На перший погляд, пересічна та звична подія в РФ — приблизно за півроку до єдиного дня голосування низка губернаторів йде у відставку. Їм на зміну призначаються виконуючі обов'язки, які через кілька місяців тріумфально перемагають на виборах і позбавляються приставки в.о. на своїй посаді. Так би й було, якби не кілька фактів:
-
Йдеться про Красноярський край — один з ключових суб'єктів федерації, що є промисловим і ресурсним центром, у контролі над яким зацікавлені відразу кілька “веж Кремля”;
-
Йдеться про Олександра Усса — політичного важкоатлета і, що важливо, одного з небагатьох представників регіональних еліт, що залишалися на чолі “своєї” області;
-
Йдеться про цифру “50” — стільки регіонів сьогодні очолюють випускники “школи губернаторів”, яка є системою підготовки та відбору кадрів, запущеною групою “технократів” (групою Грефа-Кірієнка”. Для довідки: з урахуванням Криму та окупованих областей України, РФ заявляє про наявність 89 суб'єктів федерації (з яких 6 — українські території). Тобто “технократи” вже контролюють більше половини російських регіонів.
-
Йдеться про наступника Усса Котюкова, який формально “пішов на пониження”, змінивши крісло заступника міністра ключового міністерства в уряді на посаду губернатора.
Відповідно є сенс розібратися в ситуації більш детально.
Красноярський край, Усс та місцеві еліти
Красноярський край — один із лідерів з економічного розвитку в РФ. Регіон генерує 2,3% ВВП Росії чи 30% ВВП всього Сибірського Федерального Округу. На території краю виготовляється близько третини російського алюмінію, понад 60% міді, нікелю, кобальту. Також тут сконцентровано виробництво російських балістичних ракет (насамперед ракет для РВСН), супутників-шпигунів і т.д.
У регіоні традиційно сильні місцеві еліти. Крім того, це “базовий” регіон для Михайла Прохорова. І якщо проаналізувати історію призначень/виборів губернаторів з 1991 року, було лише два періоди, коли регіоном керували люди, які не були вихідцями з місцевих еліт чи структур “Норнікеля”:
-
1998-2002 — період губернаторства генерала Лебедя. Хоча і тут сумнівно, оскільки Лебідь у період конфлікту з Єльциним отримав політичну підтримку від власника “Норнікеля”
-
2014-2017 роки, коли регіон очолював виходець із Новосибірської області Віктор Толоконський.
Призначення у 2017 році Олександра Усса можна було назвати перемогою місцевих еліт. Чиновник ще у 1995-97 роках попрацював першим заступником губернатора, а з 1998 по 2017 очолював законодавчі збори краю. Колишній губернатор входив до числа російських “регіональних важкоатлетів” і був партнером Сергія Собяніна у збереженні його системи кураторства регіонів. Причому, у 2018 році, на піку першої хвилі масової заміни місцевих губернаторів на “парашутистів” (вихідців з інших регіонів, залежних від однієї з “веж Кремля”) Усс та Собянін демонстративно формалізують “союз” — укладають “договір про співпрацю Москви та Красноярського Краю”.
Але з 2022 року Кремль однозначно взяв курс на монополізацію впливу в регіонах. Перша спроба атаки на Усса була у березні-липні. Атака здійснювалася кількома напрямами. Зокрема губернатора звинувачували у неефективності витрачання коштів національних проектів, монополізації впливу на місцевий бізнес. До “непублічних” претензій можна віднести непряме визнання (часткове) рівня втрат в Україні серед вихідців із регіону — Красноярський край входить до ТОП-20 регіонів за відсотком верифікованих втрат серед місцевих жителів (у березні 4,7 особи на 10 тисяч). Однак, перша атака завершилася “нічиєю” — губернатор втратив винятковий контроль над золотодобувним та лісовим бізнесом у регіоні, але зберіг становище та відставки у 2022 не сталося. А вже в середині вересня ньюсмейкером став син Олександра Усса — Артем. Його затримали в Італії за звинуваченням у відмиванні грошей та спробі купити (для подальшого продажу в РФ) товарів подвійного призначення. У тому числі електроніки. Артема Усса було поміщено під домашній арешт. У середині березня 2023 р. суд дозволив його екстрадицію до США. Але вже наступної доби після оголошення рішення Артем зник і з'явився на території РФ. Після чого його батько Олександр отримав орден “За заслуги перед батьківщиною” та пропозицію подумати про відставку.
Менш як за місяць Олександр Усс подає у відставку і протягом кількох годин у Красноярському краї з'являється “виконувач обов'язків губернатора”. Ним стає заступник міністра фінансів Росії Михайло Котюков. Формально його можна назвати “красноярським”: Котюков народився у столиці Краю, закінчив місцевий університет та до 2008 року працював у крайовому уряді.
Однак, подальша його кар'єра міцно пов'язана з особистістю Антона Силуанова, який взяв молодого політика у свої заступники, а у 2018 році пролобіював підвищення та призначення міністром науки та вищої освіти РФ. А після того, як Михайло Мішустін, намагаючись створити свій власний клан, звільнив Котюкова (2020 рік), Силуанов повернув того на посаду свого заступника в Мінфіні. Показово, що з моменту раптового звільнення до нового призначення пройшло рівно 15 днів, що вкрай мало для розчищення місця під нового-старого призначенця.
Монополізація впливу на регіони та боротьба між “вежами Кремля”
У Красноярському Краї почалося поступове усунення місцевих еліт від важелів управління. Різко і демонстративно Кремль цього зробити не може через специфіку регіону. Тому призначається формально “красноярський” Котюков, а Уссу вже запропоновано “нову роботу на федеральному рівні”. Пєсков не виключив, що такою буде посада сенатора у Раді Федерації.
Михайла Котюкова, незважаючи на місце народження та початок кар'єри, не можна назвати креатурою місцевих еліт. Його належність до тієї чи іншої башти Кремля слід розглядати через призму позиціонування Силуанова. Теперішній Міністр фінансів Росії розпочинав кар'єру як 100% креатура групи Ковальчуків. Однак, з виділенням “технократів” (до речі, до її створення також причетні Ковальчуки), його варто позиціонувати як партнера Грефа та Кирієнка.
Таким чином, зміна губернатора Красноярського краю є тактичним успіхом одразу двох “веж Кремля” — Ковальчуків та “технократів”. Новий губернатор на початковому етапі буде повністю їм лояльний. Тим більше, що сьогодні суперечностей між згаданими групами в оточенні Путіна немає.
Але якщо дивитися на ситуацію в цілому, то ми маємо призначення вже п'ятдесятого (!) випускника “школи губернаторів” керівником російського регіону. Хороший результат, якщо врахувати, що сама програма стартувала 6 років тому, а на початок 2022 року “технократи” могли похвалитися лише 37 випускниками своїх курсів на чолі суб'єктів федерації. При цьому якщо подивитися на відставки (позапланові) губернаторів у регіонах, то очевидна закономірність: своє представництво втрачає група “Роснефти”, обнуляються “партійні квоти” та йде атака на вихідців з місцевих еліт, що залишилися при владі. Останнє особливо важливо, оскільки з ліквідацією необхідності домовлятися з регіональними “важковаговиками” зникає функціонал Собяніна як куратора складних та багатих російських регіонів.
Група “технократів” стає домінуючою і невдовзі може взяти на себе функцію куратора регіонів. І йдеться не лише про губернаторів. У РФ стартував черговий набір у програму “Лідери Росії”, яка в 2023-24 роках включатиме регіональні конкурси та програми підтримки. Природно, що такі “пілотні проекти” стартували переважно у суб'єктах федерації, губернатори яких є найбільш лояльними до групи Грефа-Кирієнка. І з допомогою федеральної програми вони тепер отримують можливість розпочати створення своїх груп управлінців на регіональному рівні. Тобто “технократи” у процесі входження до регіонів йдуть значно глибше, ніж робили раніше інші вежі Кремля. Окрім заміни “керівника”, вони намагаються приступити до процесу поступової заміни і місцевих політичних еліт, витісняючи старі кадри людьми, які пройшли через сито навчання та відбору в рамках кадрових програм, які координує Олексій Комісаров (відповідальний за кадрові питання у групі “технократів”).
Ігор ТИШКЕВИЧ, експерт програми “Міжнародна і внутрішня політика” Українського інституту майбутнього
