Багатополярна світова економіка?

Проте таке домінування слабшає, про що свідчить зниження його використання як офіційної резервної валюти, а також як валюти для замовлення товарів та послуг.
У час, коли глобальна економіка потерпає від кризи довіри, структурних дисбалансів і слабких перспектив зростання, погляд вперед на десять років для прогнозування вимагає ретельного моделювання і чогось більшого, ніж проникливість.

Для цього потрібен багатосторонній підхід, який поєднує розуміння історії з уважним аналізом нинішніх сил — зміщення балансу глобального економічного зростання в бік країн, що розвиваються.

Таке прогнозування також вимагає розуміння, як розвинені країни борються з цим зсувом, і як в результаті зміниться міжнародна валютна система. Вивчення цих факторів дозволяє зробити висновок, що світова економіка перебуває на краю трансформації — переходу до багатополярного світового економічного устрою.

Протягом усієї історії різні парадигми економічної потужності виникали і змінювалися залежно від піднесення або спаду країн, які були найкраще оснащені для стимулювання глобального економічного зростання.

Багатополярність — наявність більше двох домінуючих полюсів зростання — іноді траплялася в історії світової економіки. Однак країни, що розвиваються, ніколи досі не виходили на передову лінію багатополярної економічної системи.

Ця модель починає змінюватися. До 2025 року на шість країн — Бразилію, Китай, Індію, Індонезію, Південну Корею і Росію — буде припадати близько половини глобального економічного зростання. Приблизно до цього ж часу одна єдина валюта, ймовірно, перестане домінувати в міжнародній валютній системі.

У міру розширення можливостей розвитку за кордоном і поліпшення внутрішньої політики у своїх країнах корпорації гратимуть помітнішу роль в глобальному бізнесі і в іноземних інвестиціях, тоді як значні обсяги капіталу в межах їх держав дозволять країнам, що розвиваються, стати ключовими гравцями на фінансових ринках.

Оскільки динамічні країни, що розвиваються, виходять на передову лінію, слід переосмислити підхід до глобального економічного управління. Старий підхід заснований на трьох принципах: зв'язку між концентрованою економічною потужністю і стабільністю, осі руху капіталу “північ-південь” і центральному становищі долара.

З часів закінчення Другої світової війни глобальний економічний устрій з центральною роллю США будувався на взаємодоповнюючому комплекті негласних домовленостей у сфері економіки та безпеки між США та їх основними партнерами, тоді як країни, що розвиваються, відігравали периферійну роль.

В обмін на взяття на себе Сполученими Штатами відповідальності з обслуговування системи, виконання ролі ринку останньої інстанції і визнання міжнародної ролі долара їх ключові економічні партнери — Західна Європа і Японія — отримали особливі привілеї, доступні США: емісійний дохід, внутрішня автономність макроекономічної політики і гнучкість торгового платіжного балансу.

В цілому, цей порядок існує досі, хоча недавно з'явилися натяки на його ослаблення. Вигоди, отримані країнами, що розвиваються, від розширення своєї присутності в міжнародній торгівлі та фінансах — це лише один з прикладів.

Все більш багатополярна глобальна економіка, ймовірно, змінить міжнародний бізнес-порядок. Деяка кількість динамічних фірм з країн, що розвиваються, перебувають на шляху до домінування у своїх секторах економіки в глобальному масштабі — так само, як компанії розвинених країн протягом минулого півстоліття.

Згодом ці фірми, ймовірно, вимагатимуть економічних реформ у своїх державах, виступаючи каталізатором посилення інтеграції країн у глобальну торгівлю і фінанси.

Можливо, уже пора розвивати багатосторонню структуру регулювання іноземних інвестицій, що вже кілька разів відкладалося з 1920-х років. На відміну від міжнародної торгівлі і валютно-фінансових відносин, для розвитку іноземного інвестування та управління вкладеннями не існує ніякого багатостороннього режиму.

Поки що долар залишається найважливішою міжнародною валютою. Проте таке домінування слабшає, про що свідчить зниження його використання як офіційної резервної валюти, а також як валюти для замовлення товарів та послуг.

Євро буде найсильнішим конкурентом долара доти, доки країни ЄС даватимуть раду кризі внутрішніх боргів за допомогою державної допомоги та довгострокових інституційних реформ, які закріплюють успіхи тривалого проекту єдиного ринку. Однак валюта країн, що розвиваються, безсумнівно, стане більш значимою.

Розмір і динамізм економіки Китаю і стрімка глобалізація його корпорацій і банків підвищують ймовірність отримання юанем більш важливої міжнародної ролі.

У звіті “Горизонти глобального розвитку” Світовий банк представляє імовірний валютний сценарій до 2025 року: багатовалютна система з центральними ролями долара, євро та юаня. Цей сценарій підтримується ймовірністю того, що США, країни ЄС і Китай стануть на той час трьома головними полюсами економічного зростання.

Нарешті, міжнародне фінансове співтовариство повинне виконувати свої зобов'язання щодо пріоритетів розвитку. Країни з глобальною економічною владою не повинні забувати, що їхня економічна політика суттєво впливає на інші держави.

Ініціативи валютно-кредитної політики, спрямовані на зміцнення співпраці між центральними банками для досягнення фінансової стабільності та сталого розвитку глобальної ліквідності будуть лише вітатися.

Незважаючи на прогрес країн, що розвиваються, в інтеграції в міжнародні торгові і фінансові канали, належить зробити ще чимало для того, щоб вони розділяли тягар обслуговування глобальної системи, у якій їх ставки стрімко зростають.

У той же час, найбільші розвинені держави повинні розробити політику, яка враховує їх зростаючу взаємозалежність з країнами, що розвиваються. Глобальне управління все сильніше і сильніше залежатиме від використання даної взаємозалежності для зміцнення міжнародного співробітництва та стимулювання всесвітнього процвітання.

Джастін Іфу ЛІН,

головний економіст Світового банку

Переклад з англійської — Тетяна Грибова