Чому газу в Україні споживають і видобувають менше, а ціна — більша. Частина 2

Узаявах багатьох політиків прослизають твердження, що населення споживає газ вітчизняного видобутку. Зрозуміло, що це — перебільшення, інакше, як справедливо помітило видання “Дзеркало тижня”, по території країни тяглися б дві системи труб: умовно кажучи, жовто-блакитна від українських родовищ до сіл і міст і червоно-синьо-біла — від північного кордону до металургійних, хімічних та інших підприємств.

Розподіл газу ще з радянських часів здійснюється виходячи з міркувань найкоротшого шляху до споживача, але абсолютно неможливо припустити, щоб держава та газові магнати не мали уявлення про те, куди, скільки і якого газу надходить.

Зрозуміло також, що населенню про це знати необов'язково, бо інакше влада не зможе вважати своїм великим досягненням “газ для людей” по 240 доларів.

Таким чином, в конфорках і форсунках маємо газ або одного, або іншого походження, що не суть важливо: українцям все одно, якої національності спалюється газ, головне — скільки за нього платити. А за це відповідає Національна комісія регулювання електроенергетики України.

Ще 25 жовтня 2008 року Постановою НКРЕ №1239 були встановлені диференційовані ціни на газ для населення. Логіка підвищення ціни зі збільшенням обсягу покупки суперечить законам ринку, де все навпаки: береш більше — платиш менше. Такою шкалою НКРЕ наче показує українцям, що газ відпускається їм за ціною нижче собівартості. Тому економте.

З соціальної точки зору начебто була обрана справедлива формула: багаті повинні більше платити за бідних. Але тут виникає два питання.

По-перше, якщо у великому приватному будинку живе велика сім'я, то чому вона повинна купувати газ дорожче, ніж маленька сім'я в невеличкому будинку по сусідству?

І, по-друге, якщо сім'я, наприклад, спалила 2500 кубометрів газу за лічильником, то платить 72,54 коп. за кубометр, а якщо 2501 — то вже 1 грн. 09,8 коп. Питання — за кожен кубометр чи тільки за 2501-й? Якщо читати постанову НКРЕ, то слід платити 1 грн. 09,8 коп. за весь обсяг у 2501 кубометрі. Насправді ж все віддано на відкуп місцевим рахівникам: хочу — так порахую, а хочу — по-іншому.

Повертаючись до цін у перерахунку на долари, за 1000 кубометрів треба платити (для споживачів без лічильників): близько 97 дол. — при споживанні до 2500 кубометрів на рік, приблизно 137 дол. — до 6000 кубометрів, майже 281 дол. — до 12000 кубометрів і порядку 336 дол. — після 12000 кубометрів.

Здавалося б, все прекрасно, це ж не сьогоднішні 416 дол. за тисячу кубометрів російського газу. Однак без порівняння цих цифр із ціною українського газу казати, добре це чи погано, некоректно.

Перш ніж провести такий аналіз, зазначимо, що виникає і наступна проблема: як чиновники від газу ділять народ “на три сорти”? Очевидно, щоб застосувати ці тарифи, потрібно знати обсяги споживання газу кожної сім'ї, підприємства та установи, а тут відкриваються цікаві речі.

Кому — за нормою, а кого — на лічильник

За офіційною інформацією Держстату, в Україні в 2011 році налічувалося 13,5 млн. квартир і приватних домоволодінь, забезпечених газом. За словами прем'єр-міністра Азарова, в даний час газовими лічильниками обладнані 8,2 млн. споживачів. З них, за даними сайту “Нафтогазу” на 1 травня 2009 року, 7,72 млн. лічильників знаходяться у населення, з яких 6,5 млн. встановлено в будинках і квартирах, де газ використовується для опалення, і це 97,1% таких споживачів. Таким чином, 5,58 млн. сімей платять за газ “за нормативом”, а це дає постачальникам — міськ- і облгазам — широке поле для маневру.

Як уже говорилося раніше, Постановою Кабінету міністрів України від 8.06.96 р. № 619 для проживаючих в квартирах і будинках з газовими плитами і гарячим водопостачанням була встановлена норма 9,8 кубометра газу на людину в місяць. Проте гаряча вода є тільки в 32% українських будинках і квартирах (Соціально-демографічні характеристики домогосподарств України в 2008 році. Держкомстат, Київ, 2008), а для решти споживачів установлено норму 18,3 кубометра газу за відсутності газового водонагрівача і 23,6 — при його наявності.

Розрахуємо, за якою ціною одержують газ сім'ї, житла яких не обладнані лічильниками.

За офіційною статистикою, середній розмір домогосподарства — 2,6 чол., Тому, помноживши 9,8 кубометра на місяць на 2,6 і на 12 місяців, отримаємо 305,8 кубометра на рік для сімей, забезпечених гарячим водопостачанням. А для тих, хто має газові водонагрівачі, помноживши 23,6 кубометра на місяць на 2,6 і на 12 місяців, отримаємо 736,3 кубометра на рік.

Таким чином, у розглянутих вище випадках середньостатистична сім'я з 2,6 чол. вписується в річний норматив до 2500 кубометрів, тому тариф на газ для неї становитиме 53,16 коп. за кубометр, або близько 67 дол за 1000 кубометрів.

Підрахуємо, скільки — теоретично — споживають газу українці “без лічильників”.

З 5,58 млн. сімей 32%, або близько 1,78 млн., які мають гаряче водопостачання, споживають по 305,8 кубометра на рік, всього 546,04 млн. кубометрів. Що стосується решти майже 3,8 млн. сімей, у яких немає централізованого гарячого водопостачання, то невідома точна цифра тих, у кого є газові водонагрівачі, тому вважатимемо, що вони споживають по 20 кубометрів (як деяке занижене середнє 18,3 і 23,6 кубометра, хоча зрозуміло, що майже всі, у кого є газ, мають і свою гарячу воду).

Помножуючи 20 кубометрів на 2,6 чол. на 12 місяців і на 3,8 млн. сімей, одержимо трохи більше 2,37 млрд. кубометрів газу. У результаті 5,58 млн. українських сімей “без лічильників” споживають — нібито — понад 2,9 млрд. кубометрів газу, але платять за нього (при ціні близько 99,8 дол за 1000 кубометрів) 289 млн. дол живими грошима . Чому “нібито”?

Зрозуміло, що за 14 років норми споживання застаріли, з'явилося багато кухонної техніки — мікрохвильові печі, тостери, бутербродниці, електродуховки, навіть хлібопічки, які заміняють газову плиту. Більш того, далеко не факт, що в 1996 році газові норми були точним середнім арифметичним. Швидше за все, газівники “намалювали” їх з деяким запасом, щоб потім не опинитися в збитку.

Сьогодні ж експерти схиляються до думки, що міська сім'я з газовою плитою фактично споживає два-три кубометри природного газу на людину в місяць. У зв'язку з цим виникає питання: скільки нібито спожитого і оплаченого населенням за нормативами газу залишається в розпорядженні власників міськ- і облгазів?

Якщо припустити, що з 2,9 млрд. кубометрів газу залишається самий мінімум — 0,9 млрд. кубометрів, то виходить, що продавши його за ринковою ціною, можна одержати від 340 до 370 млн дол. Будь-яка розсудлива людина розуміє, що при сучасному рівні корумпованості контролюючих і силових органів здійснити такий захід нескладно.

В якості практичного підтвердження вищесказаного можна привести факт недавньої покупки. 9 лютого 2012 Херсонська обласна універсальна наукова бібліотека ім.Олеся Гончара Херсонської облдержадміністрації уклала угоду з ПАТ “Херсонгаз” на постачання в 2012 році 184 тис. кубометрів газу на суму 1,1 млн гривень. Про це повідомляє портал “Наші гроші” з посиланням на публікацію в “Віснику державних закупівель”. Вартість газу склала 5951 грн., або 743 долара за тисячу кубометрів.

Основними акціонерами “Херсонгаз” є компанії, афільовані з концерном “Співдружність”, який контролюється депутатами Херсонської облради та Херсонської міськради від блоку “УДАР Віталія Кличка” Олексієм Антоновим і Заурбеком Сікоевим.

Раніше, як повідомив портал “Наші гроші”, відділ освіти Ізюмської райдержадміністрації Харківської області законтрактував блакитне паливо в ПАТ “Харківгаз” по 704 долари за тисячу кубометрів. Ще 60 доларів за кожну тисячу кубометрів буде коштувати доставка газу трубопроводом.

Наведені вище розрахунки та практичні приклади добре пояснюють, чому через кілька місяців після перемоги Януковича на президентських виборах в лютому 2010 року було ліквідовано створене при другому прем'єрстві Тимошенко ДП “Нафтогазмережі”, яке було покликане припинити спекуляції міськ- і облгазами “зекономленим” на населенні блакитному паливі. І чому Фірташ пролобіював авральну їх приватизацію в 2012 році, а російський “Газпром” робить відчайдушні спроби шляхом участі в ній закріпитися на внутрішньому ринку розподілу газу в Україну.

На які суми населення дотує підприємства Ахметова і Фірташа

За даними “Нафтогазу України”, в 2011 році в Україну газовидобуток склав 20,139 млрд. кубометрів газу. Населенню в минулому році було відпущено 16,8 млрд. кубометрів газу, тобто вітчизняного продукту для цієї категорії споживачів вистачило б з лишком, але в даних статистики є ще так звані комунально-побутові потреби — 9,3 млрд. кубометрів.

Останнє формулювання досить розпливчасте, тому зрозуміти, скільки насправді газу йде на підприємства теплокомуненерго (ТКЕ), які забезпечують населення теплом і гарячою водою, неможливо. Будемо вважати по максимуму, що для забезпечення українців газом, включаючи тепло і гарячу воду, необхідно докуповувати 5,8 млрд. кубометрів імпортного газу.

Скільки він коштує, ми знаємо, а скільки коштує український, виявляється, не дуже афішується. Відшукати ці дані в офіційних джерелах, наприклад на сайті НКРЕ, органу, який, власне, і встановлює ціну газу для українських газовидобувників, зовсім непросто.

Проте відомо, що до сьогоднішнього дня діє постанова НКРЕ № 35 від 22 січня 2009 року, згідно з якою Нацкомісія встановила такі відпускні ціни (з ПДВ): для “Укргазвидобування” — 235,2 грн. за 1000 кубометрів, “Укрнафти” — 239,04 грн., “Чорноморнафтогазу” — 346,8 грн. за 1000 кубометрів. У доларовому еквіваленті — це від 30 до 44 дол, але перша компанія, продукт якої коштує 30 дол, видобуває 80% українського газу. Відчуваєте різницю з 97 дол., які потрібно платити сім'ї при самому мінімальному споживанні газу?

Газовидобувні компанії Україніи неодноразово вказували на недосконалість діючого порядку, що, на їхню думку, призвело до встановлення регулятором необгрунтованих цін на газ власного видобутку. У зв'язку з цим “Укрнафта” навіть судилася з регулятором, але безуспішно.

24 жовтня 2011 на сайті НКРЕ був оприлюднений проект нового порядку визначення ціни природного газу власного видобутку для газодобувних компаній.

Документ визначає механізм формування, розрахунку та встановлення цін на природний газ для газодобувних компаній із забезпеченням єдиних принципів формування цін на природний газ, нафтовий (попутний) газ, газ (метан) вугільних родовищ і газ сланцевих пластів.

Згідно з документом, при розрахунку ціни газу власного видобутку за основу беруться операційні витрати і розрахунковий прибуток компаній, а також рівень рентної плати за природний газ власного видобутку, який розраховується відповідно до ставок, встановлених в Податковому кодексі. Але газовидобувні компанії поки успішно блокують прийняття і цього документа.

Таким чином, українці, в чиї будинки та квартири підведений газ, платять за нього в три (при споживанні до 2500 кубометрів), а то і в 10 разів дорожче (при споживанні понад 12000 кубометрів), ніж обходиться газ вітчизняного видобутку. Звичайно, є ще витрати на транспортування, розподіл і т.п., але не можуть же вони збільшувати вартість у стільки разів?!

Залишається розглянути питання з ціною газу для підприємств ТКЕ, які виробляють гарячу воду і тепло.

Загальних даних для цієї категорії споживачів газу ні НКРЕ, ні інші урядові джерела не оголошували. Але з повідомлення “Вісника державних закупівель” стало відомо, що Комунально-комерційне підприємство Донецької міськради “Донецькміськтепломережа” 10 січня уклало угоду з НАК “Нафтогаз Україна” на придбання 79 350 тис. м3 природного газу на суму 313.11 млн. грн.

Газ придбаний для вироблення теплової енергії в 2012 році для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання. Ціна газу склала 3945,9 грн. за тис м3., або 493 дол., що більш ніж в 16 разів дорожче, ніж газ українського видобутку. Саме таку ціну за газ сьогодні платять українці, будинки і квартири яких мають центральне опалення та гаряче водопостачання. Навіть якщо врахувати, що для забезпечення потреб ТКЕ необхідно докуповувати 5,8 млрд. кубометрів за ціною 416 дол за 1000 кубометрів, то середня ціна суміші з 4/5 українського та 1/5 російського газу становитиме 107 дол. Як бачимо, і тут влада “нагріває” свій народ, причому досить сильно.

Щоб відповісти на питання, для кого вона це робить, необхідно з'ясувати: за якою ціною одержує газ промисловість, бюджетні організації та інші підприємства.

Як не дивно, але ніхто в Україну не відчув зниження вартості газу в результаті харківських домовленостей. Вона була зменшена для бюджетних організацій, промислових підприємств та інших суб'єктів господарювання лише на... 1,4%: з 2020,25 грн. до 1992,80 грн. за 1000 кубометрів (без ПДВ і всіх інших накруток), що відповідало приблизно 303 дол. (з ПДВ).

У той же час до 1 квітня 2010 року ціна газу для металургів і хіміків становила 1899,25 грн. (288 дол з ПДВ). В результаті хіміки змогли демпінгувати на зовнішньому ринку, а втрати компенсувати за рахунок українського сільгоспвиробника завдяки “дбайливої” Верховної ради, яка завжди виділяє навесні багатомільярдну “допомогу селу”, спокійно осідає в кишенях тих же хіміків. І тільки після прийняття постанови НКРЕ від 1.04.2010 р. № 349 вона стала трохи підніматися.

За інформацією журналу “Кореспондент”, до 1 квітня 2011 року російську ціну газу сплачували (і продовжують платити) бюджетники та всі підприємства, крім хіміків і металургів. Різниця, здавалося б, невелика — 20-60 дол, але які обсяги!

Звідси стає зрозуміло, чому населенню відпускають газ за ціною, набагато перевищує вартість українського газу, — адже хіміко-металургійні долари треба ж якось покривати.

Протягом 2011 року рішеннями Нацкомісії ціна на газ для промисловості та бюджетних установ підвищувалася тричі. З січня 2012 року граничний рівень ціни для даних категорій підвищено на 3,8% — з 3,382 тис.грн. до 3,509 тис.грн. за 1 тис. кубометрів (без урахування ПДВ, збору у вигляді цільової надбавки, тарифу на транспортування і постачання). Виняток, як завжди, зроблено для хімічних підприємств, що виробляють азотні добрива — 2240 грн., або 280 дол

В даний час картина з цінами на газ в Україні для різних категорій його споживачів виглядає таким чином:

— Вартість українського газу (80% видобутку) — 30-35 дол. за 1000 кубометрів;

— Мінімальна вартість газу для населення — 97 дол.;

— Середня вартість суміші російського і українського газу для потреб населення — 212 дол.;

— Вартість газу для ТКЕ (гаряча вода та опалення) — від 170 (офіційно) до

760 дол. на практиці;

— Вартість російського газу в 2012 року (з ПДВ) — 416 дол.;

— Вартість газу для бюджетних організацій та промисловості — 439 дол.;

— Вартість газу для хіміків і металургів — 320 дол.;

— Вартість газу для виробників хімічних добрив — 280 дол. за

1000 кубометрів.

Тут, по суті, відповідь на ключове питання: для кого, зрештою, намагалася команда Януковича, знижуючи газово-флотським методом ціну газу, — для всіх українських громадян або тільки для металурга на прізвище Ахметов і хіміка на прізвище Фірташ?

Наступний висновок ще простіше. Причини, якими обгрунтовують можливе зростання тарифів, про що, зокрема, говорив екс-міністр ЖКГ і нинішній глава Київської держадміністрації Попов, лежать зовсім в іншій площині. Місцева влада не хоче (як у столиці) або не може через бідність доходів (як в інших місцях) закласти в бюджети компенсацію на покриття різниці між встановленими тарифами і так званими економічно обгрунтованими, але сама ця “обгрунтованість” — тема окремої розмови.

На цьому тлі оприлюднена “Комерсантом Україна” інформація, що хімічні підприємства Group DF Дмитра Фірташа, що вже два роки не платять “Газу України” (дочірній структурі НАК “Нафтогаз Україна”) в повному обсязі, прозвучала як цинічне знущання. Загальна заборгованість підприємств хімічного олігарха становить уже майже 330 млн. дол. 6 лютого Рівненський апеляційний госпсуд підтвердив законність рішення нижчої інстанції про стягнення з “Рівнеазоту” понад 1,14 млрд грн., Концерну “Стиролу” — 732,99 млн грн, “Сєверодонецького об'єднання “Азот” “- 354,87 млн грн, черкаського” Азоту “- 390,32 млн грн.

Нагадаємо, що, за словами президента Віктора Януковича, щомісячний дефіцит “Нафтогазу” становить близько 0,5 млрд. дол. Цей мінус покривається за рахунок державного бюджету. При цьому олігарх Дмитро Фірташ не відмовляє собі ні в задоволенні затягнути виконання рішення суду про стягнення з нього заборгованості шляхом подачі апеляційних заяв, ні в покупці нових підприємств.

У даній ситуації держава, яка на виконання рішення Стокгольмського арбітражного суду в квітні 2011 року в більшому розмірі і раніше встановленого терміну повернула Фірташу 12,1 млрд. кубометрів газу, виглядає як зборище ідіотів. Окрім, звичайно ж, тих вищих чиновників, які “заробили” на цьому величезні хабарі.

Все це свідчить, що всупереч заявам Януковича про те, що тарифи на житлово-комунальні послуги повинні бути доведені до “економічно обгрунтованого рівня”, елементарна логіка підказує: їх треба не піднімати, а знижувати — відповідно до ціни українського газу. Замість цього населення, в першу чергу Києва, піддається зараз психологічній атаці з метою проведення чергового підвищення тарифів.

Зроблений вище аналіз роздування норм споживання українського газу населенням, що існують перекосів у ціноутворенні на блакитне паливо (в результаті яких рядові громадяни мимоволі дофінансовуються металургійні та хімічні підприємства наших олігархів), маневри влади по саботажу програми установки лічильників в житловому секторі і відверто бандитськв поведінка наших можновладців при саботажі оплати спожитого їхніми підприємствами блакитного палива, дозволяє зробити висновок: обсяги споживання населенням газу можна безболісне зменшити в 2-2,5 рази. І, отже, вже сьогодні рівень видобутку блакитного палива в Україні з лишком може покрити потреби вітчизняного жілкоммунхозяйства.

Але виникає закономірне питання: чи достатньо для цього лише появи в країні влади, орієнтованої на інтереси простих громадян, і здатної виявити добру волю у вирішенні даної проблеми? На нашу думку, ні.

Справа в тому, що в результаті офіційної та тіньової приватизації вітчизняного газовидобутку він на сьогоднішній день фактично на 100% знаходиться в приватному володінні або управлінні наших олігархів. Найбільш наочним прикладом тому є ситуація, що склалася в “Укрнафті”. Про це — в третій частині.

Володимир ЛАРЦЕВ