Азаров зберіг зерно для Путіна

Наприкінці жовтня до Києва прилетів прем'єр Росії Володимир Путін. Він попросив продати Росії 2 мільйони тонн кукурудзи та 100 тисяч тонн цукру, і Україна відразу погодилася. У розпорядженні держави таких обсягів продукції немає, тому ще належить з'ясувати, хто саме стане постачальником.

Начебто нічого поганого — своїм братам допомагаємо. Проте держава робить такий подарунок не із своїх резервів, а за рахунок блокування експорту. Виходить, або продавай Росії, або геть з ринку. Як це розуміти?

Так, в Росії проблеми з урожаєм. В результаті пожеж, замість звичайних 90 мільйонів тонн зерна їй вдалося зібрати лише 60 мільйонів тонн. За даними екс-міністра економіки РФ Андрія Нечаєва, запаси хліба у держфонді становлять 9,5 мільйона тонн, а перехідні резерви з 2009 року у виробників і торговців — 21 мільйон тонн.

Теоретично цього достатньо для покриття внутрішніх потреб РФ, які становлять 77 мільйонів тонн на рік. З іншого боку, ніякий нормальний уряд не оголює свої резерви, щоб пережити важкий рік. Раптом наступні п'ять років виявляться ще важчими?

Для вирішення проблеми під боком є Україна, у якій проблем з урожаєм нема. Так, він виявився нижчим за середній за останні роки — 40 мільйонів тонн при звичайних 45-50, з них 11 мільйонів тонн — кукурудза. Ще є 6 мільйонів тонн перехідних запасів.

При цьому внутрішні потреби України становлять 26 мільйонів тонн. Отже, десь 12-15 мільйонів тонн можна продати або закласти в резерви — якщо є куди складати. За культурами, це 6 мільйонів тонн пшениці, 4 мільйони ячменю і 5 мільйонів кукурудзи.

Цікаво, що, наприклад, казахи не вдалися до блокади експорту свого зерна. Україна ж ввела обмеження за півмісяця до приїзду Путіна.

Зокрема, уряд Азарова дозволив експортувати всього 2,7 мільйона тонн хліба. Квота на пшеницю — 0,5 мільйона тонн, на ячмінь — 0,2 мільйона тонн, на кукурудзу — 2 мільйони тонн. Жито і гречку фактично заборонили продавати взагалі — вивезти за кордон можна лише по 1 тисячі тонн кожної культури. Для чого це зроблено?

Частково відповідь дає цифра експорту кукурудзи — 2 мільйони тонн. Саме стільки попросив Путін. Невже так просто? Заблокували експорт зернових, щоб продати дешевше російським друзям 2 мільйони тонн кукурудзи?

Мабуть, цього разу справді збіг. Поставки в Росію будуть здійснюватися за міжурядовими угодами, які не регулюються квотами. А може, не обійшлося і без російського фактора. Втім, справжню ж відгадку слід шукати всередині України: по обидва береги Дніпра відбувається переділ зернового ринку.

Офіційно Кабмін пояснив введення квот необхідністю сформувати запаси в Аграрному фонді і Держрезерві. Тільки після цього, пообіцяв Азаров, можливе скасування обмеження. Тимчасом — бийтеся на аукціонах, домовляйтеся з МінАП.

Однак державне замовлення — це не привід грабувати своїх аграріїв. Уряд встановив закупівельну ціну на зерно до Аграрного фонду на рівні 160 доларів за тонну. А щоб з'явилися бажаючі недоотримати 40 доларів за тонну, перекрив експорт.

Азаров, вочевидь, лукавить: Аграрний фонд не здатний купити 12-15 мільйонів тонн зерна. У липні президент доручив придбати не менше 4 мільйонів тонн хліба, але навіть на це у держави немає грошей. Для закупівель Мінфін планував розмістити ОВДП на 5 мільярдів гривень, але досі про такий випуск нічого не чути.

Виходить, весь розрахунок на те, що уряд хоче створити державного зернотрейдера. Причому тут Росія? Ймовірно, саме він поставить кукурудзу в сусідню країну.

У червні глава Мінагрополітики Микола Присяжнюк підтвердив, що уряд має намір до кінця 2010 року створити національну акціонерну компанію “Зерно України” на базі ДАК “Хліб України”. Аграрний фонд, і як і раніше, купуватиме “надлишки” на ринку.

Створення державного оператора допоможе державі монополізувати експорт урожаю або хоча б потіснити приватні “Каргілл” і “Нібулон”. Вже зараз уряд встановив грабіжницьку ціну на купівлю зерна до Аграрного фонду. Перекривши кордон, він просто змусить селян віддавати зерно за вартістю, нижчою за ринкову.

Перспективи у державного зернотрейдера блискучі. На світ насувається примара голоду. Згорів урожай у Росії і Казахстані. В Австралії та Канаді, навпаки, зернові залило дощем. Під завісу сезону про проблеми із збором кукурудзи заявили США. Тож версія про створення державного експортера не знімається.

Менше за все хочеться захищати зернотрейдерів. Зрозуміло, що вони хочуть продати надлишки за кордон і заробити на схемі “купив дешевше — продав дорожче”. З точки зору держави, немає ніякого резону допомагати тридцятьом фірмам купувати пшеницю в Україні по 200 доларів за тонну, а в Європі продавати по 300 доларів.

Можливо, ці прибутки справді повинні осідати у державній кишені — навіть якщо потім все вкрадуть. З іншого боку, майже половину НАК планується продати якимсь приватним інвесторам. Значить, кишеня вже не зовсім державна, зате цим підприємцям держава створить найкращі умови.

Так чи інакше, треба щось робити з 46-ма мільйонами тонн зерна. Елеватори в Україні здатні вмістити лише 29,5 мільйона тонн. Залишається 16 мільйонів тонн, які потрібно кудись подіти, інакше продукт зіпсується. Та й елеватор — дороге задоволення: зберігання тонни зерна коштує 36 доларів на рік.

Наразі уряд зробив єдине послаблення: дозволив вивезти зерно, яке вже було завантажене на кораблі і стояло в портах. Дозволили також довантажити судна, наповнені частково. Однак це рішення ніяк не вирішує проблему. Врятовано лише 472 тисячі тонн хліба, всього у портах накопичилося більше 1 мільйона тонн товару.

Цікаво, хто стане “приватним інвестором” НАК “Зерно України”?

Сергій ЛЯМЕЦЬ