Брухт для Придністров’я. Як Порошенко посприяв молдовському олігарху Плахотнюку всупереч інтересам України

“ПМР” не є самостійним суб'єктом. Усі рішення, які приймаються в Тирасполі, так чи інакше проходять верифікацію в Росії. Придністров'я — така сама “лялька” для РФ, як Абхазія чи Осетія — те саме, на що вони зараз перетворюють “ОРДЛО”, — пояснює провідний фахівець Центру міжнародних досліджень Дипломатичної академії України при МЗС Олена Снігир.

Показово, що в Європейському суді з прав людини в Страсбурзі склалась практика — в низці рішень, які стосувалися цього регіону, відповідальними за злочини визнавали не адміністрацію “ПМР” і навіть не офіційну владу Молдови, а саме Російську Федерацію, що підтверджує статус Росії в очах міжнародного правосуддя як контролера квазіреспубліки. Не в останню чергу цей контроль реалізується через російський військовий контингент на території “ПМР”, який сама Росія називає миротворчим.

Влітку 2018 року Генеральна асамблея ООН затвердила резолюцію про повне виведення російських військ, зброї та боєприпасів з території Придністров’я. У той же час голови країн-членів НАТО та керівництво північно-атлантичного союзу оприлюднили заяву, в якій закликали Росію вивести війська з Грузії, України та Молдови, куди їх розмістили “без погодження всіх трьох країн”. Саме тому Придністров’я подекуди називають “російським військовим анклавом” — щонайменше півтори тисячі російських військових ​перебувають там і досі.

У свою чергу чітко висловлювала позицію щодо “придністровського конфлікту” і офіційна українська влада, прямо заявляючи що зараз регіоном “керує ФСБ”.

Між двома країнами — Україною та Молдовою — є дещо спільне. В обох країнах в окремих регіонах панують сепаратистські настрої, інспіровані Росією. В обох країнах роками залишається окупованою частина територій. В обох країнах РФ тримає свої війська — проти волі, власне, самих країн. І якщо Україна нині вимагає від Росії припинити військову агресію, то в Молдові, схоже, після десятків років невизначенності, та після обрання проросійського президента Додона, починають миритися з владою так званої “ПМР”.

“У відносинах між Кишиневом і Тирасполем зникла певна напруга, а також зменшився колишній рівень ворожнечі, — заявляв президент Молдови Ігор Додон наприкінці 2018 року. — А в таких конфліктах позитивом є вже те, що стан справ не погіршується і що задіяні регіони припиняють віддалятися один від одного. Хочу вас запевнити, що в останні роки були зупинені деякі процеси відторгнення Придністров'я. Особливо важливу роль тут зіграла Російська Федерація, так само як і той факт, що Україна зрозуміла: краще сприяти утриманню Придністровського регіону в сфері впливу Кишинева”.

Складно зрозуміти, яку саме роль Росії у “зменшенні напруги” мав на увазі президент Додон, адже російський військовий контингент як був, так і залишається на території “ПМР”. Водночас, характер порозуміння між Придністров’ям та офіційним Кишиневом, а також роль України у цьому процесі можна проілюструвати однією яскравою історією — довкола “Молдовського металургійного заводу”.

“Флагман важкої індустрії “ПМР”

2 травня 2018 року. Рада Національної безпеки і оборони України (РНБО) вирішує застосувати персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи — тобто, санкції — до низки фізичних та юридичних осіб. За 2 тижні президент підписує рішення РНБО. Ще майже за два місяці РНБО та президент ще раз доповнять список. На той момент у ньому — близько восьми сотен юридичних осіб, більшість з яких — російські компанії. Є також два підприємства з Придністров’я.

Одне з них — Дністровсько-Прутський інформаційно-аналітичний центр в Тирасполі, який, судячи з публікацій, розповсюджує російську пропаганду. Друга компанія — це “Молдовський металургійний завод”.

​Внесення компанії до санкційного списку в Україні означає “ускладнення їй життя” всіма дотичними держструктурами. Наприклад, Нацбанк може заморозити фірмі рахунки (у разі, якщо вони є в Україні) та не дозволить переведення на них коштів, а Держфінмоніторинг просить доповідати їм про можливі підозри щодо співпраці з підсанкційною фірмою. Конкретно для “Молдовського металургійного заводу” це означає, передусім, що українські фірми не торгуватимуть з цим підприємством: не постачатимуть на завод ключову сировину (металобрухт) та не купуватимуть у заводу готову продукцію.

За словами завідувача відділу досліджень Придунайсько-Чорноморського регіону Національного інституту стратегічних досліджень в Одесі Артема Филипенка, українські санкції по відношенню до великих підприємств “ПМР” — виправданий крок.

“Відносно невизнаної “ПМР” Україна має, в першу чергу, керуватися своїми власними національними інтересами, виходячи з тих ризиків і загроз, які несе з собою існування цього сепаратистського анклаву на території Молдови. Так, загорози для України несуть як російський військовий контингент, так і формування самої “ПМР”, — пояснює Филипенко, який роками досліджує придністровське питання. — Також дуже велику небезпеку становлять намагання Росії нав'язати таку модель придністровського врегулювання, яка залишить Молдову в сфері російського впливу і зупинить її рух на Захід. Оптимальний варіант для Росії — перетворення Молдови в федерацію з широкими правами для Придністров'я та “вічним нейтралітетом”. У разі успіху, ця ж модель буде запропонована і Україні, де є своє “ОРДЛО”. Тобто для України питання “ПМР” — це дзеркало, сценарій того, як може розвиватися ситуація всередині країни”.

“Молдовський металургійний завод” — побудований ще в СРСР у 80-х. Основна діяльність — переробка брухту та подальше виробництво металопрокату. На офіційному сайті міста Рибниця, де він розташований, завод називають “флагманом важкої індустрії Придністровської молдовської республіки”. Що зрозуміло, адже, наприклад, річний дохід заводу за 2017 рік становить 217 мільйонів доларів, тоді як річний бюджет всієї самопроголошеної “республіки” — 234 мільйони.

Де-юре Рибницький металургійний завод розташований на території Молдови, а де-факто — під контролем адміністрації невизнаної республіки, куди й платить податки. Замість бюджету Молдови.

Більше за металургійний завод в Придністров’ї заробляє тільки провідний холдинг невизнаної “ПМР” — “Шериф”, який включає в себе мережу приватних комбінатів, нафтобаз, автозаправок, супермаркетів, тощо. Через нього “ПМР” іноді називають “Республікою Шериф” — адже вивіску з назвою холдингу можна побачити майже скрізь у регіоні.

У минулому завод кілька разів змінював власників, серед яких були, зокрема, й українські бізнесмени — як-то Вадим Новинський, нині — голова фракції “Опозиційного блоку” у Верховній Раді України. Він тримав частину акцій заводу щонайменше до 2011 року.

Згодом металургійний завод у Рибниці пов’язували і з впливовим російським олігархом Алішером Усмановим, який неодноразово очолював список найбагатших людей Росії, а Мінфін США офіційно включив його в список людей, наближених до президента Володимира Путіна.

Та на початку 2015 року самопроголошена придністровська влада оголосила, що Усманов передав підприємство під її контроль.

​І вже наступного року влада так званої “ПМР” публічно почала перейматися бізнесовими справами заводу.

“З вашої згоди, виявляється, був створений цілий ряд офшорних фірм — паразитів на наших державних підприємствах.... — заявляла у 2016 віце-спікер “парламенту” “ПМР” Галина Антюфеєва, звертаючись до тодішнього “президента” “республіки” Євгена Шевчука. — Все це робилося не без вашого відома, вашими друзями. Це завдало підприємству збитків на 30 мільйонів доларів. “ММЗ”​ — це державне підприємство, а це значить, що збитків завдано всій країні, кожному громадянину”.

Як виявили журналісти “Схем” і RISE Moldova до торгівлі з заводом сепаратистів причетний молдовський олігарх Плахотнюк, а його “давня дружба” з Петром Порошенком, схоже, відкрила шлях українському металобрухту на завод у Придністров’ї — регіоні, “незалежність” якого Україна офіційно не визнає.

“Плахотнюк повністю цим займається”

У країнах із розвиненою машинобудівною індустрією, велика частина металобрухту береться із залишків цього виробництва. В Україні левова частка — це стара інфраструктура, що залишилась ще від Радянського союзу: рейки, металеві складові зупинених заводів тощо. Також частину збирають люди в побуті (або крадіжками) і несуть у пункти прийому, а звідти металобрухтзвозиться на великі заготівельні майданчики. Вже потім його використовують як вторсировину — відправляють на переробку. Річний обсяг цього ринку — сотні мільйонів доларів.

“Нині брухт в Україні — це дефіцитна сировина”, — каже голова об’єднання підприємств “Укрметалургпром” Олександр Каленков. — Майже всі країни, які розвиваються і де є металургія, зазвичай обмежують експорт брухту”, — розповідає Каленков і додає, що в в Україні, експорт брухту зменшили буквально нещодавно — у квітні цьогоріч, підвищивши мито на вивіз цього товару.

Ще у 2000-х в Україні збирали і заготовляли близько 10 мільйонів тонн брухту, за підрахунками металургів, зараз цей обсяг вдвічі менший — до 4 мільйонів тонн на рік. З цього обсягу, наприклад, у 2015 році на експорт пішло 1,2 мільйона тонн, у 2016-му — значно менше: 272 тисячі тонн. За словами Калєнкова, майже весь цей обсяг ділять Туреччина та Молдова, а саме вищезгаданий металургійний завод.

Щодо останніх років, згідно з даними джерел журналістів в Державній фіскальній службі, за 2017 рік з України на завод у Рибниці вивезли 244 тисячі тонн брухту. У 2018 — більше 170 тисяч тонн.

​І саме на 2018 році, частину якого діяли українські санкції щодо заводу, варто зупинитись докладніше.

Після введення в дію санкцій, з України було відправлено ще кілька вантажів до “ПМР”, і начебто поставки мали б припинитись. Водночас, з вересня по грудень 2018 року — тобто, коли торгувати із заводом вже було заборонено, з України в Молдову було експортовано ще щонайменше 9тисяч тонн металобрухту.

Як він туди потрапив і куди конкретно?

“Схеми” та RISE Moldova дослідили, що раніше брухт на “ММЗ” з України вивозили експедиторські компанії, серед яких, зокрема, ТОВ “Транспортно-експедиційна компанія “Укр-Транс” (“ТЕК “Укр-Транс”). Та в цей період, поки завод був під санкціями, експедитори змінили звичний напрям і, принаймні по документах, почали відправляти вторинну сировину на невідому раніше молдовську фірму Novastal prim SRL (Кишинів).

У вересні 2018 року Novastal prim купив 33-річний мешканець Кишинева Петр Танасевский. Судячи з офіційного реєстру юридичних осіб Молдови, іншого активного бізнесу він там наразі не має. Проте, схоже має стосунок до “ПМР” — відповідно до даних джерел журналістів в Міністерстві юстиції “республіки”, повний тезка Танасевського з такою ж датою народження має громадянство “ПМР” та зареєстрований в Рибницькому районі.

Вже за два тижні після зміни власника, невідома раніше фірма з уставним фондом близько 300 доларів (5400 молдовських леїв) стає одним із найбільших імпортерів українського брухту в Молдову.

За юридичною адресою орендованого офісу компанії в мікрорайоні Ботаніка у Кишиневі, журналісти не знайшли великих складів чи будь-яких майданчиків для зберігання брухту.

Проте виявили, що за тією ж адресою знаходиться районна організація “Демократичної партії Молдови” — найбільшої партії правлячої коаліції, очолюваної молдовським олігархом, нині політиком Владом Плахотнюком.

​Плахотнюк — відомий та впливовий бізнесмен та політик в Молдові. У країні, пишуть медіа — з “олігархічною диктатурою” однієї людини. За даними експертів Carnegie Europe, він повністю контролює державний апарат, Генпрокуратуру, Антикорупційний центр і судову сферу в країні, де не залишилось незалежних інституцій. За їхньою оцінкою, після того, як конкуренти найбільшого олігарха Молдови — екс-прем’єр Влад Філат і бізнесмен Вячеслав Платон — опинилися у в’язниці, Плахотнюк сформував “свій” уряд на чолі із давнім соратником — Павлом Філіпом. І навіть президент Молдови Додон не може цьому протистояти. Тепер бізнесмен-лідер Демпартії без офіційної посади в державі, наприклад, анонсує кадрові перестановки в уряді, які, за його ж словами, відбуваються після його з прем’єром “аналізом”.

Зв'язок Плахотнюка з бізнесом на поставках металобрухту в Молдову простежиться і надалі. Але куди саме товар йшов насправді?

Враховуючи, що на території Молдови більш немає великого металургійного заводу, окрім непідконтрольного офіційному Кишиневу “ММЗ”, нескладно припустити, що кінцева точка відправлення сировини — це Придністров’я.

Аналогічного висновку дійшли українські спецслужбовці. Як повідомили “Схемам” у СБУ, в грудні 2018 року співробітники служби звернулися до Ради нацбезпеки з пропозицією щодо застосування санкцій до молдовської “прокладки” — Novastal prim SRL.

Партії металобрухту з України по документах почали провозити через Кишинів.

Більш ніж за 3 місяці, РНБО таки внесла компанію в санкційний список. Відповідний указ президент Порошенко підписав вже у березні 2019 року.

Тепер вже на молдовську “прокладку” наклали суворі санкції на три роки — з березня 2019-го фірмі заборонено торгувати чи вести будь-які фінансові операції з Україною.

Того ж місяця, коли СБУ ініціювала застосування обмежень відносно Novastal, фірму купує 43-річний мешканець Кишинева Андрій Шевчук. Він також є засновником у ще двох молдовських фірмах — Efect invest (з 2011-го) та Olbris-impex (з 2012-го). Щоправда в останній у Шевчука —​ всього 1%, інші 99% належать Олексію Цимбровському.

У Молдові Цимбровський перш за все відомий як директор державної компанії “Металферос” — головної на ринку імпорту-експорту та одного з великих постачальників того ж “ММЗ”​.

Саме “Металферос” у зв’язці із “ММЗ” молдовські бізнесмени, правоохоронці та фіскали називають підприємством, через яке щорічно могли відмивати десятки мільйонів доларів. За останні 10 років “Металферос” у Молдові фігурував мінімум в двох кримінальних провадженнях за фактами заподіяння шкоди суспільним інтересам та бухгалтерській підробці.

Примітно, що в різні роки в раді підприємства були віце-голова “Демократичної партії Молдови” Сергій Яралов і нинішній міністр економіки Молдови Октавіан Калмик — член партії того ж Влада Плахотнюка.

Тобто, виходить, що невеличка молдовська фірма, прописана разом з партійною організацією Плахотнюка, яка раптово стала великим імпортером українського брухту, також пов’язана із великою компанією, що раніше вже торгувала з “ММЗ”, до керівництва якої в різні роки завжди входили впливові однопартійці олігарха Плахотнюка.

Більше того, колишній керівник металургійного заводу Анатолій Белітченко прямо розповідає, що впливовий олігарх Плахотнюк має бізнес-інтереси на заводі.

У розмові з журналістами Белітченко розповів, що пам’ятає інтерес Влада Плахотнюка до заводу та металу ще з 2004 року.

“Він повністю цим займається. Його фірма цим займається — “Металферос”. Так, це державна контора, але він нею керує. Точніше його представники”, — заявив він.

Схоже, державна компанія, якою керують наближені до верхівки влади люди, не захотіла сама “світитись” у справі обходу українських санкцій та допомогла невідомій фірмі налагодити посередницьку схему.

Журналісти запитали про це в нинішнього власника Novastal prim Андрія Шевчука. У короткій розмові той не став заперечувати, що його фірма передавала український металобрухт на “ММЗ”, який перебував під українськими санкціями.

Про те, хто був ініціатором налагодження поставок, журналісти хотіли запитати і в колишнього власника Novastal Петра Танасевського, проте протягом кількох тижнів за різними номерами він так і не вийшов на зв’язок.

Коли журналісти “Схем” і RISE Moldova взялися ще глибше дослідити обородку із маловідомою компанією з Кишинева, яка вивела на гучне молдовське ім’я олігарха Влада Плахотнюка, то дослідили, що цей заборонений торговельний ланцюжок веде владних кабінетів не тільки Молдови, але й України.

“Я думав, що це якась помилка”

Затверджені на 3 роки обмежувальні заходи щодо Novastal, здавалось би, мали свідчити про те, що Україна тримає санкційне питання на контролі. Але тим самим рішенням від 19 березня 2019, яким РНБО включила до списку фірму з Кишинева, із санкційного списку виключають “Молдовський металургійний завод” із Придністров’я. Тобто, виходить, під санкціями підприємство у Рибниці перебувало недовго: з травня-червня 2018 по березень 2019.

Чому українська влада виключила з санкційного списку один з найбільших заводів у так званій “ПМР”, відділення якої від Молдови офіційно не визнає? Чому таким чином дозволила експортувати з України сировину на завод, який приносить дохід в місцевий бюджет як у вигляді податків, так і у вигляді дивідендів — а, отже, з нього годуються місцеві проросійські сепаратисти? Хіба це не йде у розріз з українськими геополітичними інтересами України та заявами самого Порошенка щодо боротьби з сепаратизмом?

При цьому експерт Артем Филипенко вважає, що українські санкції грають на користь не тільки Україні та її національним інтересам, але й самій Молдові: “Українські санкції є тиском на придністровське керівництво — таким чином його спрямовують до діалогу с офіційним Кишиневом, а не з Росією, в сфері впливу якої він є”​.

Однак при цьому всьому, вважає експерт, велику роль у питанні санкцій все ж відіграють бізнес-інтереси молдовської і української еліт на території “сепаратистського анклаву”​.

“Схеми” взялися розплутувати клубок із домовленостей, пропозицій та рішень з боку України, щоб зрозуміти, чому це трапилось.

У Раді нацбезпеки відповіли “Схемам”, що застосовують або знімають санкції лише на підставі пропозицій низки суб’єктів. Це — Верховна Рада, Кабінет міністрів, Національний банк, Служба безпеки України та президент. І саме останні — СБУ, підконтрольна главі держави та, власне, сам Петро Порошенко, як встановили “Схеми”, відіграли ключову роль у вирішенніподальшої долі молдовського заводу на території невизнаної республіки.

З відповіді РНБО випливає, що у травні-червні 2018 вони вирішили накласти санкції на завод саме за поданням СБУ. Щодо причин виключення заводу з санкційного списку у Радбезі також закивали на спецслужбу — що СБУ ініціювала зняття заборони на торгівлю через “досягнення мети застосування санкцій”. Якою була ця мета і чи дійсно вдалося її досягнути — пояснення не додаються. Не змогли відповісти на це питання жодне з джерел, наближених до СБУ та АП, опитаних журналістами під час підготовки цього матеріалу.

“​19 березня 2019 року РНБО України на підставі пропозиції СБУ ухвалила рішення про скасування санкцій до ВАТ“Молдовський металургійний завод” у зв’язку із досягненням мети їх застосування”, — йшлося у відповіді Радбезу.

На те, що придністровський завод раптово зник з санкційного списку, першою публічно звернула увагу Анна Коваленко, консультантка при комітеті Верховної Ради з питань нацбезпеки та оборони.

“Взагалі історія з формуванням санкційного списку є досить закритою і складною, з купою корупційних ризиків, насправді. Це — величезне коло погодження, пояснювальні записки, чому це потрібно саме Україні, чому ми маємо прийняти таке політичне рішення, — пояснює Коваленко. — Але далі — в плані контролю за виконанням санкцій — тут є багато нюансів”.

“Єдине тільки не зрозуміло — навіщо це Україні?”

Одним з найбільших українських постачальників брухту на “ММЗ” до санкцій, за даними “Схем”, була група компаній “УкрМет”. А восени 2018-го Анна Коваленко з посиланням на дані щодо вантажних перевезень, опублікованих “Укрзалізницею”, повідомила, що ця ж група компаній, ймовірно, досі возить сировину на підсанкційний завод.

В українських ЗМІ “УкрМет” пов`язують із народним депутатом від “Опозиційного блоку” Андрієм Кісельовим, який до 2014 року офіційно значився комерційним директором фірми. Проте Кісельов зізнався “Схемам”, що досі “надає консультаційні послуги” цій групі компаній.

Журналісти зустрілись із головою правління “УкрМету” Костянтином Бассом. Він підтвердив: металобрухт на завод у Придністров’ї возили, але — до санкцій і ведуть перемовини із “ММЗ”, щоб поновити поставки. Утім, до перевезень сировини на момент заборони торгівлі, каже Басс, вони непричетні.

“Ми давно працюємо з цим регіоном, працювали до введення санкцій президентом. Регулярно постачали на це підприємство, не сперечаюся. Офіційно ми не трактуємо цей завод як Придністров'я, — пояснює голова правління групи компаній “УкрМет” Костянтин Басс. — Переваги були в тому, що там збільшена ціна і кращі умови приймання. І також перевага була в тому, що розрахунок був у валюті”.

Представник “УкрМету” також розповів, що знає, як були зняті санкції з заводу у Рибниці.

“Я був присутній на переговорах керівництва “ММЗ” з найбільшими заводами в Україні, де керівник заводу чітко пояснив чому були введені санкції, чому вони були зняті. Введені вони були через помилкову інформацію про те, що завод знаходиться у власності пана Усманова та поширював продукцію на територію РФ, Донбасу, Криму, про те, що з продукцію використовують для військово-промислового комплексу ...” — згадує Басс.

“Насправді ж керівництво “ММЗ” залучило кваліфікованих адвокатів, які підготували відповіді на всі ці питання. Заглибившись в усі ці відповіді, складені адвокатами, президент України вирішив, що так, дійсно це був наклеп і зняв санкції”, — розповідає він.

Дійсно, у тогочасних повідомленнях в українських та молдовських ЗМІ писали, що продукція з металургійного заводу у Придністров’я йде на російську “оборонку”. Тож, виходить, юристи, найняті “ММЗ”, за словами бізнесмена, переконали самого Петра Порошенка у необхідності зняття санкцій? Та чи дійсно президент України міг перейматись проблемами одного заводу з сепаратистського регіону Молдови, який його ж підлеглі включили до санкційного списку і який він сам підписав? Та чи може директор металургійного заводу напряму вирішувати питання із головою сусідньої держави?

Після десятків зустрічей, інтерв’ю та запитів, на які відповідали дещо формальними відписками, редакції “Схеми” зрештою вдалось виявити ключову ланку в історії з “ММЗ”.

“Звертаюся до Вашої Високоповажності”

Журналісти отримали у розпорядження лист до керівництва української держави за підписом голови уряду республіки Молдова. Це Павел Філіп, який також є віце-президентом Демпартії Молдови, очолюваної місцевим олігархом Плахотнюком і, схоже, має із ним доволі тісні взаємовідносини.

“Беручи до уваги вищезазначене, звертаюся до Вашої Високоповажності з проханням розглянути проблеми, пов’язані з діяльністю “ММЗ” та визначити рішення для розблокування діяльності цього важливого економічного суб’єкта, а саме:

• Виключити “ММЗ” зі списку суб’єктів, що підлягають санкціям;
• Зменшити вдвічі рівень експортних податків, що фактично є адміністративним бар’єром для доступу до ринку;
• Припинити антидемпінгове розслідування проти “ММЗ” як необгрунтоване;
• Призупинити режим індивідуального ліцензування до остаточного рішення судової інстанції (...)”.

Журналісти відслідкували долю цього листа. 11 березня документ потрапив до МЗС України. Вже наступного дня міністерство розіслало листа всім причетним українським органам: АП, Кабінету Міністрів, Апарату РНБО, Мінекономрозвитку та посольству України в Молдові. В Адміністрації президента його зареєстрували в той же день, лист з Банкової оперативно передали в СБУ.

​Сам Павел Філіп говорити про свій лист не захотів.

“Ви писали цей лист? З приводу санкцій “ММЗ”​?”, — поцікавились журналісти RISE Moldova після публічного заходу за його участі.

“Поговоримо іншим разом”, — коротко відповів молдовський прем’єр.

На повторне запитання журналістів про те, чи підписував Філіп такий лист та чому взагалі виступає за зняття санкцій з підприємства, яке знаходиться на непідконтрольній офіційному Кишиневу території, і не платить до бюджету Молдови, голова уряду не відповів.

​Тим часом, запущений в “роботу” лист від молдовської сторони в Україні спрацював рівно за тиждень — чи то прохання, чи то вимоги Філіпа почали виконувати. Вже 19 березня РНБО приймає рішення вивести ВАТ “ММЗ” з-під санкцій. Президент Порошенко це рішення оперативно підписав.

Ще одне підтвердження того, що питання зняття санкцій з заводу у Придністров’ї вирішувалось на рівні керівництва двох держав, “Схеми” отримали від СБУ.

Раніше саме на спецслужбу кивали в РНБО — як на ініціатора виключення металургійного підприємства із санкційного списку. У відповідь на запитання про причини такої раптової пропозиції, адже вони ж самі виступали ініціаторами включення заводу до списку, у Службі безпеки заявили — вказівку отримали з Банкової. Ще й, як помітили журналісти, з цитуванням фраз з листа молдовського прем’єра.

“Так, від Адміністрації Президента України до СБУ надійшов лист від 12.03.2019 зі зверненням Прем’єр-міністра Республіки Молдова до Президента України та Прем'єр-міністра України від 07.03.2019 щодо критичної ситуації, яка склалась на найбільшому виробнику металу в Республіці Молдова — ВАТ “ММЗ” внаслідок застосування до нього санкцій (...) , (...) На виконання вказаного листа СБ України підготовлено і направлено до Ради національної безпеки і оборони України пропозицію щодо скасування санкцій до ВАТ “ММЗ”, — повідомили в СБУ.

Отже, виходить, в Україні санкційне питання щодо заводу зрушило з місця після листа від молдовського прем’єра, а потім — вказівки з Банкової. Що могло вплинути на рішення Петра Порошенка? І як це пов'язано із “давньою дружбою”, як про неї каже молдовський олігарх Плахотнюк?

“Мій старий друг Петро Порошенко”

Бізнесмен, колишній заступник голови парламенту Влад Плахотнюк, за спостереженнями молдовських журналістів, висловлював свою підтримку президенту Петру Порошенку. Свідченням цього є висвітлення у місцевих ЗМІ виборів в Україні у березні-квітні цього року. Незалежні журналісти з проекту NewsMaker дослідили, що телеканали, які входять в медіахолдінг “Демократичної партії Молдови”, очолюваної Плахотнюком, просували ідею, що “за президента Зеленського відносини України та Молдови погіршаться”. Водночас, щодо кандидата Порошенка з телеканалів Плахотнюка транслювали більш позитивні новини.

То звідки така симпатія?

​У журналістських та експертних колах, у неодноразових публікаціях ЗМІ, Порошенка та Плахотнюка називають “давніми друзями” і навіть “бізнес-партнерами”. Влада Плахотнюка в цій країні називають найбільшим олігархом та чи не найвпливовішою людиною республіки, а Порошенко в минулому мав бізнес-інтереси в Молдові.

Колишній прем’єр-міністр Молдови (2001-2008) Василє Тарлев розповів журналістам RISE, що співпрацював із Петром Порошенком у 1999 році в Молдові. На той час Тарлєв керував кондитерською фабрикою “Букурія”, де Порошенко, за його словами, представляв інтереси фонду Bucuria-Privatinvest.

“Я цей час добре пам’ятаю, я ж особисто керував фабрикою. Старший брат Петра Порошенка був одним з керівників фонду Bucuria-Privatinvest. І вони із цим фондом були керівниками “Букурії”. І коли загинув його брат, представляв інтереси фонду теперішній президент Порошенко. Вони представляли фонд разом із його бізнес-партнером. Там було два фонди — Bucuria-invest та Bucuria-Privatinvest, які разом мали 40% фабрики”, — пригадує Тарлєв.

Колишній директор кондитерської фабрики, який одразу після звільнення став прем’єр-міністром також відмічає, що з “Букурії” починав і... нинішній прем’єр-міністр Молдови Павел Філіп — перший віце-голова правлячої партії Плахотнюка. “У 2001-му, коли я пішов на посаду прем’єр-міністра, я його призначив директором “Букурії”, — пригадує він.

Згідно з даними, опублікованими у 2002 році Національною комісією з цінних паперів Молдови, фонд, про участь Порошенка в якому казав Тарлєв, співпрацював ще з цілою низкою фабрик та компаній в Молдові.

Серед них є компанія, що керує відомим торгівельним центом в центрі Кишинева. У минулому “Детский мир”, зараз Gemeni. Відповідно до даних розслідувачів, у 2000-х через ланцюжок фірм, контроль над Gemeni мав саме олігарх Влад Плахотнюк.

Водночас сам Плахотнюк відносини з головою сусідньої держави називає дружніми.

“Я щасливий, що маю можливість запросити такого високого гостя, президента України і мого старого друга, Петра Порошенка, — заявляв Плахотнюк у листопаді 2014-го, коли запросив Порошенка на презентацію одного зі своїх проектів — модернізації центру матері та дитини коштом його фонду Edelweis. — Будучи недавно в Києві, я йому розповів про наш проект і він відразу погодився його підтримати”.

Ось згадка про це на сайті фонду Edelweis.

Та є ще одна резонансна історія, яка може свідчити про дружні стосунки між Порошенком та Плахотнюком, а відтак — можливість домовлятися. І пов’язана вона із вже легендарним українським суддею Миколою Чаусом.

У серпні 2016 року детективи НАБУ викрили суддю Дніпровського районного суду Києва на хабарі у 150 тисяч доларів. Гроші виявили у двох скляних банках, одну з яких він особисто закопував у дворі власного будинку. Після цього суддя отримав прізвисько “баночник”, а з 2017-го — “прихисток” у Молдові.

Коли Верховна Рада підтримала подання про його арешт, Чаус пропав. Його розшукував Інтерпол, але суддя-втікач знайшовся у Кишиневі: сам прийшов до поліції разом із адвокатом Юліаном Баланом.

Цього адвоката пов’язують із тим же Владом Плахотнюком: раніше він захищав Ілана Шора — одного з головних обвинувачуваних кримінальної справи по “крадіжці століття” — виведення з Молдови за кордон з трьох молдавських банків 1 мільярда доларів безповоротних кредитів.

Про заступництво Плахотнюка Шору, втім як і, можливо, Чаусу, говорить і те, що за кілька років судових процесів головний фігурант справи про “крадіжку століття” Шор не тільки не сів за грати. Поки обставини виведення мільярда розглядаються в суді, Шор встиг за допомогою телеканалів холдингу Плахотнюка зробити політичну кар'єру і в лютому 2019 роки пройти в парламент Молдови, отримавши депутатську недоторканність.

Те, що тандем адвоката Юліана Балана та олігарха-політика Влада Плахотнюка може підвищити шанси на потрібний результат в правоохоронній та судовій системі Молдови, можна побачити і на справі судді-втікача.

Тож поки українські правоохоронці очікують молдовського суду щодо екстрадиції Чауса, він сам оскаржує рішення щодо ненадання йому політичного притулку. Цих два суди “зациклені” один на одному та тягнуться роками.

Наочно довготривалі відносини Миколи Чауса та молдовського правосуддя можна побачити в судовому реєстрі. З нього видно, що з моменту першого судового засідання щодо екстрадиції судді-втікача в березні 2017, минуло два роки та ще 22 засідання. Станом на 19 квітня 2019 року рішення досі немає.

​І схоже, що цією нескінченною судовою тяганиною Чауса рятують від екстрадиції в Україну. Адже в юридичних колах суддю районного суду вважають “політичним”, який міг виконувати потрібні і важливі вказівки від президентського оточення. Адже Микола Чаус ухвалював рішення проти активістів під час Революції Гідності, після чого залишився на посаді. Та відомим він став після справи Геннадія Корбана, потім — зняттям з розшуку соратника Януковича Юрія Іванющенка (хоч справа мала бути в юрисдикції іншого суду).

Тобто, по суті саме Микола Чаус у разі, якщо потрапить на допит, може стати свідком так званого “телефонного права” в Україні.

Приблизно одночасно із тим, як у судах Кишинева почали затягуватися засідання у справі Чауса, ці ж суди швидко винесли вирок місцевому бізнесмену Вячеславу Платону.

Його зараховують до групи осіб, які вивели мільярд доларів з трьох банків Молдови і відмили ще кілька мільярдів через банківську систему республіки, що зрештою призвело до закриття банків та протестів в Кишиневі у 2015 році. Попри наявність українського паспорту, за повідомленням адвокатів, його непублічно екстрадували з Києва в столицю Молдови на приватному літаку. Сам Платон в інтерв’ю вже з молдовської в’язниці, куди його посадилили на 18 років, запевняє, що його “арештували після того, як Плахотнюк домовився із Порошенком”.

Тож чи не могли давні контакти найвпливовіших людей України та Молдови посприяти безхмарному бізнесу на території невизнаної квазідержави всупереч геополітичним інтересам Києва, вплинути на долю металургійного заводу в Придністров’ї і стати ще одним таким пунктом домовленостей?

Офіційний лідер України та неофіційний лідер Молдови

Чому ще не варто було знімати санкції з “ММЗ”? У 2018 році Служба безпеки України передала до Національної поліції матеріали, які свідчать про постачання металобрухту на підсанкційний на той момент завод у Рибниці. Окрім цього, в Міністерстві економічного розвитку повідомили, що проводять антидемпінгове розслідування стосовно імпорту металопродукції з Молдови.

Тобто, протягом останнього року років в Україні розпочато кілька розслідувань, які так чи інакше стосуються “Молдовського металургійного заводу” в Придністров’ї”. Водночас, це не завадило керівництву украінської держави зняти власні санкції із заводу без пояснення причин. Що, схоже, може свідчити не про економічне обгрунтування, а скоріше — про політичну волю. Чи могла ця воля виникнути в результаті “старої дружби”? Або що могло змусити запеклого борця з сепаратистами на сході України Петра Порошенка змінити своє ставлення до підприємства, з якого годується самопроголошена влада “ПМР”, в бюджет якої воно платить податки, фінансуючи сепаратистський режим в сусідній державі? Журналісти виклали ці питання в запиті до Адміністрації президента України, відправленому за 2 тижні до цієї публікації. Відповіді “Схеми” поки так і не отримали.

Знімальна група також намагалася поставити ці питання безпосередньо Петру Порошенку — за першої його появи у публічному просторі. Це сталося 21 квітня — під час голосування за президента України у 2 турі. Але Порошенко так і не відповів, пройшовши повз.