Чи вимруть ТЕЦ в Україні?

Ціни на газ і залежні від них тарифи на комунальні послуги — ось головна тема нинішнього опалювального сезону. Але якщо забути про політику, то в ній немає жодної конспірології. Зате є 2 діаметрально протилежні речі: ринок газу і соціальна послуга (опалення), яку отримує населення.

Досі вважалося, що найбільш дешева теплова енергія виробляється на ТЕЦ, де є результатом когенерації, таким собі побічним продуктом. Такі ТЕЦ працюють у Києві, Харкові, Херсоні.

Але, на моє переконання, обидва напрями розвитку когенерації в Україні за нинішніх економічних і правових умов є інвестиційно непривабливими. А отже мають сумнівні перспективи, незважаючи на всі декларативні механізми, прописані в законах. Адже жодні документи не примусять розвиватися галузь, якщо це економічно невигідно.

Чи означає це, що ТЕЦ скоро “вимруть”, як вид? Сподіваюся, що ні. Тому що як не крути, централізоване теплопостачання для великих міст має суттєві переваги у порівнянні з індивідуальним. Насамперед у виборі енергоносія, а когенерація до того ж вважається енергоефективною технологією.

При виробництві електроенергії на газових ТЕЦ максимально можливо використати до 40% енергії палива (при використанні сучасних турбін ККД сягає 50%). Твердопаливні ТЕС мають значно нижчий ККД.

Але в обох варіантах скидне тепло, що утворилося, не викидається в повітря, а перетворюється на корисне. Це і є когенерація — спільне виробництво електроенергії і тепла в одному технологічному процесі.

І оскільки сумарний ККД процесу (електроенергія + тепло) досягає 90%, це, безумовно, відносить когенерацію до розряду енергоефективних. І наприклад, Євросоюз давно видав Директиви, де відзначив її розвиток пріоритетним. Щоправда, не кожна когенерація є пріоритетною, а лише високоефективна.

Що це означає? З точки зору Директив співвідношення виробленої теплової та електричної енергії для кожної з когенераційних технологій має своє значення. І якщо відбувається ухил у бік частки електроенергії, це означає що вона виробляється в режимі генерації. А в такому випадку скидне тепло не використовується корисно, а викидається в повітря. Для європейців це є неприпустимим.

Україна теж нібито стимулює високоефективну когенерацію, імплементуючи європейські директиви. У нас навіть є законопроєкт “Про енергетичну ефективність”, і він вже поданий на розгляд парламенту у другому читанні. І згідно з ним Кабмін буде цим займатися. Колись… Бо, якщо навіть припустити, що ВР проголосує оперативно, а Президент так само оперативно його підпише, то, знаючи традиційну “швидкість” прийняття Кабміном підзаконних нормативних актів та їхню реалізацію, ця справа все одно може розтягнутися на роки.

А бар’єрів для розвитку когенерації в Україні і без того вистачає. Поясню, що маю на увазі.

Перший напрям функціонування когенерації — відпуск теплової енергії у мережу та її подальше використання для побутових потреб. Це те, що ми спостерігаємо у Києві та інших мегаполісах, де вдалося зберегти ЦО від ТЕЦ.

Тобто така когенерація може встановлюватися і теплокомуненерго, і приватними інвесторами. Але у ТКЕ немає власних фінансів для таких інвестицій, а кредит на це їм ніхто не дасть, тож вони експлуатують те, що мають.

Приватні інвестори теж не дуже шикуються в чергу, щоб побудувати власні когенераційні об’єкти. У першу чергу тому, що вони не мають вільного доступу до мереж, щоб постачати теплову енергію споживачам.

А її продаж оптом тим же ТКЕ — це досить ризикова справа, зважаючи на те, що це переважно комунальні підприємства, які залежать навіть від примх влади та виборів, але точно не ринку. Не говорячи вже про їхній перманентно критичний фінансовий стан і високі ризики недоплат.

У приватних інвесторів є ще й інший регуляторний бар’єр — схеми теплопостачання населеного пункту. Якщо на ній відсутній такий об’єкт як когенераційна ТЕЦ, то побудувати та експлуатувати його неможливо.

І, до речі, економіка комунальної когенерації при нинішніх цінах на газ не забезпечує рентабельну роботу ТЕЦ на ринку електроенергії.

Звісно, 90% — це досить високий коефіцієнт, як для енергетики, але для виробництва 1 кВт-год при такому ККД потрібно витратити 0,12 м. куб природного газу. А при його ціні 20 грн/м.куб. лише паливна складова у собівартості електроенергії буде сягати 2,4 грн/кВт-год.

Таким чином, при наявних цінах на ринку е/е рентабельною робота ТЕЦ буде лише кілька годин в піковий період цін. А от тепло споживачам потрібно виробляти не менше 12 годин на добу.

За таких умов когенераційна електроенергія з газу у комунальному секторі є нерентабельною.

Наприклад, ТЕЦ-5 у Києві взимку забезпечує теплом 25% столиці і електроенергією — третину. Але в нічний час, коли виробляється максимум тепла, її робота в когенераційному режимі точно буде збитковою. Зупинити ТЕЦ на ніч, ризикуючи стабільність енергосистеми Києва, неможливо. А отже треба відшкодовувати збитки… за чий рахунок?

Другий напрям функціонування когенерації — встановлення таких установок на промислових об’єктах, де потрібні і теплова, і електрична енергії. Тут дійсно є позитивний економічний ефект, навіть при наявних цінах на газ. І потенційно можна навіть зекономити на вартості підключення до електромереж електрогенеруючого об’єкту (25% від вартості, власне, самої ТЕЦ). А потім додатково економити на передачі і розподілі, а це близько 1 грн/кВт-год.

Тобто така економічна модель могла би бути інвестиційно привабливою, якби не чергові але... Тому що за приєднання платити таки доведеться: Кодекс розподільчих мереж дозволяє приєднати до абонентських систем не більше 1 МВт електрогенерації.

Це означає, що приєднуватися треба до мереж обленерго. А отже — автоматично платити їм вартість розподілу і передачі. Хоча фактично електроенергія споживається на місці виробництва і нікуди не транспортується.

Будь-то порахує, що дешевше купувати електроенергію на ринку, ніж будувати власну когенерацію. Так і виходить, що будувати нові високоефективні ТЕЦ ніхто не береться. Хоча теплоелектроцентралі досі залишаються інфраструктурними рішеннями. Тож і сьогодні вони експлуатуються максимально. Попри те, що їхній ККД точно не дотягує до 90%, а при при нинішніх цінах на газ і електроенергію їхня електрична енергія — неконкурентна.

Щоб змінити ситуацію, потрібні не просто інвестиції, а реальні, а не паперові, стимули для розвитку когенерації.  

Євген МАГЛЬОВАНИЙ, член правління ГО “Нова комунальна Україна”, член НКРЕКП у 2018-2019 роках