Євген Захаров: “Коли гайки перекручують, різьба зривається…”

Віктор Федорович і його команда “натрудилися” аж на 4,75 бала (1 — диктаторський режим, 10 — зразкова демократія). Таку оцінку виставили новій владі 63 українські експерти, які взяли участь в опитуванні Фонду “Демократичні ініціативи”. За один рік Янукович і його команда досягли такого результату, який Леоніду Кучмі вдався в останній рік його президентства (тоді експерти поставили Леоніду Даниловичу 4,6 бала за “диктаторсько-демократичною” шкалою). На що сподівається влада, вдаючись до “закручування гайок”? І чим може закінчитися її “ломова” політика? Про це — у розмові зі співголовою Харківської правозахисної групи Євгеном Захаровим.

— Вже через півроку президентства Віктора Януковича ви заявили про те, що Україна скочується до поліцейської держави. За наступні півроку влада просунулася на цьому шляху ще далі…

— Якраз у другій половині річниці президентства Януковича нова адміністрація вдалася до політичних переслідувань. Це стосується і кримінальних справ проти учасників підприємницького Майдану. Одна кримінальна справа — за фактом групового порушення громадського порядку: перекриття доріг у центрі Києва та перешкоджання руху транспорту. Хоча було очевидно: якщо у заявці на проведення мітингу йдеться про 100 тисяч учасників, міліція сама мала б припинити рух транспорту. Друга стаття, яку інкримінують з прив’язкою до протесту підприємців, — умисне пошкодження гранітного покриття Майдану. У цій справі спочатку притягли випадкових людей, які не мали до акції ніякого стосунку, їх ніхто там не знав. Але всі вони мали кримінальне минуле, судимість. Це те, на чому пан Могильов наголошував з трибуни парламенту, аби показати “кримінальне обличчя” протесту підприємців, хоча це й неправда.

Справи проти колишніх урядовців з уряду Тимошенко теж викликають багато запитань і сумнівів. Головне, що наводить на думку, що це політичні переслідування, — необґрунтовано жорсткий запобіжний захід, який можна було не застосовувати, — взяття під варту. Це стосується і Юрія Луценка, і Євгена Корнійчука... Думаю, Європейський суд, куди вже подали заяви щодо їх незаконного затримання, займе принципову позицію у цих справах, оскільки йдеться про брутальні порушення прав людини.

Політичним переслідуванням є і кримінальні справи про активістів “Тризубу”. За спиляння голови погруддя Сталіна у Запоріжжі дев’ятеро членів цієї організації опинилися під вартою. Як і “свободівець” Юрій Гудименко — у справі про облиття фарбою пам’ятника Дзержинському. Їх усіх обвинувачують у хуліганстві. Але це не є хуліганство. Хуліганство передбачає мотив явної неповаги до суспільства (за Кримінальним кодексом, хуліганство — це “грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом”). А тут ніякої образи суспільства не було, бо суспільство саме негативно ставиться до встановлення бюсту Сталіна (соціологічні дослідження показали, що близько 60 відсотків опитаних проти цього). Очевидно, мотив у цих молодих людей був зовсім інший — висловити своє ставлення до Сталіна і до зведення йому пам’ятника. Це екстравагантний спосіб вираження поглядів. І, тим не менше, він підпадає під захист статті 10 Європейської конвенції, яка не допускає обмежень для свободи політичних дискусій. Взяття хлопців під варту і кваліфікація їхніх дій як хуліганство є брутальним порушенням цієї статті.

В Україні шириться й інша практика політичних переслідувань — побиття, незаконне стеження, так звані профілактичні розмови з “інакомислячими”, погрози про звільнення з роботи, з вузів.

— На що розраховує влада, закручуючи гайки?

— Влада наївно вважає, що таким чином людей можна залякати, і вони не будуть протестувати. Але ефект може бути зворотним, і протести лише наростатимуть. Це вже помітно. Коли гайки перекручують, різьба зривається…

— Як показали результати дослідження Центру Разумкова, 60 відсотків українців готові захищати свої права протестами. Причому 32 відсотки заявили про готовність до участі у несанкціонованих акціях.

— І це тривожно, бо виникає загроза зіткнень і насильства з обох сторін. Сподіваюся, до цього не дійде, влада не вдаватиметься до таких крайнощів. Думаю, ні президенту, ні уряду не потрібна слава узурпаторів і душителів свободи... За рік репутація держави сильно постраждала. З розряду вільних країн Україна перейшла до частково вільних (за рівнем демократичних прав та громадянських свобод). І це — наслідок політичних переслідувань, систематичних і масових порушень свободи мирних зібрань (коли, скажімо, ДАІ перешкоджала автоперевізникам доставляти людей на акції протесту до Києва), обмеження свободи слова, незаконного збирання інформації про особу (влітку виник скандал із так званим “паспортом району”, коли кожна райдержадміністрація мала зібрати детальні дані про всіх активних людей району — депутатів, керівників підприємств, медіа, у тому числі і про їхні політичні переконання, за кого голосували на минулих президентських виборах). У цьому ж списку — і факти, які стосуються торішніх місцевих виборів: починаючи від зміни виборчого закону у негативний бік, блокування роботи осередків опозиційних партій, їх захвату, і закінчуючи застосуванням адмінресурсу на користь владної партії.

— Чи не остудить “реформаторство” нинішньої влади і його наслідки запалу тих, хто запевняв, що до повного щастя Україні бракує “сильної руки”?

— Президента Януковича, може, і вважають “сильною рукою”, але вона нічого не може вдіяти. Українці — волелюбний народ, і підкорити його таким чином неможливо. Влада не може цього второпати. Вони просто не знають історії, забувають, що навіть у найжахливіших умовах саме українці підняли повстання у сталінському ГУЛАГу: Норильське, Кенгірське повстання... Звичайно, є люди поступливі, але більшість народу не така. І цього ніяк не може зрозуміти керівництво держави, яке вийшло з Донбасу, де вони змогли встановити режим “сильної руки”, де їм всі мають підкорятися. Але країна велика, і в інших регіонах така політична практика не спрацьовує. Та й у Донбасі все більше наростають протестні настрої.

— Україна вже кілька років поспіль у лідерській п’ятірці за кількістю звернень до Європейського суду. Це теж, очевидно, свідчення того, що українці не збираються мовчки спостерігати, як глумляться над їхніми правами?

— Минулоріч Україна була четвертою за кількістю звернень до Європейського суду. Такі дії на захист своїх прав стають масовими, а за політики нинішньої влади звернень, очевидно, буде ще більше. Раніше багатьох, хто хотів звернутися до Європейського суду, зупиняло те, що треба було довго чекати на вирішення питання — чотири-п’ять років. Але після недавньої реформи з’явилася така річ, як розгляд справ у пріоритетному порядку. Я, наприклад, очікую, що швидко будуть розглянуті справи щодо незаконного затримання Луценка і Корнійчука. Як тільки люди побачать, що Європейський суд розглядає кричущі випадки порушення прав в Україні швидше, що не треба чекати роками, заяв почнуть більше подавати.

— Тимошенко, Луценко, Корнійчук, Данилишин, Макаренко, Діденко, Поживанов і решта колишніх урядовців, проти яких порушили кримінальні справи… На цьому списку “показово-виховна робота” з інакомислячими закінчиться?

— Вже випустили із СІЗО Корнійчука. Влада мусить зупинитися, бо інакше нічим, крім ганьби, це для неї не закінчиться.

— Список кандидатів на антипремію “Будяк року” (від Української Гельсінської спілки з прав людини) цьогоріч, мабуть, буде довшим за минулорічний?

— 2010 року перше місце отримав міністр внутрішніх справ Анатолій Могильов, друге — голова СБУ Валерій Хорошковський. І цього року, хоча він лише почався, МВС вже заробило балів для номінування на “Будяк року”. Як і Генпрокуратура. Відзначився і запорізький обласний прокурор, який поновив стару справу про облиття фарбою пам’ятника Дзержинському. У травні 2010 року її закрили за відсутністю складу злочину, а прокурор її знову витяг… Є в антипремії і номінація за найбільш загрозливу для прав людини законодавчу ініціативу. Раніше вже був Податковий кодекс. Тепер взялися за Трудовий, і Житловий, які мають усі шанси стати лауреатами у цій номінації. Як і закон про освіту. Жахливий законопроект, який внесли до парламенту наприкінці грудня і який протягує міністр Табачник, комерціалізує освіту і серйозно вдаряє по правах студентів. Таких номінантів на “Будяк року” вже багато, і, думаю, їх ще побільшає.

Інна ПУКІШ-ЮНКО