Білий скарб Донбасу: кому буде солоно, а кому солодко?

І хоча поки підприємство “Артемсіль” залишається під контролем держави, унікальне виробництво не дає спокою акулам олігархічного капіталізму. 

Напередодні Нового року на підприємстві з’явились опричники “курячого короля” Косюка.

Тож: чи варто запасатися сіллю?

У березні поточного року Кабінет міністрів вирішує виставити на продаж Державне підприємство “Артемсіль”.

Це рішення уряду Олексія Гончарука, у останній день його роботи прем’єром,  набуло резонансу та неабияк сколихнуло ЗМІ, громадськість Донеччини, мешканців Соледару, для якого “Артемсіль” — містоутворююче підприємство.

Через три дні після урядового рішення сотні мешканців Соледару вийшли на акцію проти приватизації найбільшого виробника солі в  Україні та Східній Європі.

Валентина Черняєва член профспілки ППО ДП “Артемсіль”

Колектив стратегічного містоутворюючого державного підприємства “Артемсіль” був шокований заявою екс-прем’єр-міністра Гончарука про приватизацію ДП “Артемсіль”, яке за період з 1881 року виконує перед державою усі зобов’язання щодо податків та зборів і ніколи не було збитковим. 

 

Новина про можливу передачу до приватних рук держпідприємства “Артемсіль” облетіла також і загальнодержавні ЗМІ.

Отже, чому такий резонанс і така увага?

“Артемсіль” — не просто найбільший вітчизняний виробник солі, в України він не має собі рівних та задовольняє понад 90% потреб у харчовій та технічній солі. Простіше кажучи, продукція цього гіганта соляної індустрії — на полицях кожного харчового магазину, на кожній дорозі під час осінньо-зимового періоду, у виробничому циклі підприємств хімічної, нафтової, металургійної промисловості.

Це — одне з найбільших підприємств даної галузі у Східній Європі. Тут запроваджені міжнародні стандарти з якості та безпеки. Працюють майже 3 000 досвідчених фахівців.

А розвіданих запасів природної солі, яку видобувають на глибині до 300 метрів, вистачить на кілька мільйонів років.

Звісно, можна довго дискутувати, хто більш ефективно міг би керувати таким ласим та однозначно стратегічним активом — держава чи приватні структури.

Але у жовтні 2020 року Кабмін виключає “Артемсіль” з переліку під приватизацію. А на тиждень раніше уряд змінив керівника підприємства.

Що передувало цим двом подіям, чи пов’язані вони між собою та як це вплине на роботу найбільшого державного підприємства Донеччини? Давайте розберемося.

Генерали соляних рудників

Попри величезне значення Артемсолі для економіки Донеччини та України загалом, керівники на підприємстві змінювалися наче рукавички:

• у серпні 2019-го директором призначено Вадима Меткого, який пропрацював менше року;

• у березні 2020 його змінює Вадим Фіоктістов;

• і ось у жовтні — нова заміна — підприємство очолює Вікторія Луценко.

Що ж стало причиною таких стрімких ротацій?

Може,  показники економічної діяльності підприємства?

Але за останні 5 років жодних суттєвих коливань не було.

• Обсяги реалізації продукції залишалися незмінними з року у рік.

• Майже на тому ж рівні залишалося співвідношення кредиторської та дебіторської заборгованості.

• Середньомісячна заробітна плата поволі зростала.

Тож, що стало причиною чергової зміни керівництва “Артемсолі” восени поточного року, яке за дивним збігом співпало з відмовою держави від приватизації свого стратегічного підприємства?

Зараз ми назвемо ряд факторів, які можуть свідчити про наступне: держава нарешті повертається обличчям до свого надважливого підприємства — не тільки відмовилася від передачі його до приватних рук, але й вживає заходів для забезпечення подальшої стабільної та прибуткової роботи.

Отже, 13 жовтня поточного року своїм розпорядженням Кабмін призначає виконуючим обов’язки директора Держпідприємства “Артемсіль” Вікторію Луценко.

Вікторія Луценко, в.о. директора ДП “Артемсіль” 

Самое главное — это увеличение прибыли и рентабельность предприятия. Перед нами на сегодня стоят серьезные вызовы по стабилизации состояния предприятия экономического, финансового, производственных мощностей, приведение в соответствие с существующим ГОСТом или ГОСТом, который будет вводиться в марте. Вызовы для нас серьезные. Единственное преимущество у меня как руководителя в том, что я пришла и мне не нужно вникать в тему, предмет чем заниматься.

 

Так, справді, пані Луценко — не нова людина на підприємстві. Вона вже очолювала “Артемсіль” з квітня 2017 до лютого 18-го року.

І робота менеджменту саме у той період чітко показала, що держпідприємство може бути не тільки ефективним, нарощувати прибутки та збільшувати зарплатню, але й впевнено долати такі майже системні для державного сектору явища, як відкати, непрозорі закупівлі, позбавлятися “смотрящих” та іншого криміналу.

Ось лише сухі цифри: за 2017 рік — період першої каденції Луценко на посаді директора:

• чистий прибуток Артемсолі зріс з 94 до 213 млн;
• сума сплачених податків до бюджетів усіх рівнів збільшилася з 320 до 460 млн;
• а середня зарплата тоді зросла з 7,5 до 11,5 тис грн. І це, нагадаємо, у 2017 році.

А далі ми розкажемо про багатомільйонні схеми розкрадання коштів Артемсолі, зокрема і з залученням працівників спецслужби. Сьогодні ці схеми розслідують правоохоронці, та чи вдалося команді Вікторії Луценко покласти край цим схемам або принаймні їх мінімізувати.

АМКУ, перевертні у погонах та “курячий Король”

Отже, “Атремсіль” — не тільки одне з небагатьох рентабельних державних підприємств.

Його показники, особливо для Донецької області, вражають. 4 млрд — щорічний валовий оборот, 3,5 млрд — закупівлі підприємства, левова доля з них спрямована на ремонт і модернізацію обладнання.

Звісно, такі гроші не могли не притягувати шахраїв.

У деяких випадках на зустріч їм йшли посадові особи “Артемсолі”. Правоохоронці розслідують цілу низку кримінальних проваджень, пов’язаних з завищенням вартості товарів та послуг, які закуповувало підприємство.

Ось фактаж з найсвіжішого кримінального провадженя.

У минулому році держпідприємство закуповує електрокабель на понад 10 млн грн у фірми-посередника на третину дорожче, ніж його продає завод-виробник, з яким “Артемсіль” раніше вже співпрацювала.

У тому ж, 2019 році, колишні посадові особи фактично створии злочинне угруповання з працівниками СБУ.

А було це так:

У травні минулого року “Артемсіль” укладає договір будівельного підряду з бахмутською фірмою “Євро Снаб Трейд” на 5,5 млн. Але за виконані роботи підряднику сплатили лише 4 млн. А щоби підрядник отримав остаточний розрахунок — службові особи вимагали від нього 800 000 грн — тобто більше половини від недоплаченої суми. Більше того, аби спонукати комерсантів до цієї оборудки та вочевидь відбити бажання кудись скаржитися — керівники-хабарники залучили до справи двох офіцерів СБУ. Один з офіцерів спецслужби — заступник  начальника першого управління ГУ СБУ у Донецькій та Луганській областях. Здавалося б, з таким “дахом” злочинне угруповання буде невразливим. Але не так сталося як гадалося. Тепер СБУшники, що зрадили присягу — на лаві підсудних.

А новій команді на чолі з пані Луценко вочевидь ще довго доведеться розгрібати наслідки діяльності попередніх керівників.

Утім, такого досвіду у нового менеджменту вдосталь, ще із першої каденції.

Наприкінці 2018 року Антимонопольний комітет України своїм рішенням визнає Держпідприємство “Артемсіль” монополістом, фіксує порушення Закону про захист економічної конкуренції у 2015-16 роках, та штрафує виробника солі на 13 млн 370 тис.

Але. Методика розрахунку штрафних санкцій Антимонопольним комітетом така: до 10% від доходу за кожне порушення. Оскільки дохід “Артемсолі” — 1 млрд 300 млн, то сума санкцій за 2 факти порушення могла сягнути 265 млн. А це повністю паралізувало би роботу підприємства.

І лише ефективна взаємодія менеджерів “Артемсолі” на чолі з тоді вже Вікторією Луценко з Антимонопольним комітетом, яка полягала в усуненні порушень ще на етапі перевірки, дозволила знизити остаточну суму штрафу у 20 разів. Зокрема, ще тоді було прийнято Положення з чіткими критеріями щодо роботи з усіма потенційними клієнтами.

Вікторія Луценко, в.о. директора ДП “Артемсіль” 

Сами критерии Положения соответствующие и порядок появились еще в 2017 году. И с этого момента этим Положением пользуются все руководители. До этого момента не было установленного порядка и Антимонопольный комитет, видимо, усмотрел в этом нарушение.  

 

Отже, що маємо?

Нарешті на одному з найбільших держпідприємств Донеччини та стратегічному підприємстві для всієї країни припинилася кадрова чехарда, співставляючи цифри та дані — бачимо тенденції до стабілізації економічної ситуації.

Але. Напередодні нового року, під час чергового візиту на підприємство, ми побачили і геть інше. Інше, що може учергове повернути “Артемсіль” у часи смути та невизначеності.

А побачили ми двох панів, справжніх остапів бендерів сучасності.

Знайомтеся: Адомас Аудіцкас, громадянин Литви, колишній радник міністра економічного розвитку України, член наглядових рад двох Держпідприємств: Укрзалізниці та Магістральних газопроводів України.

Та Геннадій Супіханов, син колишнього міністра АПК. Прославився тим, що під час керування державним кар’єром, за даними ДБР, завдав збитків на майже мільярд гривень, довівши підприємство до банкрутства. Минулого року бізнесмен намагався очолити Аграрний фонд та Держпродспоживслужбу. Тоді ЗМІ відносили Супіханова до креатур “курячого олігарха” Юрія Косюка.

За нашими даними, власник групи компаній Миронівський хлібопродукт Юрій Косюк та профільний міністр мають намір поставити заступником директора “Артемсолі” власну людину. Саме з цією метою і з’явився на підприємстві пан Аудіцкас, представляючи інтереси Косюка.

До речі, Косюк та його холдинг справді мав або й досі має покровителів у найвищих кабінетах — а як іще пояснити, що монополістична структура з неабиякою рентабельністю отримала держдотацій на 2,5 млрд грн.

Але чому ці хлопці сьогодні “труться” навколо держпідприємства “Артемсіль”? Відповісти нам на камеру вони не змогли. Але виглядає це так, наче хижаки шукають собі чергову здобич.