Буддистська економіка щастя

Я щойно повернувся з гімалайського королівства Бутан. Важко знайти країну, яка б позмагалася з ним за своєю природною красою, культурним багатством і здатністю спонукати людину до самоаналізу.

Самобутність королівства спричинила виникнення низки економічних і соціальних особливостей, якими цікавиться увесь світ. Бутанська сувора місцевість створила витривале населення фермерів і буддистську культуру, тісно пов'язану з Тибетом.

Щільність населення невелика — 700 тисяч осіб живе на території, яка не перевищує площу Франції. Бутан — це аграрні комуни у глибоких долинах і пастухи у високих горах. Кожна долина охороняється фортецею з монастирями і храмами, яким вже багато століть і які є взірцем складної архітектури.

Бутанська економіка, основу якої складає сільське господарство і чернече життя, залишалася незалежною, бідною та ізольованою за винятком кількох останніх десятиліть, коли видатні монархи стали послідовно направляти країну шляхом технологічної модернізації — дороги, електрика, охорона здоров'я та освіта, міжнародної торгівлі, особливо з сусідньою Індією, та політичної демократії.

Що неймовірно, так це та уважність, з якою Бутан підходить до процесу змін, і те, як буддистське мислення впливає на цю уважність. Бутан ставить собі питання, які повинна ставити собі кожна країна: як можна скомбінувати економічну модернізацію з прихильністю до культури та соціальним добробутом?

У Бутані економічним вибором стало не зростання валового національного продукту, а зростання валового національного щастя — ВНЩ. Я поїхав у Бутан, щоб краще дізнатися, як застосовується цей термін.

Не існує формули, але існує підтвердження серйозності цього вибору і давня схильність буддиста до роздумів, існує активний процес національних роздумів. Там знаходиться натхнення для всіх нас.

Звичайно, частина ВНЩ Бутану обертається навколо основних потреб — охорони здоров'я, зниження смертності матерів і дітей, покращення якості освіти та інфраструктури — постачання струму, води, поліпшення санітарних умов.

Така увага до поліпшення матеріального добробуту, спрямована на задоволення основних потреб, виправдана для країни, яка має відносно низький рівень доходів.

Однак Бутан вийшов далеко за межі досягнення основних показників економічного зростання. Бутан також запитує, як можна поєднувати економічне зростання із збереженням природи — питання, на яке він частково відповів, здійснивши значні дії щодо захисту величезного лісового покриву та його біологічного різноманіття.

Зараз Бутан запитує, як можна зберегти традиційну рівність і унікальну культурну спадщину. Він запитує, як люди можуть підтримувати психологічну стабільність в еру швидких змін, ознакою якої є урбанізація і стрімкий наступ глобальної поінформованості у суспільстві, у якому десятиліття тому не було телевізорів.

Я приїхав у Бутан після того, як почув надихаючу промову прем'єра Джігме Тінлея на Дельфійському самміті із сталого розвитку у 2010 році. Він висунув дві тези.

Перша стосувалася спустошення навколишнього середовища, включаючи танення льодовиків і втрату родючого шару землі.

Друга стосувалася окремої людини і поняття “щастя”. Тінлей пояснив це просто. Кожен з нас — смертна і тендітна фізична істота. Скільки матеріального — фаст-фуду, реклами, автомобілів, електронних приладів та наймодніших предметів — ми можемо витримати, не порушивши нашого психологічного благополуччя?

Для найбідніших країн світу такі питання є найбільш насущними. Їх головний і незмінний вибір — задовольняти основні потреби своїх громадян. Але для більшості країн роздуми Тінлея не тільки своєчасні, вони необхідні.

Всі знають, як надмірне споживання в американському стилі може дестабілізувати соціальні відносини і призвести до агресивності, самотності, жадоби і понаднормової роботи до повної знемоги.

Як сталося, що ці тенденції посилилися у Сполучених Штатах в останні десятиліття? Можливо, це результат посилення безжальної реклами і піару?

Проблема, як змусити економіку виробляти стійке щастя — поєднати матеріальний добробут із фізичним та психологічним здоров'ям, захистом природи та культурною самобутністю, — проблема, яку треба вирішувати кожній країні світу.

Бутан багато речей робить по-своєму. Він зможе експортувати в Індію чисту енергію гідроелектростанцій, побудованих на річках. Так він зароблятиме валюту для фінансування освіти, охорони здоров'я та інфраструктури.

Країна також буде гарантувати, що збільшення прибутку від економічного зростання торкнеться всього населення, незалежно від регіону і рівня доходів.

Існують серйозні ризики. Зміна глобального клімату загрожує екології та економіці Бутану. Необачні і дорогі поради приватних консультуючих фірм допомогли перетворити Бутан у деградовану туристичну зону. Залишається сподіватися, що пошуки ВНЩ допоможуть країні уникнути таких спокус.

Ключ для Бутану — розглядати ВНЩ як тривалий пошук, а не просто звичайний список якихось речей. Згідно з буддистськими традиціями Бутану, щастя — це не додаток до товарів і послуг, а результат серйозної роботи з внутрішнього самопізнання і співчуття до інших.

Бутан вирушив у цю подорож. Решта світової економіки повинна зробити те саме.

Джефрі САКС,

професор економіки, директор Інституту Землі при Колумбійському університеті, головний радник Генерального секретаря ООН з питань Цілей розвитку тисячоліття