Чому Євген Щербань надягав у Верховну Раду вишиванку?

Текст його допиту слідством вже оприлюднено “УП”. І після ознайомлення з цим документом у автора виникло одне важливе питання: чому Володимир Щербань не згадує газову війну “ІСД” з “Ітерою” 1996 року?

Адже, хто-хто, а Володимир Щербань насправді обізнаний в усіх деталях політично-економічного життя Донецького регіону, тому досить дивно, що таку важливу інформацію для слідства він повністю замовчує.

Те, що Володимир Щербань знає дуже багато, свідчить той факт, що з Євгеном Щербанем довгий час вони були єдиною командою, яка контролювала економічне, політичне та навіть кримінальне життя області. Бо третім в їх компанії був відомий донецький авторитет Ахат Брагін (Алік Грек).

Сам Володимир Щербань у своїх свідчення згадує, що в довідці Василя Дурдинця, яку той готував для Президента Леоніда Кучми перед його зняттям з посади губернатора “дослівно було вказано”, що Щербань “ледь не особисто покриває злочинність в регіоні”.

У своїх показах суду Володимир Щербань також згадує, як він після зустрічі з Лазаренком в Дніпропетровську, “мав зустріч з Ахатом Брагіним в будинку у Євгена Щербаня”.

При чому стосунки цих трьох склалися, ще на початку 90-тих. Наприклад, автор має документ оперативного спостереження за Ахатом Брагіним в той місяць, коли був вбитий відомий бізнесмен Донецька Янош Кранц. (Брагіна потім підозрювали в замовлені цього вбивства). Так от, серед місць які Брагін відвідував регулярно був офіс корпорації “Атон”, де співзасновником вже був Євген Щербань, а також підсобні приміщення універмагу “Україна”, яким тоді керував Володимир Щербань.

В наступні роки ця трійка зробила шалену кар'єру. Вони стали найбагатшими людьми області, до того ж Володимир Щербань виграв вибори губернатора, Євген Щербань сформував у Верховній Раді велику фракцію, Брагін став першим у своїй сфері, інші претенденти пали в кримінальних війнах.

Проте, якщо Брагін тримався в тіні, то Щербані були публічною парою — не розлий вода. Тодішній депутат Верховної Ради Анатолій Моцпан згадує своє перше спілкування з Щербанями, коли вони вдвох підійшли до нього в кулуарах донецької обладміністрації щоб загітувати вступити у фракцію Ліберальної партії. “На мою категоричну відмову Володимир Щербань відповів словами: “Ну, чого ти так?! Га? У нас ось так всього”. Щербань зробив характерний жест рукою вище голови і звернувся до “тезки”: “Женя постукай”. Євген слухняно постукав по дерев'яному підвіконню”, — згадує Моцпан.

Кульмінацією їх близьких стосунків стала публічна заява Євгена Щербаня на початку 1996 року про те, що наступним президентом України буде ставленик Донбасу — Володимир Щербань.

Однак вже до літа 1996 року їх стосунки помітно охололи, бо Євген Щербань змінив свою позицію стосовно кандидата в Президенти, він вирішив зробити ставку на Євгена Марчука.

В своїх показах Володимир Щербань також нічого про це не говорить, хоча безумовно це має значення у справі вбивства Євгена Щербаня. Так само, як і свідчення про війну “донецьких” з “Ітерою”.

Однак якби Володимир Щербань згадав ці два “маленькі” нюанси вся логіка його показів полетіла б шкереберть.

А так у Володимира Щербаня все просто та чітко — мотиви вбивства Щербаня: газова війна з “ЄЕСУ”, замовники — Лазаренко та Тимошенко. Впродовж всіх показів Володимир Щербань стверджував, що весь 1996 рік Павло Лазаренко вимагав від нього та Євгена Щербаня допустити на газовий ринок компанію “ЄЕСУ” “на умовах Тимошенко” і погрожував розправою після кожної відмови. “Євген Щербань під час нашої розмови на балконі мого кабінету...розповів...,що йому дзвонив Лазаренко...і в черговий раз отримавши відмову заявив, що він їх з Юлею дістав і його завалять”, — зокрема свідчив Володимир Щербань.

І такі розмови за словами Щербаня відбувалися не лише в кінці 1995 року, а навіть літом 1996, хоча на той момент “ЄЕСУ” вже півроку співпрацювало з газовим монополістом Донецької області “ІСД” (дітищем Щербанів, Ахметова, Гайдука, Момота). Сторони домовилися ще в кінці 1995-того наступним чином: “ЄЕСУ” продавало газ “ІСД”, а вже “ІСД” постачало його донецьким підприємствам з наваром 50 центів на кожній тисячі кубометрів.

“ІСД” така співпраця була досить цікавою і зовсім не через ті нещасні центи. Найсмачніше для “ІСД” було те, що підприємства не могли розрахуватися за газ потрапляли в борговий капкан — акції підприємств мінялися на векселя і передавалися структурам засновникам “ІСД”.

А що найголовніше — саме ініціатива Павла Лазаренка дала можливість “донецьким” створити свого газового монополіста.

Адже до того на газовому ринку донецької області панували російські компанії “Газпром” та “Ітера”, які зовсім не ділилися своїми доходами з господарями області. А коли Лазаренко з тодішнім прем'єром Євгеном Марчуком погодили з РАО “Газпром” нову схему постачання газу, тобто створили умови для монополізму ЄЕСУ, розумні голови в Донецьку зметикували, що це дає їм шанс під урядовим дахом створити свого монополіста, взяти під контроль газовий ринок регіону, витіснити “Газпром” і “Ітеру”.

Навіть Володимир Щербань в своїх показах згадує, що в 1995 році газ донецьким підприємствам постачала в основному “Ітера”. Зате Володимир Щербань геть забув розповісти, як “ЄЕСУ” — “ІСД” спільними зусиллями витісняли ту “Ітеру” з Донбасу. Буквально виривали шматки газового “пирога” прямо з рота росіян.

Як це робилося можна зрозуміти з інтерв'ю, яке 1996 році дав газеті “Приазовский рабочий” Михайло Поживанов: “В приказном порядке мне было сказано, чтобы 28 предприятий перезаключили свои договоры вместо “Итеры” на “Индустриальный союз Донбасса”, учредителями которого являются коммерческие структуры, приближенные к губернатору. Подсчитав, что мариупольские предприятия при этом теряют 1,5 млн. долларов, я отказался, и в феврале 1996 года началось следующее: если ты не будешь делать то, что тебе говорят, мы дадим команду правоохранительным органам и тебя вывернут наизнанку. Или убьют...”, — так розповів про події тих часів Поживанов. Тодішній мер Маріуполя додав, що особисто Євген Щербань йому якось сказав: “Для нас 9 граммов свинца абсолютно не жаль, и это очень дешево стоит”.

Саме для боротьби з “Ітерою” Володимир Щербань 12 лютого 1996-того року підписав розпорядження згідно якого єдиним посередником між оптовими імпортерами природного газу та підприємствами Донецької області є корпорація “Індустріальний Союз Донбасу”.

“Ітера” боролася за кожне підприємство. Вона пропонувала меншу ціну, а також шантажувала директорів. Наприклад, “Ітера” в розрахунок за газ отримувала продукцію одного заводу, яка була потрібна для виробничого процесу іншому. І щоб цей другий завод отримав необхідну сировину йому ставилася умова брати газ у “Ітери”.

Вбивство Шведченка

На початку 1996 року росіяни намагалися підняти бунт серед “червоних директорів” Донбасу. “Ітера” почала активні переговори з окремими керівниками донецьких підприємств, які готові були розірвати договори з “Індустріальним союзом Донбасу”, бо розуміли, що інакше їх чекає борговий зашморг. Для цього в березні 1996 року “Ітера” мобілізувала в свої бойові ряди “спеціаліста по Донбасу” Олександра Шведченка — людину з близького оточення покійного Ахата Брагіна. Він очолив українське представництво “Ітери”, структури ворожої до “ІСД”, в якій, згадаємо, були присутні інтереси Рината Ахметова.

Ахат Брагін з Шведченком були друзі, яких поєднувала любов до спорту: Брагін підтримував футбольну команду “Шахтар”, а Шведченко баскетбольну з такою самою назвою. Також Шведченко мав долю в Центральному ринку Донецька, який контролював Брагін, та володів підприємствами, які реалізували екзотичні фрукти банани-апельсини. Його партнерами в цьому бізнесі був Сергій Роман та Борис Колесніков. До речі, всі вони були з одного району, що розташований між залізничним вокзалом Донецька і шахтою “Октябрська”, який також був і малою Батьківщиною Рината Ахметова.

В 1996-тому році, ще не існувало офіційного спадкоємця специфічної імперії Ахата Брагіна, який загинув під час вибуху на стадіоні шахтар восени 1995 року. Можливо рішення Олександра Шведченка очолити українське представництво “Ітери”, можна розцінювати, як боротьбу за цей спадок. Адже за “Ітерою”, згідно інформації російських сайтів, на той час стояли впливові кримінальні кола Росії. А після загибелі Аліка Грека, який винищив практично всіх “воров в законе” Донбассу, для воровського руху колишнього радянського союзу випав шанс відновити свій вплив на цей регіон, підтримавши когось з можливих спадкоємців Брагіна.

До речі, один з сусідів Брагіна на прізвисько “Бакал”, розповів автору, що партнер Шведченка Сергій Роман якраз мав бажання приміряти корону Аліка Грека і був по духу близьким до так званих “блатних”.

Однак, які б там не були плани Шведченка і його партнера Романа, їм не судилося здійснитися. Через три тижні після початку роботи в українському представництві “Ітери” Шведченко був розстріляний. Його партнер Сергій Роман втік за кордон і невдовзі також був вбитий.

Пощастило лише третьому партнеру з малесенькою часткою в підприємствах Романа-Шведченка — Борису Колеснікову, який зміг переконати Рината Ахметова в своїй вірності.

Автор спробувала поспілкуватися з родичами вбитого Шведченка. Його мама до сих пір живе на вулиці в тих місцях, де виріс Ринат Ахметов. Вона розповіла автору, що не була обізнана в справах сина, ніхто нічого їй не став розповідати і після його смерті. В квартирі оформленій на сестру Шведченка спілкуватися з його родичами довелося через закриті двері. На питання чому він пішов працювати в “Ітеру” жіночий голос з-за дверей заявив: “Щоб заробити дуже великі гроші”. “Які Шведченко мав стосунки з Ахметовим перед смертю?”, -запитав автор. На що чоловічий голос відповів: “Я зараз викличу міліцію”.

Вбивство Момота

На момент вбивства Шведченка не лише “донецькі” перебували у стані війни з “Ітерою”, а також і “дніпропетровські”. Зокрема, “Ітера”, що мала зв'язки в “Газпромі” почала блокувати поставку газу від “Газпрому” до “ЕЭСУ”.

Українська сторона в свою чергу нагадувала росіянам, що “Газпром” потребує труби Харцизького трубного заводу.

І справді, на той момент Україна могла собі дозволити займати жорстку позицію адже “Газпром” надзвичайно залежав від труб великого діаметру, які вироблялися виключно в Донецькій області. Тому не дивно, що на початку 1996 року Павло Лазаренко був партнером “ІСД” у війні з “Ітерою”, адже чим менше “Ітера” була присутня в Україні чим більше місця вивільнялося для діяльності “ЄЕСУ”.

В 1996 році був даний старт масштабної програми, яка була розроблена інтелектуалом з “ІСД” Олександром Момотом під назвою “Штріпс-труба-газ”. Штріпс -це металева заготовка з якої катаються труби. Щоб підвищити об'єми виробництва труб на Харцизькому заводі Щербань та Лазаренко працювали над об'єднанням “Азовсталі” з Маріупольським заводом імені Ілліча, що давало можливість збільшити виробництво штрипсів. Однак менеджмент “Азовсталі” був проти такого об'єднання. Директор “Азовсталі” Олександр Булянда навіть зробив заяву в СБУ з проханням захистити його життя. А на початку червня в автокатастрофі загинув заступник директора Азовсталі Федор Бужан. 13 червня в день похорон впертого заступника директора “Азовсталі” Павло Лазаренко, вже в рангу прем'єр-міністра підписав розпорядження про об'єднання металургійних гігантів. Це був черговий приклад злагодженої співпраці Павла Лазаренка- Євгена Щербаня.

Однак автор цієї ідеї Олександр Момот не був свідком цієї перемоги, адже на той час вже місяць, як лежав у сирій землі. 16 травня Момот був розстріляний в центрі Донецька на порозі свого будинку.

Володимир Щербань стверджує, що Момота замовили Тимошенко і Лазаренко.

Свідченням на цю тему присвячена ціла сторінка в показах Щербаня. Свідок вважає, що бізнесмена вбили після того, як він показав Юлії Тимошенко розрахунки Гайдука і Момота згідно, яких корпорація “ІСД” за 1996 рік заробляла 110 млн. доларів. “Я зустрівся з Віталієм Гайдуком і Олександром Момотом у себе в кабінеті. В жорсткій формі я питав у них чому вони демонструють...Юлії Тимошенко...документи...Я їм сказав, щоб мати можливість ці гроші отримати зацікавлені люди не зупиняться навіть перед їх вбивством і тепер їм загрожує велика небезпека”, — розповів Щербань слідству. Він додав, що після цієї розмови Момот був вбитий.

Хоча свідчення Щербаня зовсім не пояснюють, який сенс був Тимошенко вбивати Олександра Момота. Так він був інтелектуалом, конструктором “ІСД”, але його дітище вже стало на ноги і смерть Момота зовсім не впливала на ситуацію на газовому ринку Донбасу.

І навряд чи коли Володимир Щербань давав ці свідчення він не знав про іншу зустріч Момота, яка відбулася незадовго до його смерті, і яка очевидно стала справжньою причиною трагедії.

В ті часи був в Києві біля мосту Патона був пришвартований корабель-ресторан-сауна “Посейдон” -місце донецьких “сходняків”. В 2005 цей корабель згорів до тла.

А в 1996 це було одне з улюблених місць гостей Києва з Донбасу, тому що у корабля був свій донецький власник, тому там було зручно зупинятися — “Посейдон” мав кілька готельних номерів, навіть пристойний “люкс”.

Так от, за кілька дні до смерті Олександр Момот зустрічався там з керівником “Ітери” Ігорем Макаровим, на зустрічі також був присутній Віталій Гайдук.

Спочатку планувалася участь і Євгена Щербаня, але він відмовився в останній момент, щоб продемонструвати певну зневагу керівнику “Ітери”. Джерело розповіло автору, що розмова на “Посейдоні” була не просто на підвищених тонах, вона була хамською, і особливо відзначився Момот, який висловився матом на адресу Макарова.

Можливо це було зайвим, адже в кримінальних колах образу за таке змивали кров'ю. А в бурхливі 90-ті серйозний бізнес був надзвичайно пов'язаний з криміналом і жив за відповідним кодексом поведінки.

Наприклад про власника “Ітери” Ігоря Макарова російські сайти писали, що він “працював під мафією”. Серед авторитетів, які лобіювали діяльність компанії називали “Михася” лідера “солнцевской группировки”, Япончика, колишнього лідера російськомовного злочинного світу планети та Севу Могилевича.

Отже не минуло і тижня після цієї розмови, як президента Акціонерного Науково-комерційного товариства “Данко” Олександра Момота поховали.

І тут ще треба згадати, що незадовго до смерті Момот відмовив журналісту газети “Право и дело” в інтерв'ю з тих підстав, що писати про газовий ринок України небезпечно. “Есть силы, в том числе и в России, которые хотят этот рынок подмять под себя, использовать непростое положение с расчетами за газ в своих интересах”, — заявив Момот журналісту.

Як бачимо Момота хвилювала в першу чергу російська, а не дніпропетровська загроза.

Вбивство Щербаня

Що стосується Павла Лазаренка, то після смерті Момота він поспішив поставити крапку в своїй війні з “Ітерою”. На суді в Сан Франциско по справі Лазаренка, зокрема, прозвучали покази пана Кавальєроса власника 2% акцій “Ітери”. Він повідомив, що літом 1996 року перевів 25 млн. доларів на рахунок компанії Bainfield Company Ltd. в швейцарському банкуГ- SCS Alliance. Керівництво цього банку повідомило суду, що 51% акцій цієї компанії належить Лазаренку, а інші Петру Кириченку. Обвинувачення розцінило даний епізод, як хабар для доступу на український ринок. Отже конфлікт Лазаренка та “Ітери” був вичерпаний. Але на Донбасі війна з “Ітерою” тривала і Лазаренку було вигідно, щоб вона продовжувалася.

До речі, ще весною того ж року “Ітера” почала співпрацювати з Віктором Пінчуком, який пізніше став зятем Кучми, отож не дивно, що слідство у справі вбивства Щербаня не цікавив цей слід.

Після вбивства Момота Володимир Щербань намагався більше часу проводити за кордоном. Ринат Ахметов фактично не покидав меж маєтку “Люксів” в ботанічному саду Донецька. Виїхати в США намагався і Євген Щербань, однак його сину Руслану штати не відкрили візу.

Колишній депутат Анатолій Моцпан розповів, як 20 вересня до нього підійшов особисто Євген Щербань і передав для комітету по боротьбі з корупцією компрометуючі матеріали на директора “Азовсталі” Олександра Булянду.

Олександр Булянда весь 1996-рік не втаємничував свого негативного ставлення до Щербанів і намагався скинути газовий диктат “ІСД”. Його позиція була — повернути “Азовсталь” до прямих газових контактів з Росією, які завод мав до 1996 року.

Анатолій Моцпан розповів, що Євген Щербань познайомив його з Сергієм Тарутою, який повинен був пояснити документи. “Тільки не потрібно озвучувати на комітеті його прізвище, — попередив Щербань, — а то його вб'ють”.

“Я тоді його спитав, які він має стосунки з Лазаренком, — згадує Анатолій Моцпан, — Він мені сказав “Ось такі!” і показав піднятий до гори великий палець”.

***

Незадовго до вбивства Євгена Щербаня Олександра Кужель зустріла його в аеропорту Бориспіль. “Він летів на Донецьк. Я йому нагадала, що він мав передати мені, як члену парламентської комісії з вивчення ситуації на енергетичному ринку України документи стосовно зловживаннь “Ітери”. Він мене сказав: “Не треба. Я хочу, щоб ти жила”.

До речі, Євген Щербань був розстріляний в аеропорту після прильоту з святкувань Йосипа Кобзона. Хтось саме з Москви дав наводку кілерам, що літак Щербаня вилітає на Донецьк.

Отже 1996 рік це був рік війни не “донецьких” з “дніпропетровськими”, а “донецьких” з російською “Ітерою”. Дуже символічно, якось в розпал цього протистояння Євген Щербань прийшов у Верховну Раду у вишиванці.

****

Це фото документу з архіву колишнього депутата Верховної Ради А.Ф. Моцпана. Цей документ свідчить, що Павло Лазаренко та Євген Щербань удвох “копали” під директора “Азовсталі” Булянду.