Американський долар: рятуйся, хто може

Після того, як на початку 70-х років світова валютна система остаточно відмовилася від золотого забезпечення і стало неможливим, за першою ж вимогою, обміняти паперові гроші на відповідну кількість золота, гроші фактично перетворилися на бутафорію.

З цього моменту будь-які грошові знаки, що емітуються Центральними Банками, мають певну цінність лише до того моменту, поки є віра в економічну надійність та відповідальність держави, що випускає ці гроші.

В останні кілька років з цією “вірою” і виникли серйозні проблеми.

У спробі вийти з кризи більшість держав, у тому числі в особі монетарної влади, активно вдавалися до програм емісійного стимулювання — вливаючи у фінансову систему нічим незабезпечені гроші.

Більше всього в цій справі досягли успіху США, які спільними зусиллями ФРС і Мінфіну з кінця 2008 року влили у власну економіку близько 5 трильйонів доларів за рахунок державних програм підтримки, а також безпосередньої емісії доларів з боку ФРС для скупки держборгу.

У подібних умовах, коли економіка скорочувалась, падали обсяги вироблених товарів і послуг і одночасно зростала кількість грошей в економіці, говорити про стійкість курсу долара і довіру до цієї валюті не доводиться.

Після скасування прив'язки долара до золота і введення плаваючих курсів вважалося, що грошові одиниці повинні бути забезпечені виробленими в країні товарами та послугами, тобто валюта конкретної держави повинна бути підкріплена ВВП країни, а зростання грошей в економіці повинно бути обумовленим зростанням валового продукту.

Коли ж грошова маса не відповідала товарній, тобто збільшення грошей в економіці не було підкріплено зростанням ВВП, держава стикалась з проблемою інфляції, тобто знеціненням валюти.

Подібне справедливо для будь-якої країни, крім США. В американців є одна велика перевага, яка поки що дозволяє проводити вельми безрозсудну грошово-кредитну та податково-бюджетну політику. І перевага це полягає в статусі долара, як світової резервної валюти.

Давайте подивимося на графік обсягу дефіциту бюджету США і динаміку ВВП за останні роки. До 2007 року, незважаючи на необхідність друкувати гроші на фінансування дефіциту бюджету, ситуація була стабільна, оскільки зростання ВВП компенсувало нову емісію доларів.

Але з початком кризи ситуація різко змінилася: темпи зростання ВВП не “покривають” навіть половини бюджетної емісії. У результаті, в даному випадку цілком обґрунтовано можна говорити про “незабезпеченість” долара.

Теоретично, нинішня ситуація в США повинна була б привести до зростання цін у цій країні. Але оскільки долар в сучасній фінансовій системі є основною резервною валютою, загальною мірою вартості і головною розрахунковою одиницею у світовій торгівлі, інфляція, яка повинна була виникнути у США, просто “розмазалася” по цілому світу.

Ми маємо справу з терміном “експорт інфляції”. Оскільки в доларах торгується більшість біржових товарів, свою недовіру і побоювання з приводу курсу долара учасники глобального ринку виражають через переоцінку вартості основних біржових товарів — подорожчання різних сировинних активів, агрокультур та фінансових інструментів інших країн, у першу чергу таких, що розвиваються.

У результаті зростання цін на сировину та аналогічні товари призводить до інфляції в усьому світі. При цьому в державах, що розвиваються ситуація ускладнюється ще й тим, що у спробі стримати свої національні валюти від різкого зміцнення, місцеві Центральні банки починають проводити інтервенції, тобто емітувати національну валюту для скупки “незабезпечених” доларів, таким чином ще більше розганяючи інфляцію.

Ось так статус основної резервної валюти дозволяє Сполученим Штатам безвідповідально експлуатувати друкарський верстат, перекидаючи негативні наслідки на увесь інший світ.

Безумовно, подібне монопольне становище США і долара ніяк не може влаштовувати багатьох членів світового співтовариства, які в останні два роки помітно активізувалися в пошуках альтернативи американській валюті.

В якості нових резервних грошей багато експерти пропонують використовувати розрахункові одиниці, що емітуються безготівковим чином Міжнародним валютним фондом і відомі як Спеціальні права запозичення (SDR).

Тільки от проблема полягає в тому, що SDR у тому вигляді, в якому вони існують, це синтетичний кошик на основі чотирьох валют, де домінуючу вагу, 44%, має все той же долар США.

Навряд чи це щось зможе кардинально змінити. Вплив США на світову фінансову систему як і раніше буде вкрай великим. До того ж, Спеціальні права запозичення, якщо їх розглядати просто як мультивалютний кошик, не можуть, очевидно, мати більш райдужних перспектив, ніж “краща” з валют у цій структурі.

Звичайно, сама ідея “кошика” гарна тим, що захищає від волатильності ринку Forex і є хорошим засобом хеджування валютних і країнових ризиків, але не більше того. В існуючих умовах SDR не зможуть вирішити багатьох макроекономічних проблем, зокрема, захистити від глобальної інфляції.

Зрештою, як і у випадку з тим же доларом, євро або будь-якою іншою сучасною валютою, знову постає питання забезпечення — не вийде так, що одні зелені “фантики” ми змінимо на інші.

Ну і врешті-решт, є маса технічних складностей, і в першу чергу — хто і як буде емітувати нову наднаціональну резервну валюту. На тлі подібних питань перспективи SDR досить туманні, але це зовсім не означає, що прихильники даної ідеї відмовляться від її реалізації, питання лише в термінах і форми виконання.

Варто відзначити, що SDR і аналогічні пропозиції зі створення наднаціональних валют, як правило, виходять зверху в рамках міжнародних організацій (МВФ) або різних самітів (G20, BRIC і т.п.).

Між тим, процес пошуку заміни долара більш масштабний, ніж може здаватися на перший погляд, і йде він з двох сторін, не тільки з боку “сильних світу цього”, але і від звичайних людей, причому останній напрям розвивається більш активно.

Так окремо взяті групи осіб у різних країнах, незадоволені нинішньою валютною системою, створюють власні альтернативні гроші. Територіальні та муніципальні освіти в різних частинах світу (Західній Європі, Азії, Америці) вводять власні локальні грошові одиниці — LETS (Local Exchange Trading System), які нарівні з офіційними грошовими знаками циркулюють в рамках окремого міста, селища чи округу.

При цьому, що дивно, активно такі спільноти виникають і в самих США. Наприклад, в місті Ітака, штат Нью-Йорк, існує добре розвинена велика локальна валютна система, учасники якої розплачуються трудоднями — точніше, “трудогодинами”.

Ці гроші тут так і називаються — “hour” (англ. — година). Фактично, мова йде про “валюту”, яка забезпечена працею в одиницю часу. При цьому географія і розміри LETS в тих же США починають помітно розширюватися.

Так, у деяких штатах (Південна Кароліна і Вірджинія) місцевою владою всерйоз розглядається ідея створення власних регіональних валют на рівні штату, прив'язаних до золота та срібла.

Таким чином, останні новини свідчать про те, що сумніваються в перспективах долара не тільки китайці, французи чи німці, невдоволення валютною політикою в США висловлюють і пересічні американці.

І хоча навряд чи ідея “локальних забезпечених валют” отримає якийсь масовий розвиток, принаймні, зараз, “перший дзвінок” для долара вже пролунав.

На завершення хотілося б трохи пригадати історію. У свій час і динарії з сестерцій Римської Імперії, і фунт Британської Імперії виконували роль резервної валюти — в них йшла торгівля в цивілізованому світі, в цих валютах тримали борги.

Де тепер ці валюти і ці імперії? Одна просто зникла з карти світу, разом з колись резервною валютою, друга “стиснулася” до розмірів острова і займає в світовому ВВП близько 3%, а частка фунта в міжнародних резервах не перевищує 4%.

Можливо, подібна доля рано чи пізно спіткає і долар США, при цьому безрозсудні дії американської влади лише наближають цей очікуваний кінець.

Олексій В'ЯЗОВСЬКИЙ