Ігри зі страхом

У популістів з’явився новий коник. Багато років поспіль по обидва боки Атлантики вони успішно виїжджали на вірі людей у те, що егоїстична еліта не може (чи не хоче) вирішувати проблеми простих трудящих. А тепер популісти пасуться на страхах, що держава не може (чи не хоче) гарантувати безпеку своїх громадян.

На початку грудня в США після вбивства в каліфорнійському місті Сан-Бернардино 14 людей подружньою парою, яка присягнула на вірність “Ісламській державі” (“ІД”) Дональд Трамп закликав “повністю й цілковито” закрити американські кордони для мусульман. Ще раніше цей лідер поміж претендентів на висування кандидатів у президенти від Республіканської партії запропонував позачиняти мечеті й здійснити реєстрацію всіх мусульман у США. “У нас немає вибору”, — сказав він.

У Франції брати Трампа по духу — крайній правий “Національний фронт”. У першому турі регіональних виборів 6 грудня після терактів, улаштованих “ІД” у Парижі місяць тому, НФ здобув найбільшу частку голосів по країні, хоча й із невеликим відривом від суперників. Він посів перші місця в 6 з 13 регіонів. Лідер НФ Марін Ле Пен та її племінниця набрали понад 40% голосів кожна. Трамп і Ле Пен такі не одні. Праві популісти в Америці та деяких країнах Європи сьогодні мають небачену після Другої світової війни підтримку. На тлі тероризму ці “торгівці страхом” становлять серйозну загрозу відкритості й толерантності, які в країнах Заходу сприймаються як даність.

Старі й сердиті

Праві популісти були на підйомі ще до паризьких терактів. Починаючи з жовтня Трамп, а також Тед Круз і Бен Карсон дещо стриманіші у висловлюваннях, але навряд чи далекі від правого екстремізму: за результатами опитувань, вони постійно мають підтримку понад 50% прибічників Республіканської партії. Поміж країн Європи популісти при владі в Угорщині й Польщі, а також у складі урядових коаліцій у Швейцарії та Фінляндії (і це ще не враховуючи їхніх лівих “колег” на кшталт грецької СІРІЗА). Вони окупували верхні рядки рейтингів популярності у Франції та Нідерландах, а в Швеції підтримка сягнула рекордного рівня. Ле Пен цілком може вийти в другий тур президентських виборів у Франції 2017 року. І, цілком імовірно, виграти їх.

Популісти бувають різні, але всі вони спираються на економічну та культурну нестабільність. Безробіття в Європі й стагнація заробітної плати в США боляче б’ють по цілій когорті старших білих робітників, чиїм робочим місцям загрожують тепер глобалізація та технології. Вони нарікають, що нижче під ними — іммігранти й злодюжки, які претендують на соціальну допомогу, скоюють злочини й зневажають місцеві звичаї. Над ними — творці фінансової кризи, автори стагнації в Європі: безсилі, егоїстичні еліти у Вашингтоні та Брюсселі, які, схоже, ніколи не платять за свої помилки.

Розв’язаний джихадистами терор підливає бензину до цього палкого обурення і, можливо, навіть збільшує привабливість популізму. Щоразу, коли “ІД” закликає до кривавих терактів чи організовує їх, зростає страх перед іммігрантами та іноземцями. Коли терористам вдається пробратися на Захід (а таке інколи трапляється), це лише підкреслює неспроможність владних еліт. Коли у відповідь лідери держав застерігають не поливати брудом іслам і зосередитися на контролі за зброєю, як зробив Барак Обама 6 грудня в промові з Овального кабінету, популісти лише відмахуються: а, знову ця політкоректність!

Популістські ідеї потрібно розбивати. Трамп порівнює свій план із політикою щодо американців японського походження під час Другої світової вій­ни. Але, як згодом визнав уряд Рональда Рейґана, політика Франкліна Рузвельта була “расово упере­дженою”. Відродження ксенофобії завдало б Америці величезної шкоди, зате “Ісламській державі” зробить величезну послугу. Ле Пен запровадила б збиткові для економіки торговельні бар’єри й запропонувала б відмовитися від євро, що спричинило б хаос. Прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан поклявся збудувати “неліберальну державу”, а зразком для наслідування вважає путінську Росію. Навіть не будучи при владі, популісти все ж викривлюють політичний порядок денний. Не можна недооцінювати, наскільки складно протистояти популістам. Деякі мейнстримні політики просто відкидають їхні аргументи, називаючи фашистськими чи екстремістськими. Але таке відмахування має один небезпечний наслідок: його можна інтерпретувати як відсутність поміж еліт інтересу до реальних проблем, на яких грають популісти. Інші намагаються стати на деякі з не дуже радикальних позицій популістів, обіцяючи, наприклад, позбавити мігрантів соціальної допомоги, але не будувати паркани на кордонах. Проте такий “лайтовий варіант” ксенофобії часто лише зміцнює популістські упередження.

Затяжна боротьба

Тоді який вихід? The Economist виступає переважно за все те, що так зневажають популісти: відкриті ринки, відкриті кордони, глобалізацію та вільне переміщення людей. Ми не сподіваємося переконати лідерів-популістів своїми аргументами. Але виборці розумні — і більшість із них воліли б краще почути щось більш конструктивне замість прокльонів на адресу цього небезпечного світу.

Частково вихід із ситуації в силі ліберальних ідеалів. Нові технології, процвітання, комерція краще за ксенофобію можуть розвіяти непевність і страх. Побороти невдоволення допоможе економічне зростання, а не будування мурів. Знищити ісламський тероризм можна, якщо закликати на поміч мусульман, а не робити з них ворогів. Мейнстримні партії повинні на повний голос, переконливо озвучувати ці позиції.

Політикам також потрібно прислухатися до скарг популістів на те, що держава часто кидає громадян напризволяще. Візьмімо загрозу безпеці. Небажання Обами розгортати більший контингент у Сирії та Іраку для боротьби проти “халіфату” “ІД” видається непереконливим в очах більшості американців, зокрема й багатьох нинішніх та колишніх представників військового командування. У Європі секретні служби й органи правопорядку не обмінюються інформацією. Європейському Союзу потрібно взяти під контроль наплив людей на кордоні, допускаючи тих, хто підпадає під визначення біженця, до роботи, таким чином допомагаючи їм інтегруватися в західний світ.

Мріяти про покращення політики у всіх сферах — від економіки до безпеки — було б чистим ідеалізмом. Але навіть невеликі вдосконалення матимуть вагу, якщо будуть спрямовані на рішучий захист цінностей західного Просвітництва.

У кінцевому підсумку вибір лишається за виборцями, більшість яких не поділяють поглядів правих популістів. Трамп має підтримку лише 30% із приблизно 25% американців, які називають себе республіканцями. Але явка на праймериз і партійні збори в США нижча ніж 20%. У Франції вона становить майже 50%. Тож перемогти популістів можна лише на виборчій дільниці. На поміркованій більшості лежить обов’язок прийти на вибори й поставити галочку біля імен кандидатів, які виступають за відкритість і толерантність.

— ------------------------------------

Другий тур регіональних виборів у Франції засвідчив урешті несподівану поразку “Національного фронту”: партії не вдалося здобути контроль у жодному з регіонів. У Нор — Па-де-Кале-Пікарді, де очікували перемоги лідерки НФ Ле Пен, вона поступилася правоцентристському кандидатові (44% у Ле Пен проти 56% у Хав’єра Бертрана). Її племінниця, на яку теж покладали великі надії, так само програла в південному регіоні Прованс-Альпи-Лазурний берег. Однак тішитися рано: підтримка НФ у країні досі перевищує 27%, а це чимала частина електорату.

The Economist