Чиї наші АЗС? Північних монополістів!

А ми тим часом платимо за пальне втридорога, навіть незважаючи на те, що світова ціна на нафту знизилась.

Наші проблеми у нафто-бензиновій галузі, стверджують аналітики, почалися ще наприкінці 90-х років, коли приватизація, яку “благословило” тодішнє керівництво країни, “віддала” у приватні руки низку нафтопереробних заводів. Одеський НПЗ відійшов компанії “Лукойл”, Лисичанський (Луганська область), найновіший і найкраще обладнаний серед інших заводів, — компанії “ТНК БП”. Росіянам (компанії “Татнефть”) частково належить і Кременчуцький нафтопереробний завод. Майже водночас цим та іншим компаніям відійшли і роздрібні мережі — сотні автозаправних станцій, розкиданих по всій території України.

“Так вийшло, що сировина, заводи і заправки їхні, — пояснив експерт Київського міжнародного енергетичного Q-клубу, колишній заступник керівника НАК “Нафтогаз України” Іван Діяк. — Тобто ми зазвичай використовуємо російську нафту, її переробляють російські компанії і знов таки росіяни продають готову продукцію. Виходить тотальний контроль, який впливає не тільки на ринок, а й на економіку держави. Адже під час збирання зернових можна “трішки” підняти ціну бензину й дизпального — і матимемо два результати: з одного боку, надприбутки для “продавця”, з другого — згубний вплив на цілу галузь народного господарства нашої держави”.

Сьогодні тільки дуже прискіпливий автовласник може помітити, що в Україні дешевшає бензин. Аналітики порахували: падіння вартості становить два відсотки. Натомість Західна Європа на падіння світових цін на нафту відреагувала 15-відсотковим зниженням вартості пального. Тож наші водії нині можуть лише позаздрити своїм колегам із цивілізованого світу. На жаль, сподіватися на краще найближчим часом не доводиться: через кризу монополізація і так непрозорого нафтового ринку загострюється.

“Те, що ми називаємо ринком нафтопродуктів в Україні, насправді є не більш ніж недолуга структура, — розповів “Урядовому кур'єру” керівник однієї з енергетичних компаній, — адже ступінь прихованого монополізму і картельних змов тут досить високий. За таких умов державі слід мати потужну антимонопольну політику. Ми регулярно спостерігаємо одну й ту саму картину: як тільки світова ціна на нафту зростає, українські трейдери миттєво підвищують свої ціни. Але коли її вартість падає, вони всіляко намагаються пояснити, чому бензин має залишатися дорогим”.

Держава на картельні змови дивиться крізь примружені очі. Для прикладу, в США штрафи для монополістів починаються від 1 млн доларів, середній становить 300-400 мільйонів, а фіксація цін і розподіл ринків вважається кримінальним злочином. У нас, як відомо, штрафи сміхотворні і більшість розслідувань не виходить за межі повноважень районного чи обласного трейдера. Саме тому тарифи на українських заправках далеко не завжди віддзеркалюють реальну картину на ринку, а за останні півроку пальне в нашій країні подорожчало на 34 відсотки (третє місце у загальному рейтингу — Авт.), що суттєво позначилось на розкручуванні інфляції.

Економічна криза, втім, розставляє акценти по-своєму. Але в нашому випадку проблеми вона тільки загострює. Українська економіка, а з нею й бензиновий бізнес переживають далеко не кращі часи. Зазвичай такі процеси супроводжуються злиттями й поглинаннями. Маємо складну ситуацію в банківській сфері, тож частина мереж опиняється у скрутному становищі, і їх може купити більша структура. Серед “більших” компаній, які готуються прийти на український ринок під прикриттям економічної кризи, — традиційно російські структури.

Досі захопленню північним сусідом українських паливних плацдармів заважали високі ціни на нерухомість, а значну частку в структурі собівартості заправки становить земля. Нині в регіонах, де земля традиційно була найдорожчою (Дніпропетровища, Харківщина, Донбас, Київщина), ціна сотки упала майже вдвічі. Ситуація ж у фінансово-кредитній сфері поки не вселяє оптимізму. Тому власники малих і середніх мереж АЗС уже масово розпродують свою власність. Першою ластівкою став продаж 22 відсотків акцій компанії “Галнафтогаз” Європейському банку реконструкції та розвитку за 50 млн доларів. Таким чином, тут одна заправка коштувала покупцеві трохи більше 800 тисяч доларів, натомість до кризи її можна було продати за два-три мільйони.

Нещодавно з'явилась інформація, що чергову роздрібну вітчизняну мережу АЗС, яка продає порівняно дешеве пальне, планує придбати відома російська компанія. А вона сповідує зовсім інші цінові пріоритети.

Можливо, незабаром ми станемо свідками того, що на ринку нафтопродуктів працюватиме лише кілька великих операторів, на кшталт ринку мобільного зв'язку, які й диктуватимуть правила гри, а оплачуватимемо їх ми з вами, тобто споживачі. Логіка очевидна: чим менше суб'єктів на ринку, тим більша ймовірність, що вони зможуть домовитися. Хочеться вірити, що Антимонопольний комітет зверне увагу на ці тенденції.

Віталій ЧЕПІЖКО