Єдине прошу — тільки не посмертно!

За що я люблю вільний ринок, так це за його готовність дати мені буквально за дві секунди все, чого тільки душа запрагне. Ось, наприклад, захотів чорні шкіряні штани — новозеландські корівки вже радо везуть свою шкуру через океан. Зажадав костюм, як не у всіх, — будь ласка: Цинь і Хуань, що родом із—під Шанхая, і не такий скроять. Але ж є й інші, не настільки примітивні бажання, у свідомих громадян незалежної України. Наприклад, одягає чоловік костюм і до сліз в очах воліє бачити на ньому орден. Або медаль. Або якусь відзнаку — аби на видне місце поставити, і всі від чорної заздрості аж кашляли.

Держава на ринку почестей і слави працює надто неефективно: нагороджує—нагороджує, але для кожного громадянина Зірку Героя поки що не наштампувала. Проте нині нагороди в Україні не вручає тільки лінивий, і жодна криза на перешкоді не стала. Запитайте будь—яку піарщицю (секретаря, референта начальника) навіть напіврозваленого заводика — прайси рейтингових конкурсів приходять пачками. “Раніше була тільки “Фортуна”, — зітхають вони. — А тепер такий вибір! І що цікаво — начальство ведеться”. Тож хочете прикрасити свою рекламну сторінку яскравим титулом, прошу дуже: ціни доступні, за кілька відзнак — гуртові знижки.

Відзнака “Золотий Меркурій”, якого люб’язно пропонує Асамблея родом із Донецька, коштує 29 тисяч гривень. “Свята Софія” — на дві тисячі дешевше. Мені чомусь одразу припав до душі “Інтелект нації” — за таку ж ціну. Заплатив — і можеш рятувати людство. Надто дорого? Тоді будете “Лідером української економіки”! — всього лише 18 тисяч гривень: дешево, як пиво. “Кращий продукт року” коштує 14 тисяч. Для особливо скупих є такі приємні відзнаки, як “Екологічна досконалість” та навіть “100% — натуральне” (!) — кожна по шість тисяч гривень. Якщо останнє написати великим шрифтом на упаковці, а про фосфати та нітрати — маленьким, то вкладена тисяча баксів окупиться сторицею.

Нещодавно випала щаслива нагода побувати на одному з вручень. Це, скажу вам, щось: оркестр шкварить урочисто, офіціанти готують стіл, сходи білі й мармурові, а обабіч — козаки у випрасуваних штанах. Честь віддають! Кожному!!! А два ведучі на сцені міцно кріплять до лацканів блискучі медальки.

“Що, що, блін? Ефективність економічної діяльності? — слухаючи вступне слово пафосного ведучого, який вручав “Лідера” черговому номінанту, потішалися в останньому ряду представниці мідл—менеджменту, що приїхали по нагороди замість архізайнятих шефів. — Куди вже ефективніше: за землю не платимо, в пенсійний не платимо, банку заборгували, зарплату на три місяці затримують!” — “Угу, — погоджувалася її подруга. — І анкетка така простенька: тільки назва фірми й контактний телефон. Хоча би для виду запитали про виробничі показники”.

Утім обирати собі відзнаку є з чого: у прайсі 24 найменування на будь—який колір і смак — “Фахівець року”, “Топ—менеджер України”. Включно з... Орденом Королеви Вікторії (5800 євро). Я ж тепер терміново шукаю зайвих 7900 євро — аби повісити на груди міжнародну нагороду імені Сократа. Дуже вже сподобалася анотація — “За особистий внесок в інтелектуальний розвиток сучасного суспільства”, не більше й не менше! Або дуже актуально як на нинішній день — “Ділова людина України” (12 тис. гривень) — за особистий (!) внесок в оздоровлення економіки.

Хоча ні, куплю собі “Лицаря Вітчизни”. І не питайте чому. Ви просто не бачили, як вручають “Лицаря”!.. На сцені тобі... шаблю... дарують!!! Назовсім! І фотографують із шаблею: під прапором, біля прапора, за прапором, перед прапором (фотка від майстра об’єктива входить у ціну). А потім: фуршет, ікра, вино “Совіньйон” (1 тис. грн. за учасника), а ти з шаблюкою — ух! Спиртне навіть якось особливо в горлянку ллється. “Це ж не на фірму, це персонально”, — задоволено посміхався керівник відомої західноукраїнської, дуже розважальної структури. Він купив двох “Лицарів”: для себе і для головного бухгалтера.

Найсмішніше, що охочих було — повний зал. На публіці підприємці бідкаються та вимагають бюджетної підтримки: грошей нема, треба закриватися, скорочувати працівників. Але дипломи й титули — це святе!

...Мені з усіх лицарів найбільше сподобався дядько — керівник с/г—кооперативу з Одещини: огрядний, круглолиций, новий чорний костюм і білі шкарпетки в тон. Одна з розпорядниць, коли він з радісною усмішкою шаблю зі сцени зносив, по—дружньому так порадила: “Ви ж її тільки повісьте акуратно і без потреби з ножен не виймайте”. І справді — виріб важкий, металевий, трохи гострий, ще на ногу впаде...

Юрій ПАТИКІВСЬКИЙ