“Безголове” МЗС

У цьому зізнаються самі співробітники вітчизняного МЗС

Уже чотири місяці Міністерство закордонних справ України працює без міністра. Останнього керівника зовнішньополітичного відомства Володимира Огризка відправили у відставку на початку березня. Депутати звинуватили його в програші в “румунській справі” — в Міжнародному суді ООН, де розглядалося питання розподілу Чорного моря з Румунією. Однак голосування проти Володимира Станіславовича частиною депутатів від фракції БЮТ підказувало, що причина лежить зовсім не в професійній площині. У лютому міністр підписав циркуляр для керівників українських посольств за кордоном, в якому містилося прохання дезавуювати заяву прем’єр-міністра, яка лякала увесь світ поверненням на газовий ринок РосУкрЕнерго. Політики потрактували міністерський циркуляр як свого роду вказівку — критикувати скрізь Юлію Тимошенко (хоча жодного слова в документі про це не було).

Із міністрами закордонних справ у керівників українського уряду справді не складалося. Особливо після того, як набули чинності нові поправки до Конституції. Бориса Тарасюка також відправили у відставку після його тривалої конфронтації з прем’єром Віктором Януковичем. Винятком може бути хіба що Арсеній Яценюк, якого не було помічено в жорстких дебатах на міністерському посту з прем’єром Віктором Януковичем — хоча йому могло просто пощастити, оскільки у Віктора Федоровича вистачало і без того проблем: потрібно було проводити передвиборну кампанію після оголошення Президентом дострокових виборів у 2007 році.

МЗС завжди вважалося доволі самостійним відомством — навіть у часи жорсткої вертикалі влади Леоніда Кучми за міністерством існувала слава такого собі острівка вільнодумства. Окремі представники МЗС могли навіть дозволити собі не погодитися з генеральною лінією, з політикою, яку проводила Адміністрація Президента. У міністерстві давно сформувалася професійна команда однодумців, які одностайні у своїх поглядах щодо зовнішньополітичного майбутнього України. У стінах відомства складно (якщо взагалі можливо) знайти людину, яка б виступала проти інтеграції держави до Євросоюзу чи НАТО.

Можливо, тому керівники МЗС завжди були дуже некомфортними для тих керівників уряду, які намагалися проводити політику за принципом “і вашим, і нашим”. Особливо якщо дії дипломатів могли вдарити по рейтингу прем’єр-міністра. Так було і у випадку з Януковичем, так було і в випадку з Юлією Тимошенко, які не дуже люблять поширюватися на тему особливо євроатлантичної інтеграції.

Можливо, саме тому для прем’єра вигідніше взагалі не мати керівника МЗС. Тим більше, у час президентської кампанії, коли для керівника уряду бажано мати одноголосий кабмін. Юлія Тимошенко, можливо, змінила думку лише останнім часом, коли зрозуміла, що краще мати хоч якийсь уряд, аніж ніякого… Президентська сторона дедалі частіше критикує її за головування в уряді з порожніми кріслами. Напевно, тому фракція БЮТ так переймається зараз кадровими питаннями.

Зрештою запропонований Президентом кандидат Олег Шамшур мав би цілком влаштовувати Юлію Володимирівну. Олег Владиславович — досить виважений дипломат, який обережно ставиться до кожного свого слова. Його дуже складно уявити в жорсткій конфронтації з прем’єр-міністром. Але проурядові депутати спочатку не поспішали приймати по ньому рішення, а зараз просто не можуть, через те що постійно блокується парламент опонентами.

Що ж зараз відбувається в МЗС? Насправді нічого незвичайного. Робота йде так само, як вона йшла і досі. Хоча деякі дипломати і згадують, що за міністра така діяльність була більш організованою і скоординованою. І не тому, що Володимир Хандогій, який зараз фактично виконує обов’язки міністра, не має професійних навичок. Лишень тому, що він сам перебуває у підвішеному стані. Із одного боку, з нього можуть спитати як із міністра, із іншого він таких повноважень немає.

За нашою інформацією, Володимир Хандогій досі проходить в офіційних документах як перший заступник міністра, а не як виконувач обов’язків. Дипломати переповідають, що спершу його називали в.о. міністра, потім тимчасовим виконувачем обов’язки (т.в.о.), зараз — лише перший заступник.

“А що Хандогій може сьогодні зробити? Він же не має права голосу на засіданнях Кабміну. Він і не може впливати на вирішення багатьох питань, які вимагають прийняття подеколи і болісних рішень”, — розповів “Главреду” один зі співробітників у МЗС.

Про які болісні рішення може йтися? Насамперед про порятунок дипломатичної служби як такої. МЗС України зараз відчуває серйозну проблему недофінансування — у бюджет було закладено надто малі кошти (екс-міністр Володимир Огризко, до речі, не виключав, що це також було помстою Юлії Тимошенко). Сьогодні міністр міг би бити на сполох, вести переговори з Президентом, прем’єром, аби було змінено ситуацію. Якби нічого не вийшло, то керівник зовнішньополітичного відомства міг би вдатися і до більш непростих рішень — приміром, скорочення кількості штату українських консульств, посольств за кордоном. Сьогодні ж проблема просто нагнітається, завдаючи удару як по гаманцю українських дипломатів, так і по іміджу України.

Проблема полягає також і в тім, що страждають через відсутність міністра національні інтереси. Співробітники МЗС переповідають, що їхні закордонні партнери хоч і не кажуть про це вголос, однак намагаються відтягнути переговори до тих часів, коли буде призначено керівника міністерства. У самому зовнішньополітичному відомстві відмовляються говорити про які саме консультації чи зустрічі йдеться, однак можна помітити, що в Києві за останні чотири місяці перебувало з візитами не так і багато закордонних міністрів закордонних справ. Із найпам’ятніших — лише приїзд двох керівників зовнішньополітичних відомств Польщі та Німеччини Радослава Сікорського і Франка-Вальтера Штайнмайєра. До речі, у них забракло часу на зустріч із Володимиром Хандогієм. Наскільки відомо, це сталося через зміни в їхньому графіку. На першу зустріч серйозно спізнився Президент Віктор Ющенко, тому довелося “посунути” в часі і інші зустрічі. Тому поїздку до МЗС України і було скасовано. Але чи прийняли б таке рішення іноземні гості, якби МЗС мало повноправного керівника?

Більшість дипломатів наголошує, що на внутрішній роботі міністерства відсутність керівника особливо не позначається. У МЗС розповідають, що робота у відомстві настільки організована і злагоджена, що порожнє міністерське крісло для співробітників середньої чи нижчої ланки просто не помітне — там робота так само кипить. Приміром, повним ходом йде підготовка Щорічної національної програми Україна-НАТО (на зміну Плану дій щодо членства), відбуваються постійні консультації зі створення зони вільної торгівлі між нашою державою і Євросоюзом.

Насправді є досить мало шансів, що кадровий безлад у країні буде припинено до президентських виборів. Збереження ж ситуації може завдати ще більшої шкоди державі. Невідомо, приміром, як вестиме себе закордон щодо українських виборів? Міністр закордонних справ — це перша людина, яка повинна реагувати на можливе втручання закордонних громадян у вітчизняний виборчий процес. А інтерес до українських виборів і в Москві, і в Вашингтоні, і в Брюсселі дуже серйозний.

Мова зрештою може йти навіть не про боротьбу з втручанням, а про простий діалог між міністрами для того, аби поінформувати закордонних партнерів про події в країні. Україні це б дуже не завадило із огляду на фінансово-економічну кризу. Міністр цілком міг би подзвонити своєму німецькому, французькому чи британському колезі і поговорити про необхідність надання Україні кредитів — під час таких бесід можна було б, можливо, зняти якісь підозри у партнерів. Чи може зателефонувати до закордонного міністра тимчасовий виконувач обов’язків?

Проблема полягає ще й у тім, що Олег Шамшур, якого Президент пропонує на міністерську посаду, зовсім не горить бажанням обіймати головне дипломатичне крісло в такий час. “Він просив Віктора Андрійовича відкликати свою кандидатуру”, — розповідають “Главреду” джерела в Секретаріаті Президента. Чому Президент не поспішає? Можливо, тому, що для нього призначення Шампура вже стало питанням принципу (такою справою принципу для нього колись було призначення і Володимира Огризка). А може, й тому, що розуміє: кадрові питання нинішній парламент і без того не вирішить.

Анатолій Зленко: “За сорок років своєї роботи не зустрічався з такими випадками”

За коментарем із приводу нинішньої ситуації довкола МЗС “Главред” звернувся до двічі міністра закордонних справ Анатолія Зленка

— До яких наслідків призводить відсутність міністра закордонних справ ось уже чотири місяці?

— Відсутність міністра не приносить стабільності в роботу відомства. І це стосується міністерства в будь-якій країні. Справа в тому, що є такі питання, які міністр закордонних справ має вирішувати особисто. Підписання відповідних документів, вихід на певні контакти, проведення на належному рівні переговорів і т.д. Обезголовлене МЗС призводить до того, що послаблюються контакти, не відбуваються відповідні візити, не доповідається на відповідному рівні поточна робота, яку згідно з Конституцією України має забезпечувати Президент країни. Відсутність міністра закордонних справ не додає роботі зовнішньополітичного відомства необхідного авторитету і забезпечення відповідного рівня його роботи. Тому у наших партнерів може скластися враження якоїсь байдужості у ставленні як до МЗС, так і в цілому до країни. Я впевнений, що дипломати МЗС, нинішні керівники МЗС — люди достатньо компетентні і вони звичайно розуміють ті завдання, які має виконувати зовнішньополітичне відомство. Але треба враховувати, що є відповідні процедури, канони, які мають забезпечуватися саме главою МЗС. Звичайно, відсутність міністра є несвоєчасною ще й через глибоку економічну кризу, яку зараз переживає наша країна. Здавалося б, зовнішня політика має зробити свій безпосередній внесок у пошук шляхів виходу з кризи, залучення інвестицій. Але нині МЗС знаходиться нібито в стороні, є виключеним із цього процесу. Пригадаємо, що свого часу саме МЗС України було в авангарді всіх державотворчих процесів як усередині країни, так і на міжнародному рівні. Це широко визнавалося у світі. Якщо ми хочемо піднести міжнародні позиції України, якщо хочемо зайняти належну нішу в геополітичному розкладі системи міжнародних відносин, то відповідно має відігравати свою роль і МЗС України.

— Як часто вам як дипломату доводилося зустрічатися з ситуацією, коли упродовж тривалого часу був відсутній міністр закордонних справ в інших країнах? До яких наслідків це призводило у них?

— Я узагалі не пригадую випадків, коли протягом такого довгого періоду десь був би відсутній міністр закордонних справ. Звичайно, певний час його можуть не призначати, коли, приміром, відбувається переформатування або перегрупування певних політичних сил у зв’язку з проведенням виборів. Але за сорок років дипломатичної роботи я не зустрічався з такими випадками, коли протягом тривалого періоду був відсутній міністр закордонних справ. Якщо ми хочемо зайняти відповідну нішу в геополітичному розкладі сил, то має бути мобілізоване МЗС. Якщо хочемо йти в хвості світового розвитку, то звичайно ми можемо обходитися і тим, що маємо на сьогодні. Я не принижую в жодному разі людей, які сьогодні стоять на чолі МЗС. Це надзвичайно досвідчені люди. Але є відповідні правила гри. І їх необхідно дотримуватися.

— Чи відповідає дійсності, що закордонні міністри можуть відмовлятися від зустрічей лише тому, що у нас немає міністра?

— Однозначно. Відсутність міністра призводить до незабезпечення візитів, незабезпечення переговорного процесу, невирішення низки складних питань, які мають вирішуватися лише на рівні глав зовнішньополітичних відомств. Це однозначно мають всі розуміти.

— Але є підозри, що міністра до виборів так і не призначать?

— Просто сьогодні це не вважається першочерговим питанням. На порядку денному — виведення України з економічної кризи, забезпечення необхідної стабільності, наступні президентські вибори, які мають внести ясність і у внутрішньополітичний, і зовнішньополітичний курс нашої держави. Тому, звичайно, питання призначення міністра відходить на інший план.

Сергій СОЛОДКИЙ