1 мільярда євро. Навіть у Росії з 2001 року також із бюджету виділяють кошти тим партіям, які набирають не менше 3% голосів на парламентських та президентських виборах.

Ми не можемо закривати очі на те, що діється в Україні.

Збіднілі народні маси все більше й більше підштовхують продаватись на виборах, посилено застосовується адмінресурс. Опозиція, особливо ідеологічна, протистояти цьому часто-густо не може. Бо в неї немає за що організувати боротьбу, випустити газету, особливо вийти на телебачення. Тому частина опозиції користується послугами тих же олігархів і є, по суті своїй, кишеньковою.

Україні потрібен потужний ідеологічний рух проти влади олігархії, у які б кольори вона не ховалася.

На часі закон “Про фінансово-промислові групи”, який би заборонив олігархам скуповувати й використовувати ЗМІ у своїх цілях, здійснювати підкуп політичних партій, дозволив би, урешті-решт, розмежувати бізнес і владу.

Розпочати цей процес потрібно з політичних партій, із внесення змін до 14-ї статті закону “Про політичні партії в Україні” щодо державної підтримки діяльності партій та встановлення кримінальної відповідальності за політичний підкуп партій.

Потрібне суспільне телебачення, де б змагалися б представники різних ідей, поглядів, світобачень.

Але головна зміна мусить відбутися в головах, свідомості, як політиків, так усього народу.

Ми мусимо зрозуміти, що країна, де мале число людей володіє всім, а більшість викинута за орбіту суспільного життя — це безперспективна й нестабільна країна. Країна без майбутнього.

Ми цього не хочемо, правда ж?

Станіслав НІКОЛАЄНКО, голова партії “Об'єднані ліві і селяни”