Андрес Геркель: “Проблема української політики в тому, що гроші депутата важливіші за його особисті якості”

Голова естонської делегації в Раді Європи, один із очільників Союзу правих партій в парламенті Естонії Андрес Геркель 4 листопада відвідає Україну у рамках спільного проекту “Європейський досвід” журналу “Український тиждень” і Книгарні “Є”.

В інтерв’ю Тижню пан Геркель ділиться міркуваннями про перспективи побудови демократії в пострадянських країнах.

-  Ви співпрацюєте з дисидентами зі студентських років, нині в Раді Європи активно займаєтеся проблемами політв’язнів. Як, на вашу думку, змінилися відносини влади та суспільства в колишніх радянських республіках за 20 років після розпаду СРСР? Що саме сприяло відродженню авторитаризму в багатьох із них?

— Проблеми багатьох пострадянських країн полягають не лише в корупції, деформації принципів вільного ринку, зневажливому ставленні до верховенства права та прав людини. Є дві дуже прості передумови для розвитку: комуністичні злочини мають бути засуджені й етнічна ідентичність має бути сильною. Ось чому правда про Голодомор та українська мова в освіті вкрай важливі. На жаль, у цих країнах діячі комуністичної епохи втримали владу, скориставшись старими методами. Вони не дозволили адекватно оцінити радянську спадщину й інстинктивно чинили опір демократизації. Була винайдена дивна концепція “суверенної, або контрольованої демократії”. У багатьох випадках національна ідентичність заслабка чи надто крихка. Якщо суспільство в цілому не готове визначати свої національні інтереси, посткомуністичні лідери отримують можливість маніпулювати ним і захищати свої групові інтереси за допомогою олігархів.

 — Як доповідач по Білорусі в Раді Європи минулої сесії ви запропонували колегам у ПАРЄ відвідати в Мінську політичних в’язнів: колишніх кандидатів у президенти та правозахисника Алєся Бялєцкого. Чи підтримано цю ініціативу? Як ставиться до такого проекту офіційний Мінськ?

— Мене підтримали колеги, але досі не пролунало жодної реакції з Мінська. Так, після сумнозвісних подій у грудні 2011 року ПАРЄ вирішила призупинити контакти на високому рівні з білоруською владою. Оскільки нині я вже не є членом Бюро асамблеї, то як пересічний член Парламентської асамблеї маю право зустрічатися з можновладцями в Мінську та в особистому спілкуванні переконувати їх звільнити політв’язнів. Я також дуже занепокоєний станом їхнього здоров'я та поганими умовами утримання.

- Якої ви думки про скасування політреформи 2004 року в Україні та повернення до Конституції 1996-го? Чи мусила Рада Європи зробити жорсткіші висновки щодо розширення президентських повноважень рік тому? Чи могли б такі оцінки запобігти нинішньому сповзанню України до тоталітаризму?

— Немає жодного сумніву в тому, що Україна потребує рішучих та дієвих реформ Конституції, правосуддя тощо. Відновлення Основного Закону 1996 року — це крок назад. Мене також здивувало, як українські політики примудряються не підтримувати жодних контактів із конкретними виборцями, а натомість ціла політична система спирається на припущення, що позиція у виборчому партійному списку залежить від грошей претендента, але аж ніяк не від його політичних навичок та особистих якостей.

Як член Ради Європи Україна завжди має змогу консультуватися щодо конституційних та інших реформ із Венеціанською комісією. І ми маємо реагувати, якщо окремі нормативно-правові акти не відовідають нашим стандартам. Тобто ніхто не може сказати вам від імені Ради Європи, що парламентська демократія значно краща за президентську або що ви маєте обрати саме пропорційну виборчу систему з певною кількістю багатомандатних округів та відкритими партійними списками. Але, як друг України, можу сказати, що саме так слід було вчинити нині. Щодо останніх змін в Україні, то найтривожніше не те, що відбулося повернення до президентської моделі управління, а те, що відповідне політичне рішення ухвалив Конституційний Суд, а не парламент.

- Чи вважаєте ви кримінальні справи проти Юлії Тимошенко, Юрія Луценка, Валерія Іващенка та інших членів попереднього українського уряду політичними переслідуваннями? Як можна відрізнити політичні репресії від боротьби з корупцією?

— Так, я вважаю, що ці справи мають політичне підґрунтя. Їхній аналіз, проведений Данським Гельсінським комітетом, доволі переконливий. На жаль, Україна не перша країна, де можна спостерігати очевидне вибіркове кримінальне правосуддя під приводом боротьби з корупцією.

- В одному зі своїх виступів у Страсбурзі ви казали про “відповідальність міжнародної спільноти за те, що та чи інша держава відверто зневажає власних громадян”. Чи достатньою мірою міжнародна опінія відчуває нині свою відповідальність за Україну?

— Я говорив тоді про “відповідальність щодо захисту”. Цей принцип щодалі, то більше використовують у різних міжнародних організаціях, включно з ООН. Однак його не дотримувалися під час Чеченських воєн. Судові процеси над Тимошенко та іншими — це все ж таки ще не війна проти мирного населення. Водночас ми маємо діяти рішучіше, ніж раніше. Потрібна критична оцінка функціонування кримінального судочинства в Україні.

- Що заважає Європі краще розуміти процеси в Україні? Як досягти того, щоб Європа усвідомила, що втратити нині Україну неприпустимо?

— Європа — це значно кращий вибір для України, ніж так званий Євразійський союз, керований старим російським імперіалізмом. На жаль, Європа нині ослаблена внаслідок економічної кризи. Очевидно, що Європа надто зайнята власними проблемами. Легко зрозуміти, звідки з’явилася боргова криза: чимало країн ЄС та європейської зони не дотримувалися базових цінностей прозорості та фінансової відповідальності. Єдиний спосіб захистити Європу та водночас і Україну — бути послідовими щодо цінностей, які обираємо.

- Ви були доповідачем по Азербайджану. Який вплив мають доповіді, рекомендації, резолюції Ради Європи на щоденну політику в країні? Чи має шанс азербайджанська опозиція потрапити до влади законно?

— Я був доповідачем у 2004—2010 роках. Відтак написав книжку про Азербайджан, цілком можливо, вона буде опублікована й англійською. Значно легше допомагати країні, яка справді хоче приймати твою допомогу. Іноді я відчував, що в Азербайджані все навпаки. І часом мати дуже багато природних ресурсів — це контрпродуктивно, позаяк уряд не хоче проводити глибоких реформ. Багато людей в цій країні говорили мені, що вони вірять у революцію, а не в еволюцію. Мої рекомендації завжди стосувалися еволюції, але часто влада їх ігнорувала.

- Ганне Северінсен в одному з інтерв’ю заявила, що позиції недемократичних сил у Парламентській асамблеї Ради Європи не дають їй змоги повною мірою виконувати своїх засадничих функцій — захищати права людини і верховенство права. Які реформи, на вашу думку, слід провести, щоби покращити ефективність роботи цієї організації?

— Насамперед зазначу, що погоджуюся з тим варіантом реформи ПАРЄ, який запропонував мій колега Жан-Клод Міньйон, якого висували на посаду президента ПАРЄ від Європейської народної партії. Я критикував брак політичної волі діяти і говорити, коли в цьому є потреба. Наголошував, що ми самі опустили себе до рівня другої ліги європейських політичних гравців. Європейський парламент помітніший. Надто часто ми просто уникаємо складних тем. Вважаю, що не поставити ситуацію в Україні до порядку денного жовтневої сесії було помилкою. Аналізуючи причини цього, погоджуюся з поясненнями, запропонованими Ганною Северінсен.

Алла ЛАЗАРЄВА