“Безпека — марнотратство”. Чому Титан не впорався з Титаніком

Цього разу на борту були бізнесмени-авантюристи, але з певним досвідом, і також у товаристві ще досвідченішого французького дослідника і водолаза Поля-Анрі Наржоле, най і поважного віку (77 років). Це, наприклад, 61-річний засновник OceanGate, пілот і колишній аерокосмічний інженер Стоктон Раш; 58-річний британський дослідник і пілот, засновник Action Group Геміш Гардінг; 48-річний британо-пакистанський мільярдер Шахзада Давуд і його 19-річний син Сулейман.

Тобто, як бачимо, люди розумні, а троє з них мають спеціальні навички. Але схоже, що їх було недостатньо для екстраординарної кризової ситуації, що вірогідно, мала місце після їх занурення у неділю, 19 червня, через 111 років з трагедії “Титаніку”. І вже через 105 хвилин з моменту, коли батискаф спустили з корабля “Полярний принц”, з екіпажем було втрачено зв’язок.

На сполох “Принс” чомусь почав бити лише за 8 годин — було поінформовано Берегову охорону США. Проте зона пошуків (а вже досліджено 7,6 тис. кв. км) надвелика, й на допомогу Береговій охороні прийшли також Канада і Франція.

Загалом у пошуковій операції беруть участь щонайменше вісім кораблів, зокрема канадський “Джон Кебот” із гідролокаційним обладнанням і французький дослідницький корабель “Аталант”, на борту якого перебуває підводний роботизований апарат Victor 6000.

Задіяно і авіацію як для пошуків на поверхні і під водою: два літаки Берегової охорони C-130 Hercules, канадійський C-130 і P8 із сонаром; і P3 компанії Lockheed, який вловив певні шуми, що можуть вказувати на місцезнаходження батискафу.

Усі рятувальники дуже поспішали, адже запас кисню “Титану” розрахований на 96 годин. Тобто ситуація дуже і дуже критична, час сплив. Проблема ще й у мізерній кількості та вкрай обмеженій досяжності апаратів, які можуть зануритися на таку глибину.

Врешті, за оцінкою Берегової охорони, наданої NBC News, кисень мав закінчитися ще о другій дня сьогодні за київським часом. Його могло вистачити на довше за умови економного споживання, але… Але варто враховувати ймовірну паніку членів екіпажу. Водночас, так, сам п’ятимісний апарат затісний, щоб там жваво рухатися та й рухатися взагалі. До того ж у пресі вже є також повідомлення від Берегової охорони про знайдені уламки в районі пошуків.

Втім все одно наразі невідомі обставини зникнення зв’язку і самого батискафу. Експертне середовище може лише робити припущення. І, наприклад, експерт із глибоководних апаратів, професор Алістер Грейг із Університетського коледжу Лондона Алістер Грейг в інтерв’ю BBC окреслив кілька можливих сценаріїв: в разі аварії, “Титан” міг скинути баласт і піднятися на поверхню, однак рятувальники вже шукають батискаф під водою, тобто авіація й інші засоби не знайшли апарат на поверхні; або ж батискаф зазнав пошкоджень і почав набирати воду.

Останній — найгірший варіант, проте все ж можливий, враховуючи, що на такій глибині, як пише The New York Times, тиск води дорівнює вазі свинцевої вежі заввишки з Empire State Building, яка б стояла на батискафі. Подолати таку силу неймовірно важко. І, до речі, якщо вже йдеться про “Титанік”, то варто пригадати досвід відомого режисера Джеймса Кемерона, який відомий і своєю підводної дослідницькою роботою. Власне Кемерон, працюючи над картиною, 33 рази спускався до оригінального корабля. І під час одного із занурень з ним теж сталася неприємна пригода — він опинився у пастці на 16 годин у батискафі через те, що підводна течія притиснула апарат до корми “Титаніка”.

Окрім припущень професора Грейга і досвіду Кемерона є ще одна красномовна історія. І вона стосується безпосередньо функціональності “Титану” і його підготовки до таких небезпечних екскурсій.

Ще у 2018 р. в окремих експертів викликало стурбованість те, як компанія OceanGate ставиться до тестувань “Титану”.

Почалося все з різких зауважень директора з морських операцій OceanGate Девіда Локріджа у звіті щодо потреби у додаткових тестувань апарату, оскільки йдеться про відправку туристів на екстремальні глибини. Локрідж, наприклад, зазначив, що оглядовий ілюмінатор у батискафі сертифікований лише для глибини до 1,3 км, але аж ніяк для 4 км, як хвалилися у компанії. Демарш Локріджа призвів до його звільнення і до суду із компанією, який завершився згодом мировою угодою.

Проте не тільки він непокоївся через якість і функціонал апарату. На його вади, пов’язані із безпекою, звернули увагу також 38 профільних спеціалістів з галузі виробництва субмарин, які у 2018 р. написали листа до голови OceanGate. Чи звернула компанія увагу на застереження експертів, невідомо. Та Строктон Раш у подкасті журналіста CBS News у листопаді 2022 р. заявив, що: “в якийсь момент безпека — це просто марнотратство”, бо “якщо ви просто хочете бути в безпеці, не вставайте з ліжка, не сідайте в машину, не робіть нічого”. “У якийсь момент ви підете на певний ризик, і це дійсно питання співвідношення ризику та винагороди. Я думаю, що можу робити це так само безпечно, порушуючи правила”, — казав він тоді. Що ж…Саме тому на початку статті його названо “авантюристом”.

Чи притримується він тієї ж думки зараз, ми можемо і не дізнатися. Обставини достеменно невідомі. Ситуація зміниться, коли або якщо знайдеться апарат. І, на жаль, навіть за найгіршого сценарію.

Хоча і за найліпшого сценарію (”Титан” знаходять, всіх рятують), який є малоймовірним, вже можна констатувати, що радше за все це кінець для туристичного проекту OceanGate, яка запланувала на це літо 12 занурень до “Титаніку”.

А ще один наслідок — це не тільки більш прискіпливе ставлення до технічних питань у майбутньому, але й містифікація цієї події. Особи, схильні до неї, вбачатимуть тут рок, фатум, потойбіччя і бозна що. Але зазвичай такі інциденти — або збіг, або результат помилкових дій, які перетворюються на міф саме завдяки наділенню події якоюсь містикою — тим, що начебто не можна пояснити. Подекуди містифікація навмисна, аби виправдати чи підкріпити власні судження. Гарний приклад — суцільна божевільня, організована в Росії.