Де в “Новоросії” гірше

Відсутність повноцінних “республіканських” пенсій, зар­плат, стипендій, соціальної допомоги, постійний ризик для життя в період перебування в “ДНР-ЛНР” — усе це вже не викликає великого подиву в середовищі тих, хто так бажав приходу “русской вєсни”, уже майже перетворившись на звичку. Однак якщо поглянути на внутрішню структуру “республік”, їхню ієрархічність і ступінь внутрішніх проблем, то ми зможемо виявити деяку різницю вже й серед самих “ДНР-ЛНР”.

Передусім ідеться про ті внутрішні проблеми військової ієрархії, які на початку свого становлення мали обидві “республіки”. У “ДНР” цей період був переважно ознаменований присутністю в Донецьку ще Стрєлкова-Ґіркіна, коли “народну армію” наповнювали місцеві маргінали та кримінальні угруповання, які часто відмовлялися виконувати накази свого керівництва. Як відомо, ситуація була переломлена на користь людей, котрі очолювали тоді “ДНР”, завдяки цілій низці розстрільних списків, які пан Стрєлков створював на основі ще сталінських указів. Після “зняття” Стрєлкова й приходу на його місце Захарченка означилася проблема протистояння між цілою низкою вже внутрішніх угруповань “ДНР”, які також потребували централізації та підпорядкування єдиній структурі — “Міністерству оборони ДНР”.

На сьогоднішній день значна частина цих людей і підрозділів — “Сомали”, “Спарта”, “Восток”, “Кальмиус” — справді організувалася в потужне військове угруповання з чіткою ієрархією, і останній указ Захарченка про роззброєння тих бойовиків (переважно “казачества”), які все ще виявляють риси анархізму, лише покликаний завершити цей процес.

Значно проблематичніше стоїть це саме питання вже в “ЛНР” унаслідок засилля на території самопроголошеної республіки найрізноманітніших угруповань, що конфліктують з “офіційним” Луганськом. Тут достатньо згадати конфлікт так званого отамана Косогора з Ігорем Плотницьким, коли Косогор прямо звинувачував тих, хто сидить “у теплих луганських кріслах”, у боягузтві й фактичному рекеті. Ще один “герой Новоросії” Павло Дрьомов також закидав керівництву “ЛНР” розкрадання “державних” коштів і відкрито закликав викинути Плотницького з його крісла, у результаті чого й стався збройний конфлікт у Красному Лучі (наслідок — два десятки трупів). Внутрішні суперечності керівництва “ЛНР” проявилися й у відомому епізоді з Бетменом-Бєдновим, коли Плотницького знову відкрито звинувачували в ліквідації не­угодних йому конкурентів, що загалом проявилося і в ліквідації Олексія Мозгового.

Ще одним індикатором “республіканської” влади є становище в самих центральних містах: Донецьку й Луганську, населення яких поперемінно страждає від нестачі харчів та інфраструктурних проблем. У цьому Донецьк знову дещо попереду Луганська, оскільки його центральна частина, за винятком кількох знакових об’єктів, постраждала не настільки, як столиця “ЛНР”, де й до сьогодні час від часу виникають перебої зі світлом і мобільним зв’язком.  

Утім, у питанні ціноутворення обидві “республіки” йдуть майже нога в ногу, позаяк вартість товарів, що ще лишилися на полицях, часто в 1,5—2,5 раза перевищує вартість аналогічних товарів на підконтрольній Україні території. Іноді ж ціни просто не мають жодних мислимих логічних обґрунтувань, як, наприклад, картопля, що на початку червня коштувала в Донецьку 13 грн за кілограм, наприкінці місяця зросла в ціні до 25—28 грн, а тепер знову впала до 12—15 грн. Приблизно те саме і з іншими соціально значущими продуктами й товарами.

Нарешті, “ДНР” відрізняє від свого “побратима” й більша зовнішня антуражність, коли за фактичного дефіциту продуктів та медикаментів, внутрішніх репресій щодо незгодних і далі втілюється в життя “законодавча база”, організовуються “ярмарки”, музично-поетичні вечори, і взагалі керівництво “республіки” з усіх сил намагається вдавати, нібито нічого не відбувається, а сама “ДНР” уже давно є повноцінною державою.

Вечорами в Донецьку у його центральній частині — на бульварі Пушкіна — можна побачити виставки картин, почути живу трубну й гітарну музику, заглянути в кілька десятків кафе і барів (включно з Львівською майстернею шоколаду), що все ще працюють в обложеному місті, а отже, й побачити достатню кількість відвідувачів, які мають кошти на таке життя. Щодо Луганська, то тут культурне дозвілля зводиться до зустрічей із Плотницьким, перевдягненим у костюм руського богатиря з подальшим розміщенням фотографій у всіх місцевих газетах.    

Прикметно, що жителі “ДНР”, особливо донеччани, здебільшого іронічно сприймають “ЛНР” як “темну територію”, де заправляють зовсім анархічні банди якихось “казачьих” союзів у майже спустілих і розкрадених невеликих містечках. Так, один мій приятель, якому після продовольчої блокади Донецька довелося переорієнтуватися на сировину з “ЛНР”, сказав буквально таке: “Не знаю, відправляти туди машину — це все одно, що в чорну діру посилати. У мене взагалі таке відчуття, що люди там ледве не з кам’яними сокирами ходять, навіть порівняно з Донецьком і “ДНР”.

Станіслав ВАСІН