Чим нас лікують?

Відтоді ціни на вітчизняні препарати зросли на 26% порівняно з січнем минулого року, імпортні — на 75%

Водночас із подорожчанням ліків в аптеках зростали ціни й на препарати, які закуповує держава. Аби врегулювати ситуацію, керівництво України ще минулого року запропонувало українцям жити “по кишені” й не купувати за державні гроші імпортні товари та послуги, зокрема й ліки, якщо аналогічні виробляються в Україні.

За бюджетні кошти

Отже, з понад восьми тисяч лікарських засобів, які можна придбати в наших аптеках, 80% мають копії оригінального бренда (тобто дженерики — лікарські засоби, які випускають без ліцензії компанії-розробника й розміщують на ринку після закінчення строку дії патенту).

Такі дженерики виробляють як іноземні компанії, так і українські. Іншими словами, ми відтворюємо чужі розробки. Причому в українських аптеках можна знайти близько 20 аналогів найпопулярніших препаратів від різних виробників. Водночас за роки незалежності в Україні розробили лише кілька оригінальних препаратів, адже на таку роботу бракувало грошей. Таким чином, у нашій країні є три категорії препаратів: іноземного виробництва (оригінальні та дженерики), дженерики місцевого виробництва та власне українські ліки.

“Якщо сьогодні Україна виробляє ліки в достатній кількості та нормальної якості, то чому їх не використовувати? — дивується Пет­ро Багрій, президент Асоціації фармацевтичних виробників України. — Кожна країна в умовах кризи закриває свій ринок і максимально споживає все, що сама виробляє. Уже сьогодні закордонні компанії надають свої ліцензії фармацевтичним підприємствам України і пропонують спільно виробляти ліки. Це свідчить про те, що якість наших препаратів надзвичайно висока”. Тож вітчизняні фармацевти переконані — криза дозволить зміцнити позиції українських заводів.

“Практично всі імпортні препарати, які ми закуповуємо, — дженерики, — каже Микола Поліщук, екс-міністр охорони здоров’я, а нині голова Національної ради з питань охорони здоров’я населення при Президенті України. — При цьому наші підприємства також випускають дженерики. Для цього, як правило, ми використовуємо імпортні субстанції (90% вітчизняної продукції створюють на їх основі. — Авт.). Начинку беремо свою. Насправді вітчизняні ліки мають мало чим відрізнятися від імпортних”.

При цьому Микола Єфремович визнає, що є такі препарати, яких в Україні не виробляють. “Це — протизапальні антибіотики найширшого спектра дії, протипухлинні ліки, — продовжує він. — Але їх не більше 20%. І аби визначити, скільки таких життєво необхідних препаратів потрібно українцям, Міністерство охорони здоров’я має розробити їх перелік. Окрім того, доцільно проводити прямі замовлення таких препаратів для лікарень у заводів-виробників, а не у дистриб’юторів. Купувати їх великими партіями. Так буде значно дешевше. Також треба зважати, що у нас немає своєї якісної упаковки — ми купуємо її за кордоном, і вона входить у вартість медикаментів”.

Опитані “Главредом” спеціалісти стверд­жують: тих, хто запевняє, що українські ліки — низької якості, або ж спрямовують дистриб’ютори іноземних компаній, або ж вони співпрацюють з аптеками, або не мають достатньо інформації про наявність якісних вітчизняних медикаментів. Однак є певні захворювання, для лікування яких віт­чизняних препаратів не існує, тому фахівці й говорять, що хворому допоможуть тільки імпортні засоби. “У такому разі має бути розроблений механізм ціноутворення медичних препаратів. І Кабмін уже працює над цим питанням, — зазначає Поліщук. — Також має бути впроваджений механізм компенсації людям за придбані медикаменти”.

Що ж стосується якості вітчизняних ліків, то наші виробники можуть наводити аргументи про користь та позитив. “Якщо держава й дозвільна система, в даному випадку МОЗ, перевіривши, зареєстрували препарат, значить, він належної якості, і жодних сумнівів у цьому немає. Дженерик, як віт­чизняного виробництва, так і імпортного, перш ніж з’явитися на українському ринку, проходить процедуру реєстрації — надзвичайно складну й серйозну, пов’язану з аналізом технічної документації і виробничих технологій. До того ж, інспекція в будь-який момент може прийти в аптеку, перевірити продукт на якість та умови його зберігання, і якщо він неякісний, негайно припинити продаж. І взагалі, якщо дженерик повністю не відповідає аналогу, він не може називатися дженериком. Це просто неякісний препарат. У нас створена одна із найкращих на пострадянському просторі систем реєстрації лікарських засобів. Це визнано експертами ВООЗ”.

Фонд “Розвиток України” в рамках свого проекту “Зупинимо туберкульоз” проводить моніторинг якості протитуберкульозних препаратів. “До нас неодноразово надходили листи пацієнтів із різних регіонів з підоз­рами щодо неякісних протитуберкульозних препаратів першого ряду, — розповідає Анатолій Заболотний, директор фонду. — Відомо, що протитуберкульозні препарати токсичні й часто супроводжуються важкими побічними ефектами. Тому дуже важливо, щоб люди, по-перше, приймали якісні препарати, по-друге, були впевнені в цьому. Це можна перевірити, лише провівши незалежну експертизу. Від її результатів залежить здоров’я 90 тисяч людей, які хворіють на туберкульоз в Україні”. До речі, за словами Світлани Черенько, голови Комітету з питань протидії ВІЛ-СНІД та іншим соціально небезпечним хворобам Міністерства охорони здоров’я, для лікування туберкульозу в Україні використовуються “якісні вітчизняні препарати”... Їх держава купує хворим за власний кошт. Результати ж згаданого дослідження будуть відомі лише восени, але організатори обіцяють точність та об’єктивність. “На сьогодні залишається питання, чи здатна державна система належним чином контро­лювати якість препаратів, — продовжує пан Заболотний. — Ми зі свого боку розробили й запропонували Міністерству охорони здоров’я додатковий варіант: систему громадського контролю, яка буде максимально прозорою, служитиме інтересам кожного пацієнта, доповнюватиме, а інколи й перевірятиме роботу держсистеми”.

Ліки чи крейда?

Але завжди треба пам’ятати, що у кожного свої аргументи. Пацієнти постійно скаржаться, що в Україні випускають неякісні ліки, а також вироби медичного призначення, скажімо, перев’язувальний матеріал. Медики-практики стверджують, що державну ініціативу щодо закупівлі вітчизняних ліків насамперед відчувають ті пацієнти, які залежать від дорогих імпортних препаратів, закуплених коштом держави. Йдеться, наприклад, про хворих на епілепсію. Не всі вони можуть фінансувати лікування імпортними медикаментами з власної кишені.

Усе було б добре, якби вітчизняна фармацевтична промисловість випускала препарати, що відповідали б західним аналогам. І неважливо, для лікування хворих якого профілю їх застосовували б — кардіологічного, неврологічного чи гінекологічного. Виконавчий секретар Асоціації психіатрів України Семен Глузман переконаний: віт­чизняні фармацевтичні компанії виробляють неякісні ліки.

“Ми знаємо, що батьки дітей-епілептиків наголошують на недієвості виготовлених віт­чизняною промисловістю медикаментів, бо вони не дають належного лікувального ефекту, — зазначає Глузман. — Насправді, хворі на епілепсію зараз дуже страждають. Через брак грошей припинили видавати безкоштовні ліки. Тоді як найсучасніші ней­ролептики та антидепресанти здатні повернути хвору людину до професії, в родину, до нормального життя. Наша промисловість не випускає таких препаратів. Також у нас у психіатрії застосовуються архаїчні медикаменти, відомі західним лікарям, які працювали ще у 1950—1960 роках. Саме для такого лікування наші фармацевтичні компанії і випускають препарати. Звичайно, такі ліки — краще, ніж нічого. Але вони не допоможуть. Використовуючи ті ліки, що випускали на Заході 20—30 років тому, ми накладаємо на хворобу ще й втрату соціальних навичок. Так не діють сучасні медикаменти!”.

Така політика, на думку експерта, приведе до того, що люди, які в змозі придбати сучасні нейролептики та антидепресанти, зможуть запобігти побічним захворюванням печінки, нервової системи і житимуть набагато краще. Окрім того, їхній психічний стан дозволить їм дожити до глибокої старості в родині, а не в інтернаті для інвалідів. Ті ж, хто прийматиме препарати вітчизняного виробництва, навіть якісні, подібного ефекту не досягнуть. “Наука не стоїть на місці, слід використовувати її винаходи”, — повторює Семен Фішелевич.

Тобто йдеться про те, що найсучасніші іноземні препарати потрібні українським хворим уже зараз. Вони не можуть чекати п’ять років, поки мине строк патенту й українські фармзаводи візьмуться їх виробляти. Тим паче, за цей час розроблять ліки нового покоління.

Тож заміна імпортних ліків на неякісні віт­чизняні для хворих на епілепсію дітей може мати серйозні наслідки — зросте вірогідність судомних нападів, батьки будуть змушені йти з роботи, аби доглядати малюків. У доросле життя маленькі українці можуть увійти інвалідами, а закінчити своє життя у спеціалізованих інтернатах... І все тому, що свого часу держава нагодувала їх звичайнісінькою крейдою, а не ліками, а у батьків не було можливості власними силами лікувати свою дитину. Тож виходить, що на неякісні ліки та утримання спеціалізованих інтернатів держава витрачатиме бюджетні кошти, тобто гроші платників податків. Хіба це економія?

Без контролю

Незважаючи на всі аргументи виробників українських препаратів, лікарі-практики в них не вірять. Вони наголошують на відсутності реальних стандартів виготовлення та кон­тролю за лікарськими засобами. Адже важко перевірити, чи вітчизняні препарати містять 100% діючої речовини, чи виробники зекономили 10—20% дози, аби заробити на цьому кілька мільйонів.

“Нещодавно я говорила з фармацевтом в аптеці, — розповідає Наталія Костинська, професор Інституту екології та медицини. — Вона вживає гіпотензивні препарати. Якось спробувала замінити імпортні українськими, але потрібного терапевтичного ефекту не досягла. Важко сказати, чому цього не сталося. Зараз наші підприємства виробляють дженерики. Але у нас немає заводів, які б повністю відповідали міжнародним стандартам належної виробничої практики GMP, тільки окремі цехи. Тому, звичайно, порушуються технології. Про які міжнародні стандарти можна говорити, коли, наприклад, за кордоном на підприємствах панує повна стерильність, а у нас на вітамінному заводі, де виробляють аскорбінову кислоту, відчинені вікна?”. Препарати сумнівної якості в Україні можуть бути для будь-якої категорії хворих.

“У моїй практиці був випадок, коли хворий приймав антибіотики виробниц­тва одного з київських заводів, а вони виявилися токсичними, — продовжує Наталія Костинська. — Пацієнт перебував у лікарні з черепно-мозковою травмою. Під час прийому цих антибіотиків у нього почався страшенний головний біль. Так тривало доти, доки лікарі не вирішили замінити препарат, причому імпортний шукали довго, тому що вони зникають із наших аптек. Я, можливо, не зовсім патріотка, але вітчизняні препарати принципово не купую. Більше того, вважаю, що небезпечно застосовувати вітчизняні препарати при тяжких захворюваннях, коли необхідна екстрена допомога, ефективне лікування, з мінімальними побічними ефектами. Якщо розраховувати лише на українські ліки, то хворому можна нашкодити”.

Пані Наталія стверджує, що, придбавши патент якісного англійського чи німецького препарату, українські виробники починають економити. Сировину для своїх дженериків вони купують в Індії — там дешевше. Потім її довго везуть, часто на кордоні зберігають у неналежних умовах, інколи спливає термін придатності. До того ж, вітчизняні виробники економлять на розчинниках.

“Як розчинник для наших ліків використовують тальк. Ця речовина порушує роботу шлунка, тому вже тривалий час заборонена на міжнародному рівні, — зазначає фармацевт. — Також у наших препаратах виявлено підвищений вміст крохмалю. Відомо, що крохмаль зв’язує діючу речовину. Він діє як абсорбент, тож таблетки, які його містять, стають менш активними. Окрім того, інгредієнтами медичних засобів вітчизняного виробництва іноді є борошно та цукор. Це також абсорбенти. Можна виявити і окисел титану. А це — токсична речовина. За усіма нормами її транспортують лише в протигазах. Вона може мати гепатотоксичний вплив на печінку та нирки, порушувати дихання та роботу серця. Так, у дитячих таблетках одного з противірусних препаратів було виявлено окисел титану. Адже насправді діюча речовина ліків — яскраво-зеленого кольору, і аби таблетки стали білими, використовують окисел титану”.

Доктор медичних наук, професор кафед­ри психології Національного медичного університету імені Олександра Богомольця Олег Чабан також переконаний, що всі імпортні ліки замінити українськими не можна. “У своїй практиці я застосовую і вітчизняні, і імпортні препарати при однакових хворобах, — каже спеціаліст. — Для мене важливо, аби віт­чизняний ринок був наповнений різними препаратами, аби ліки були ефективними та збалансованими щодо ціни. А хто виробляє ці ліки — несуттєво”.

Звичайно, хибною є думка, що всі вітчизняні препарати — погані, а всі імпортні — чудові. Головне — змінити підхід. З одного боку, аби рятувати життя кожного громадянина України, треба використовувати всі можливі засоби, з іншого — розвивати власну фармацевтичну промисловість, і не в інтересах окремих підприємців, а заради майбутнього країни.

Тетяна КАТРИЧЕНКО