Черновецький як світова зірка

Чи виграє українська столиця від того, що світові ЗМІ рясніють словосполученням «мер Києва», – особливо з огляду на те, що Києвом сьогодні, вочевидь, зацікавилися і ще зацікавляться мільйони фанатів європейського футболу, сотні, а, може, й тисячі бізнесменів, які не проти були б вкласти свої капітали в підготовку Києва до «Євро-2012»?

Про столичного міського голову писали (тільки уявіть собі!) навіть The New York Times і The Christian Science Monitor (США), Berliner Zeitung (Німеччина), France Presse, «Российская газета» і «Новые известия» (Росія), Le Soir (Бельгія), The Daily Telegraph і The Guardian (Велика Британія), Gazeta Wyborcza (Польща), тобто доволі тиражні і впливові в Європі та світі ЗМІ...

Такої честі у західному медіа-просторі рідко удостоюються навіть більшість глав держав – принаймні, про це нам говорили представники зарубіжних мас-медіа, у яких ми цікавилися, зокрема й критеріями, так би мовити, відбору «героя публікації» серед сили-силенної потенційних претендентів. Щоправда, нашим лідерам – Президентові Віктору Ющенку та прем’єр-міністру Юлії Тимошенко – на увагу іноземних журналістів протягом останніх року-двох гріх скаржитися: писали про них часто, інша річ – у зв’язку з чим?! Тут дозволяємо читачеві самому вгадати з трьох разів...

А критерії добору VIPів для журналістських матеріалів, звісно, різні, часом – доволі чудернацькі, як на позір представників нашої української преси. Приміром, нинішній президент Польщі Лєх Качинські, обіймаючи посаду мера Варшави, у червні 2005 року став героєм публікацій у багатьох не лише європейських, а й американських виданнях, бо заборонив проведення в столиці Польщі гей-параду. А мери Парижа Бертран Делану та Берліна Клаус Воверайт, які не тільки не утаємничують своєї сексуальної орієнтації, а й активно борються за права сексуальних меншин у світі, навпаки, частенько потрапляли до преси, особливо російської, й особливо – напередодні московських гей-парадів, саме завдяки своїй нетрадиційності.

До речі, нерідко третім у цій мерській компанії був ще один мер – столиці Великої Британії – Кен Лівінгстоун (нині – колишній), якого преса, втім, не називала «відкритим геєм», а лише таким мером, що толерантно, як і заведено в демократичній Європі, ставиться до прав кожної людини. Що стосується нового лорд-мера Лондона – Бориса Джонсона, – то його прізвище неодноразово прикрашало собою шпальти різних видань, і українських зокрема, здебільшого завдяки якимось кумедним ситуаціям, у які потрапляв цей чоловік. То він упав у річку, відкриваючи кампанію з очищення лондонських водойм, то ледь не став жертвою ДТП, коли здійснював таку собі інспекційну прогулянку на велосипеді з ідеєю зробити Лондон «велосипедним мегаполісом»... А то й узагалі пишуть про нього як про випадкову людину на мерській посаді – мовляв, обрали лондонці Джонсона мером «по приколу», бо їм подобалася його журналістська – особливо як телеведучого веселого шоу – діяльність!

Утім, критеріями щодо кандидатури Леоніда Черновецького можна було й не цікавитися у зарубіжних колег – варто лише поглянути на заголовки публікацій про нього, щоб збагнути, чим, власне, цікавий київський мер для зарубіжного журналіста, а, отже, й читача.
Наприклад, Berliner Zeitung цьогоріч у лютому написала про Черновецького під заголов¬ком: «Радянські пісні проти тягаря боргів». «Щодня нова ідея! Щоб наповнити міську касу в умовах кризи, мер Києва Леонід Черновецький вдається до вкрай ексцентричних ідей. Останній трюк – диск із записами радянських пісень у виконанні міського голови, гроші від продажу якого повинні надходити до бюджету міста», – квінтесенція статті в німецькому виданні.

До речі, саме лютий-березень 2009-го виявилися найзірковішими місяцями – з огляду появи прізвища Черновецького в іноЗМІ – для київського голови. Нічого надприродного – саме з кінця січня і до кінця лютого, і про це, вочевидь, кияни добре пам’ятають, у мера був спалах активності. Якраз тоді Леонід Михайлович обнародував свої «50 ідей» щодо наповнення міського бюджету, кожна з яких, за оцінкою мера, «тягнула» на один мільярд гривень надходжень – зокрема, введення плати за в’їзд до Києва, за відвідування кладовищ, за навчання у школах, які мали б стати виключно приватними, за відвідування поліклінік, за розкіш тощо. Тоді ж мер почав співати на публіку і на CD: згадаймо, що саме в той час київський мер активно пропагував вихід у світ свого музичного диску, де він переспівав відомі пісні, і з продажу якого збирався суттєво поповнити щербатий міський бюджет-2009.

Так от, тоді ж зарубіжна преса, де, мабуть, свої VIP-оригінали або набридли, або перевелися, просто таки вп’ялася у Черновецького! І зарясніла та преса заголовками на кшталт згаданого вище – «Мер без кордонів», «Криза задає удару по Льоні Космосу», «Мер хоче зробити платним вхід на кладовища!», «Мер співає – серце крає» тощо. До речі, під цим останнім заголовком – стаття в The Guardian, і кореспондент, мабуть, щоб передусім лондонці краще зрозуміли, who is who мер Києва, в преамбулі одразу пише: «Навіть екстравагантні витівки мера Лондона Бориса Джонсона не дотягують до оригінальних вчинків мера Києва Леоніда Черновецького. Саме через них депутати парламенту мають намір призначити Київському міському голові психіатричну експертизу...».

Попри те – міський голова Києва, фактично зникнувши з інформаційного простору з березня і десь ледве не до середини травня 2009 року (час, коли він чи то лікувався, чи перебував у відпустці, чи й те, й інше), залишався зіркою публікацій! «Куди зник Черновецький? Києвом ширяться чутки, що мер міста проходить лікування в одній із психіатричних клінік Швейцарії. Тим часом Рахункова палата виявила ,,неефективне використання’’ мерією чималих коштів, вилучених із держбюджету», – написано у статті, опублікованій сьомого травня на Інтернет-порталі «Российской газеты» під заголовком «В Україні сумніваються у психічному здоров’ї мера Києва».

А за кілька тижнів по тому – оглядова стаття «Коли насувається бюджетна криза, цей мер одягає плавки» про Черновецького, який «...кілька тижнів провів на лікарняному – і знову почав дивувати своїми ексцентричними ідеями з наповнення та витрачання бюджету». Це вже – The Christian Science Monitor...

І ось усередині серпня Черновецький укотре став героєм публікації в зарубіжному виданні, яке має величезні тиражі – The New York Times. «Чи годиться мер на посаду? – Певної відповіді немає» – під таким промовистим заголовком журналіст Кліффорд Дж. Леві подає виклад свого інтерв’ю з очільником влади в українській столиці. До речі, на тлі інших цьогорічних зарубіжних публікацій про Леоніда Черновецького, зокрема й тих, що ми їх тут цитували, стаття в The New York Times – чи не найповніша, оскільки кореспондент спробував оглянути постать Черновецького з різних боків, однак усе те, знову ж таки, заради бажання дати відповідь на запитання – чи справді не божевільний Леонід Черновецький?

«Гадаєте, в Нью-Йорку було достатньо нестандартних особистостей на посаді мера міста?» – запитує кореспондент у своїй статті. І далі відповідає: «Вони – ніщо, порівняно з паном Черновецьким, також відомим під прізвиськом ,,Льоня Космос’’. Його він отримав, бо іноді здається, що думки мера десь далеко-далеко. Він робить ексцентричні пропозиції (пам’ятник найвідомішому поету України треба поставити в Африці), приймає дивні кадрові рішення (звільнив директора зоопарку за те, що той не знайшов подругу для слона) і вдається до особистих вчинків (запропонував розігрувати свої поцілунки в лотерею). Він перериває мітинги, наспівуючи меланхолійні радянські балади, і навіть випустив диск із записом улюблених пісень у власному виконанні. «Хто співає краще за мене? – запитав він. – Ніхто, окрім Бога». І час від часу від робить божевільні вчинки, щоб довести, що не є божевільним».

Немає сенсу переповідати, як сам Леонід Черновецький спростовує журналісту закиди щодо своєї неадекватності, як хвалиться досягненнями своєї команди в Києві, християнською любов’ю до бідних – нічого нового для киян у статті американського кореспондента немає. Жителі української столиці не раз чули ті мерські спростування, а PR-купання в ополонці та в басейні на «Динамо», пробіжку цим стадіоном, а потім коротеньку прес-конференцію у плавках – усе це мало б продемонструвати, наскільки мер здоровий фізично і душевно – крутили чи не всі канали українського телебачення.

Для нас тут, у Києві, цікаве інше – який же висновок робить журналіст, адже, якщо відверто, хіба нам байдуже, як сприймають за кордоном наше вічне, багате історією й видатними людьми, місто. Та й, урешті-решт, і ту країну, столицею якої є Київ, що обрав собі такого мера.

І хоча прямої відповіді пан Леві на поставлене у статті запитання «Леонід Черновецький – не божевільний?» не дає (а й справді, хіба ж кореспондент – психіатр?!), зате, по-перше, подає цитату з розмови з лікарем Ларисою Канаровською, керівником профспілки працівників охорони здоров’я, яка неодноразово вела за собою на мітинги сотні працівників медицини, закликаючи до усунення мера від влади: «Він назвав нас вовками, які гребуть гроші, крадіями і бандитами, – сказала лікар Канаровська. – Ми поставили йому діагноз, що він страждає від певної душевної хвороби». А, по-друге, журналіст ще й резюмує: «Те, що пан Черновецький залишається на своїй посаді, мабуть, слугує особливо промовистою ознакою занепаду політичної культури після Помаранчевої революції 2004 року, яка привела до влади прозахідний уряд, що дедалі більше дратує громадськість»...

Можливо, багатий чоловік, мільярдер Леонід Черновецький просто... платить за публікації в зарубіжній пресі, керуючись відомим принципом досягнення популярності – немає кращого способу стати відомим, як потрапити до скандалу на сторінках преси?! Адже суть і тональність публікацій про київського мера – погодьтеся – справжнісінький скандал...

Тетяна СЕРВЕТНИК оглядач газети Rzeczpospolita (Польща)

Я писала про мера Києва. Для мене особисто ця постать неординарна – постать, яка привертає увагу своїми ідеями і думками. Черновецький – мер великого і красивого міста, яке вабить багатьох туристів, отже, він може бути цікавим із цієї точки зору. Черновецький також може бути цікавим з огляду на те, що йому вдалося перемогти доволі потужного конкурента – Юлію Тимошенко, хоча вона не особисто йшла на дострокові вибори в Києві торік, але ж агітувала за свого кандидата (Олександра Турчинова). Те, що Черновецького називають «Льоня Космос», я не згадую в матеріалі. Для мене особисто було цікаво, що він роздає гречку бабусям, говорить, що їх дуже любить, що не дасть їх ображати тощо. Пані Ханна Гронкевич-Вальц – мер Варшави – до такого б не додумалась...

Олександр ПАЛІЙ експерт Інституту зовнішньої політики при Дипломатичній академії України

Після статті в The New York Times про Київ і киян будуть досить нехороші думки в світі, тим паче – світ же не замислюватиметься над тим, що у нас мера обирає не абсолютна, а відносна більшість, тобто що за Черновецького ніколи більше половини виборців у Києві не голосували б! А от що стосується бізнесменів, то вони не настільки дурні, щоб довіряти самим лише публікаціям. Усі вони прекрасно знають, яке бізнес-середовище створене Черновецьким у Києві, наскільки все підвладне його родині, наскільки потужно тут використовуються механізми лобіювання неприкритої спроби захопити чужий бізнес – таких випадків безліч! Так само, як і знають, що якби прокуратура взялась хоча б за один із таких фактів, то у нас влада в Києві помінялася б дуже швидко. Чи може мер сам оплачувати подібні публікації? Думаю, він, швидше за все, хотів би, щоб вони не виходили! От журналіст пише, що Черновецький жодного разу під час інтерв’ю не підняв на нього очей та ще й почав розповідати якийсь рецепт проти випадіння волосся – для іміджу політика це взагалі катастрофа! Президенту країни, вважаю, час замислитись – він же дуже турбується про історичний імідж держави! – як би Черновецького перемістити на якусь іншу посаду, в якийсь приватний банк чи приватну фірму. Адже така людина на посаді голови міста з 1500-літньою історією, та після князів Ярослава, Володимира й інших, – просто ганьба всій нашій постколоніальній, постгеноцидній еліті.
Любов ФЕДОРОВА