Боротьба за депозитарії зайшла в глухий кут?

Повноцінний фондовий ринок неможливий без ефективної та надійної депозитарної складової. Сьогодні ж в Україні працюють три депозитарії.

Перший — комерційний Всеукраїнський депозитарій цінних паперів — ВДЦП. Це правонаступник депозитарію МФС. Частка НБУ у ньому — 22,86%, держбанків — 8,44%.

Другий — підконтрольний державі Національний депозитарій України — НДУ. Державна частка у ньому становить 86%.

Третій — депозитарій державних цінних паперів Нацбанку, створений 1996 року як спеціалізований електронний депозитарій для розміщення і обігу державних паперів.

ДКЦПФР неодноразово пропонувала ВДЦП і НДУ об'єднатися, однак всі спроби закінчилися невдачею. У той же час, думки учасників ринку щодо доцільності створення Центрального депозитарію — ЦД — відрізняються.

Частина експертів вважає, що на нинішньому етапі розвитку інформаційних технологій створення ЦД неактуальне. Україна, мовляв, програла вже тоді, коли напередодні приватизації не створила ЦД за прикладом цивілізованих країн, а віддала 1994 року систему обліку цінних паперів реєстраторам.

Тоді це було правильно. В умовах нерозвиненого фондового ринку, коли немає великих диверсифікованих портфелів цінних паперів, і операції за ними проводяться лише епізодично та в невеликих обсягах, депозитарні послуги майже не потрібні.

Документарні пред'явницькі папери на пред'явника можна зберігати і вдома, а права на іменні цінні папери можуть фіксувати самі інвестори через реєстри акціонерів.

Через реєстр здатні спілкуватися й інвестори та емітенти. Також не варто забувати про відсутність електронних каналів передачі інформації на початку 1990-х років.

Аргументація на захист ЦД полягає у тому, що такі установи діють у більшості європейських країн. Апологети створення ЦД вказують на слабкість реєстраторів, які ведуть реєстри власників іменних цінних паперів у документарному вигляді.

Це, мовляв, переважно дрібні компанії, не застраховані від можливої втрати бази даних власників цінних паперів. Крім того, реєстратор залежить від емітента, який оплачує його послуги. Місця для зловживань і корупції тут теж багато.

Розрахункові і центральні

Деякі фахівці припускають існування декількох ЦД. При цьому вони посилаються на приклад Росії. Насправді російська депозитарна система побудована на основі реєстраторів, але при цьому кардинально відрізняється від української.

Центрального депозитарію як єдиної головної організації депозитарного обліку цінних паперів у Росії немає. Замість цього діє концепція багатополюсної депозитарної системи. Вона складається з реєстраторів та кількох розрахункових депозитаріїв, де розраховуються угоди, зроблені на біржах. При кожній біржі діє свій розрахунковий депозитарій.

Найбільші з них — Національний депозитарний центр при Московській міжбанківській валютній біржі — ММВБ, і Депозитарно-клірингова компанія при біржі “Російська торгівельна система” — РТС.

Отже, розрахунковий депозитарій — це розрахункова депозитарна організація, яка обслуговує організований ринок цінних паперів. Її депонентами є торговці, вони ж і хранителі зберiгачi, які мають договір на обслуговування операцій, що укладаються на біржі. А Центральний депозитарій — це облікова депозитарна організація з такими функціями:

1. Зберігання глобальних сертифікатів цінних паперів.

2. Централізований депозитарний облік цінних паперів на кореспондентських рахунках депо, відкритих у центральному депозитарії на ім'я розрахункових депозитаріїв і клієнтських депозитаріїв — зберігачів.

3. Здійснення розрахунків тільки за цінними паперами між клієнтськими і розрахунковими депозитаріями з використанням їх кореспондентських рахунків депо.

4. Централізований збір єдиного реєстру власників цінних паперів на вимогу емітента.

Тобто ЦД створюється для унеможливлення існування подвійних реєстрів. Депозитарій не впливає на будь-які акції, це стосунки депозитарію із зберігачем. Реєстр захищений від втручання.

Створення ЦД також дозволить уникнути впливу підприємства на своїх акціонерів, яких воно знає лише в момент складання реєстру.

Важливо, що інвестор сам вибирає зберігача, який знає все про його активи. І саме інвестор — головний клієнт зберігача. Зберігач матеріально зацікавлений у наданні якісних і різноманітних послуг інвестору.

Приміром, якийсь Петро Петрович, власник 7% акцій якогось АТ, хоче залишити свою причетність до паперів у таємниці. У період збору реєстру він може на певний час перевести акції з себе на підставну особу — тещу. Зберігач подасть інформацію, що власником акцій є саме вона. Це дозволяє уникати тиску на справжнього власника.

Депозитарії, об'єднуйтеся!

На початку літа 2010 року прем'єр Микола Азаров за пропозицією міноритарія Національного депозитарію України запропонував вивчити можливість створення центрального депозитарію на базі НДУ.

Побудова централізованої депозитарної системи передбачена Програмою економічних реформ на 2010-2014 роки. У той же час, створення єдиного ЦД в Україні залишається віддаленою перспективою, а в період перехідного процесу передбачається конкуренція депозитаріїв.

До 27 серпня НДУ та ВДЦП повинні встановити повноцінні кореспондентські стосунки. Це передбачено законом “Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення вимог до статутного капіталу професійних учасників фондового ринку”, прийнятим Верховною радою 1 липня 2010 року.

Наразі між ними встановлені лише обмежені кореспондентські відносини. За розширення їх до повноцінних виступав НДУ. Розмір його активів в обслуговуванні значно поступається показнику ВДЦП, котрий вийшов на ринок набагато раніше.

За словами голови ДКЦПФР Дмитра Тевелєва, для встановлення повноцінних стосунків депозитаріям слід змінити низку своїх внутрішніх документів, що займе певний час, тому комісія занепокоєна відсутністю будь-яких новин про цю роботу. За відсутності реакції з 28 серпня комісія може розпочати перевірку НДУ і ВДЦП.

Але це не об'єднання, i тому — не вихiд, а тимчасове рiшення.

Приватний — надійніше

Причиною боротьби між НДУ і ВДЦП є суперництво за нелегальний доступ до інформації. Хто захоче володіти неприбутковою інфраструктурною організацією?

Депозитарій цінних паперів — організація інфраструктурна і малоприбуткова. У той же час, вона зберігає величезні обсяги конфіденційної інформації. Торговці цінними паперами, біржі, емітенти, зберігачі віддають в депозитарій відомості про всі свої операції з цінними паперами. Навіть ДКЦПФР володіє меншою кількістю інформації.

Для законного функціонування депозитарію необхідна домовленість між професійними учасниками ринку цінних паперів, щоб до закритих даних не було нелегального доступу. Поява такого доступу — це серйозні можливості для незаконного злочинного використання відомостей в корисливих цілях.

У корумпованих державах, до яких належить і Україна, депозитарій не може бути державним, оскільки у ньому інформація “не втримається”, вона буде продаватися навіть на Петрiвцiдисках. Керівник депозитарію залежить від держави, і чиновник, який призначив його, може незаконно вимагати конкретну інформацію.

Керівник депозитарію, побоюючись за свою посаду, може піти на злочин і надати відомості. В іншому випадку його звільнення чиновник зможе мотивувати навіть запізненням на роботу. Директор державного депозитарію незахищений.

Зовсім інша ситуація, коли закритою інформацією володіє депозитарій, у якого велика кількість акціонерів — професійних учасників фондового ринку з обмеженим розміром частки участі у капіталі депозитарію, наприклад, від 3% до 5%.

Іншими словами — Тобто багато впливових, але неконтролюючих акціонерів. Якщо один з них вимагатиме інформацію, то керівник завжди зможе відповісти: “Як акціонер можеш тiльки голосувати на зборах, але інформацію я тобі не маю права надати”.

Звільнити директора одним акцiонером з його 5% акцій неможливо. У такій організації не буде однієї людини, яка контролює керівництво. Отже, топ-менеджер публічно захищений.

З другого боку, керівник депозитарію повинен особисто відповідати за витік конфіденційної інформації, незалежно від того, як вона “вийшла” з його організації. Депозитарієм має керувати людина, якій довіряє ринок і яка нікому не дозволить торгувати відомостями. Така практика реалізована в усьому цивілізованому світі.

Таким чином, в Україні повинен бути єдиний Центральний депозитарій. Приватним реєстраторам пора на відпочинок.

Тарас КОЗАК, президент інвестиційної групи “Універ”