Зміїний як острів спотикання

Остаточного рішення суду варто очікувати не раніше початку наступного року, але попередні підсумки можна підвести вже зараз.

Pro et Contra

“Завдяки доблесним українським ЗМІ Україна виграла судовий спір ще до початку суду”, — напівжартома розповідає Уповноважений України у Міжнародному суді ООН, Надзвичайний та Повноважний Посол України, професор Володимир Василенко, згадуючи про те, що на початку судових слухань в Гаазі судді були упевнені, що мова ітиме про “острів Зміїний”.

Ще з часу підписання в 1997 році між Києвом та Бухарестом базового договору про дружбу сторони почали переговори про делімітацію шельфу поза територіальними водами. За 7 років переговорів Україна та Румунія так і не дійшли компромісу, тож в 2004 році Бухарест скористався своїм правом звернутись в Міжнародний суд ООН щодо делімітації континентального шельфу та особливих економічних зон в Чорному морі. Ціна питання — отримання доступу до 12 000 км2 континентального шельфу та особливої економічної зони, під якою знаходяться нечіпані запаси нафти та газу, котрі, власне, й цікавлять Київ і Бухарест.

За останні роки обидві країни встигли обмінятись кількома письмовими та усними аргументами на свою користь.

Румунська сторона наполягає на тому, що делімітацію по морю необхідно проводити відповідно до медіанного правила, згідно з яким територіальні морські води делімітують по серединній точці між двома базовими пунктами. Відповідного до міжнародного морського законодавства, базовим пунктом для кожної зі сторін має бути шматок суші. Тому румунська сторона наполягає на тому, що Зміїний не може бути відправною точкою з української сторони, адже це не острів, а скеля, яку не можна вважати “сушею”. Представник Румунії в суді стверджував, що Україна так і не спромоглась довести, що на Зміїному можуть проживати люди (а це — основна ознака острова, а отже й суші), а відтак претендувати на статус острова не може.

Як стверджує Василенко, такий аргумент румунів просто не витримує критики. Українська влада зі шкіри лізла, аби довести: Зміїний — це острів. Острівну інфраструктуру було розвинуто до непристойності по-сучасному. Окрім прикордонної застави на Зміїному є пошта, медпункт, стільниковий зв’язок, вихід в мережу Інтернет і навіть музей. Скоро почнеться будівництво сучасної каналізаційної системи. Таку інфраструктуру, як у селищі Білому (а саме так було названо острів Зміїний відповідною парламентською постановою), не часто зустрінеш на основній території України. Після надання Зміїному статусу населеного пункту та розвитку на ньому інфраструктури, румунська влада висловила незадоволення з приводу того, що українці штучно роблять зі скелі острів, чим наразилися на рекомендації представників офіційного Києва не втручатись у внутрішні справи іншої держави.

Що таке острів Зміїний?

Згадки про острів Зміїний існують ще з античних часів. У 6 ст. до н.е. греки спорудили тут храм Ахілла Понтарха, а у 1837 року на острові було побудовано маяк.

Україна успадкувала острів Зміїний від СРСР, який, у свою чергу, отримав цей шматок землі в Чорному морі від Румунської Народної Республіки в 1948 році внаслідок післявоєнного перекроювання кордонів. Незважаючи на те, що радянські геологи знайшли на шельфі острова поклади газу та нафти, тоді Зміїний використовувався переважно у військових цілях: там знаходилась військова техніка ППО, а на зорі незалежності навіть була дислокована радіолокаційна рота та радіотехнічна застава прикордонного загону.

Побоювання Бухаресту з приводу можливості Києва використати дану базу у якості стратегічного пункту з військовою наступальною метою, які висловлювались після здобуття Україною незалежності, підштовхнули Київ до його повної демілітаризації. Як зазначає Володимир Василенко, румунська сторона намагалась представити себе у суді в якості жертви, стверджуючи, що Україна використовує Зміїний для розміщення стратегічних озброєнь, але це явно не відповідає дійсності.

Інші спірні точки

Статус Зміїного — основний, проте не єдиний спірний момент, котрий прозвучав під час слухань. Зі свого боку румуни висловили бажання взяти за базову точку дамбу Суліна, яка мала би дати румунам більший доступ до багатих надр шельфу. Однак, як стверджує Василенко, “цю дамбу не можна брати за точку відліку, оскільки це штучна споруда, що суперечить міжнародному праву”.

Також, за словами представника України в суді, румуни наполягали на тому, що при делімітації суд не повинен враховувати значну частину узбережжя України від Одеси до мису Тарханкут (Крим) довжиною майже 630 кілометрів. У такому разі Румунії повинно було б відійти кілька тисяч квадратних кілометрів шельфу. Натомість Київ наполягає на тому, що диспропорція в довжині узбережжя на користь України повинна відповідно враховуватись при проведенні лінії делімітації.

Ще один аргумент румунів — апеляції до історичної справедливості: мовляв, свого часу Москва незаконно відібрала у них цей острів, а тому, виносячи вирок, це також потрібно врахувати. Цей аргумент, на думку української сторони, взагалі не можна сприймати всерйоз, адже трансфер цієї території, включно з ратифікацією цього рішення парламентом Румунської народної республіки, був з самого початку правильно оформлений юридично. Більше того, Бухарест не раз підтверджував нинішні кордони — останнього разу в українсько-румунському договорі про дружбу від 1997 року. “Сподівання румунів у цьому випадку марні, адже суд не схильний вдаватись до відновлення якоїсь історичної компенсаторної справедливості”, — підкреслює слабкість даного аргументу український уповноважений.

“Загалом румунська сторона поставили перед своїми адвокатами непідйомне завдання”, — підсумовує аналіз непереконливості виступів румунської сторони Володимир Василенко.

На чому сходяться обидві сторони — так це на тому, що рішення суду в Гаазі буде справедливим та обґрунтованим, безвідносно до того, на чию користь його буде ухвалено.

Важливість даного спору для обох сторін зайвий раз підтверджує і участь у ньому досвідчених спеціалістів. Позицію України в Гаазі відстоювали адвокати Родман Банді та Лоретта Малінтоппі з відомої юридичної компанії Фрер Шольмелей/Евершедс, Жан-П’єр Кенедік, професор міжнародного права Університету Париж-І (Пантеон-Сорбона) та сер Майкл Вуд, член Британської колегії адвокатів і Комісії міжнародного права ООН.

Позицію Румунії відстоювали не менш імениті правники світового рівня. Серед них, зокрема, були Джон Кроуфорд, декан факультету права Сіднейського університету і професор Кембриджського університету, професор Лоу із Оксфордського університету та Аллан Пеле, професор Паризького університету і член Комісій міжнародного права ООН.

Мухи окремо, котлети окремо

Парадоксально, але, незважаючи на існування цього спору між Україною та Румунією, двосторонні відносини між нашими країнами від нього страждають мінімально. Обидві держави підтримують здорові економічні відносини, а Бухарест послідовно підтримує євроатлантичні прагнення Києва. Більше того, жодна зі сторін не виявляла ініціатив прив’язати спір про поділ особливих економічних зон в Чорному морі до інших питань двосторонньої співпраці, щоб тим самим не заблокувати інші питання.

На запитання, хто має більше шансів виграти справу Володимир Василенко відповідає, що Міжнародний суд ООН ніколи повністю не задовольняє побажання жодної зі сторін, особливо у справах про делімітацію морських просторів. “Тому марно очікувати стопроцентного рішення на користь жодної зі сторін, але, — додає він, — є великі шанси на те, що перевага буде на нашому боці”.

Головне — це те, що остаточне рішення суду усуне конфліктний фактор, який накладає неприємний фон у двосторонніх відносинах і не відкриває перспектив їх подальшого розвитку. Зокрема, він блокує можливість Києва та Бухареста спільно займатись питаннями безпеки в чорноморському регіоні.

Як розказав “Главреду” Надзвичайний та Повноважний Посол, професор Дипломатичної академії при МЗС України Юрій Кочубей, історія з островом-скелею може закінчитись тим, що сторони підуть на мирову. “Мені здається, що юридично наша позиція більш обґрунтована і добитись власної переваги їм (румунській стороні — Ред.) не вдасться. Тому, на мою думку, вирок буде на нашу користь… Саме перевага української сторони в аргументах може підштовхнути румун до того, щоб запропонувати компромісне рішення”, — стверджує професор.

Про можливість компромісного рішення висловлюються в коментарях для ЗМІ і представники Румунії. Однак зовсім протилежну думку щодо цього має безпосередній учасник слухань Володимир Василенко. “Сторони роками не могли дійти щодо цього згоди, тому варто очікувати, що остаточну крапку в даній справі поставить лише Міжнародний суд”, — скептично аргументує малоімовірність такого розвитку подій український уповноважений в суді.

Справа щодо острова Зміїного варта того, щоб стати хрестоматійним прикладом послідовного захисту українською дипломатією державних інтересів протягом такого довгого часу, а якщо вердикт буде ухвалено на користь Києва — це стане найбільшою дипломатичною перемогою незалежної України. “Вони (румуни), мабуть, думали, що зможуть “взяти” нас в цей гарячий час політичної невизначеності”, — розказує Кочубей. Незважаючи на внутріполітичну нестабільність та невизначеність, дане питання жодного разу не ставало політизованим, а українська позиція була чітко та послідовно артикульована перед суддями Міжнародного суду ООН.

Юрій ОНИШКІВ