Експортери теж платять. За викиди

З плином часу робота металургів увійшла у більш-менш нормальне річище, і підприємство непомітно зникло з хронік не лише кримінальних, а й усіх інших.

Час дивувати насправді

Щоправда, місцеві ЗМІ продовжували говорити про комбінат із підвищеною емоційністю. Ще б пак! — поряд із не менш знаменитим “ЛиНОСом” він дає левову частку надходжень до бюджетів та фондів не лише свого міста, а й області в цілому. Стотисячний Алчевськ завдяки металургам може похвалитися вдвічі вищим, ніж у півмільйонного Луганська, показником з обсягів промислового виробництва. Минулого року до бюджетів усіх рівнів Алчевський металургійний комбінат (АМК) спрямував 106,9 млн. гривень, а до Пенсійного фонду — 83,5 млн. Але центральну пресу він цікавив переважно як майданчик з'ясування стосунків між “донецькими” та “дніпропетровськими”. Як відомо, кілька років тому 70% пакета акцій ВАТ “АМК” на паях прикупили корпорації “Індустріальний союз Донбасу” (ІСД) та “Інтерпайп” (остання належить кучминому зятю Віктору Пінчуку). Але в 2002-му пан Пінчук збув свою частку ІСД, і тепер донеччани тут — повновладні господарі. Настільки повновладні, що у багатьох виникло відчуття, ніби повернулися старі, добрі часи — все місто рясніє бігбордами на кшталт: “Наш керманич — ІСД!”.

Але цим колишніх “радянських” не здивуєш. Скажімо, позаминулого року було урочисто оголошено про спільний з австрійськими компаніями Duferсo і Voest-Alpine проект створення на комбінаті відділення з безперервного розливання сталі (БРС). Проте на людей обізнаних це повідомлення великого враження не справило. По-перше, подібні проекти вже реалізовано на інших металургійних підприємствах країни, а по-друге... Україна, на відміну від колишнього СРСР, не є батьківщиною слонів, зате є країною, де було збудовано першу у світі промислову установку БРС. Вона почала діяти на Донецькому металургійному заводі ще в 1958 році і тоді ж отримала золоту медаль на міжнародній виставці у Брюсселі. Тому особисто в мене повідомлення, що хтось нам будує щось подібне, викликають роздратування: чому ми не монополісти в цій сфері?!

І все ж алчевців таки здивували, коли з'ясувалося, що йдеться не тільки про відділення БРС. Це, виявляться, лише епізод, а взагалі розроблено цілу програму докорінної реконструкції комбінату, після якої він у 2009 році перетвориться на найпотужніший в Україні металургійний комплекс. Або, принаймні, за обсягами виробництва дорівнюватиме “Криворіжсталі”. “УМ” — не галузева газета, аби монотонно доповідати про оті самі обсяги, але треба це зробити, аби гідно оцінити амбіційні плани керівництва АМК. Отже: у 2004 році тут вироблено 5 млн. тонн агломерату (сировини для доменних печей); 2,9 млн. тонн чавуну; 3,8 млн. тонн сталі, 2,9 млн. тонн прокату (комбінат спеціалізується на так званому плоскому прокаті, простіше кажучи, на сталевому листі). Після ж реконструкії обсяги випуску продукції зростуть більше, ніж удвічі: агломерату — до 12,75 млн. тонн; чавуну — до 7,242 млн., прокату — до 7,43 млн. На жаль, не зумів дізнатися, навіщо комбінату так багато агломерату. Чи то збираються торгувати ним, чи то очікують на різке зниження концентрації заліза в руді, яке мають намір компенсувати кількістю сировини?

У модернізацію АМК минулого року вже було вкладено 80 мільйонів доларів: прискореними темпами зводили вже згадане відділення БРС, другу в Україні за обсягами доменну піч №1 (три тисячі кубометрів) і ще два менших об'єкти. Усі вони будуть введені в дію вже влітку нинішнього року. Майже завершений корпус відділення БРС свідчить про реалістичність таких планів. Цього ж року розпочнуть спорудження ще більшої (3600 кубометрів) нової доменної печі, киснево-конвертерного цеху, другої машини безперервного литва заготовок (МБЛЗ), тонколистового стану рулонної прокатки, тощо. Намічено навіть будівництво залізничної станції “Північна” — з огляду на те, що нині діюча буде не в змозі впоратися з наміченими обсягами перевезень сировини та готової продукції.

Частину старих цехів реконструюють, як наприклад, прокатний стан-2800, а решту безжально знесуть, як непотрібні. Почувши про таку їхню сумну перспективу, я поцікавився, яка, в такому разі, доля чекає на той цех, де на початку минулого століття працював майбутній маршал Клим Ворошилов (про це досі нагадує встановлене на території підприємства погруддя полководця)? Мене заспокоїли: меморіальний цех не чіпатимуть. Утім збереження пам'яток індустріальної історії Донбасу — окрема тема. Тепер же вся увага — до об'єктів, які, можливо, теж свого часу стануть “пам'ятками”. До речі, в період з 2007 по 2009 роки буде зведено ще цілу низку об'єктів, таких, як третя МБРЗ, другий конвертер, ще одна домна-3600 та інші споруди, необхідні для повного завершення металургійного циклу.

Гонитва за часом на коротку дистанцію

Каменюка в город правовірних комуністів: що б вони не розповідали про свої здобутки, подібними темпами вони будувати не вміли. І нема чого посилатися на роки перших п'ятирічок. Мало того, що тоді перемагали переважно кількістю, а не вмінням — без залучення іноземців і їхніх технологій вони й тоді не могли обійтися. До того ж, тодішніх металургійних велетів зводили в чистому полі або, принаймні, на вільних майданчиках. Натомість алчевці свою перебудову ведуть на старому проммайданчику серед діючих цехів. Як підкреслює генеральний директор АМК Тарас (між іншим — Григорович) Шевченко, комбінат не приростив жодного квадратного метра території.

“Це достатньо складна процедура, — пояснює генеральний директор. — У багатьох випадках відповідна документація фізично не встигає пройти всі бюрократичні узгодження, настільки високими є власне темпи будівництва. Аби пришвидшити справу, ми часто-густо, коли узгоджуємо технічну документацію, звертаємося з проханням до органів місцевого самоврядування і установ, які здійснюють екологічний та санітарний нагляд, аби вони з розумінням поставилися до ситуації і не гальмували нашу роботу. Тому що, на жаль, в Україні таких установ, які б могли швидко й ефективно підготувати всі технічні рішення і повний проект такого комплексу, просто не існує... Дніпропетровський інститут “Діпромез” і харківська “ДІпросталь” традиційно проектували металургійні підприємства та агрегати ще за радянських часів, вони і сьогодні залишаються єдиними, хто виконує ці роботи в нашій країні. Але з тих кращих часів багато води збігло, сталися зміни, які не пішли на користь цим інститутам, крім того, вони тривалий час не мали замовлень... Тому ми запрошуємо закордонних фахівців. Зокрема, інжиніринг усіх металургійних процесів веде австрійська фірма Voest-Alpine. Вона є світовим лідером із виробництва металургійних технологій та обладнання. А детальне проектування здійснює національний інститут з проектування “Діпросталь”.

Словом, якщо з революційним ентузіазмом перших п'ятирічок подібний підхід ще можна порівняти, то уявити таке... легковажне ставлення до бюрократичних процедур у роки зрілого соціалізму неможливо. Між іншим, Тарас Григорович, не називаючи підприємства, розповів, як його колеги близько року тому взялися узгоджувати традиційними методами спорудження майданчку під будівництво нової домни. Рік минув, а там навіть котловану не встигли вирити. В Алчевську ж не лише почали будівництво, а й подолали значну дистанцію на шляху до фінішу. І сьогодні громада нового, з підкреслено сучасним дизайном корпусу відділення БРС помітно домінує над сусідніми, теж чималими корпусами блюмінгу та прокатних станів.

Безперервне розливання сталі для нинішнього металургійного заводу в Україні — це не просто покращення технології чи збільшення обсягів. Це — прорив у сучасність. Сьогодні на тому ж АМК киплячу сталь із мартену розливають у спеціальні форми — виливниці, дають їй охолонути, після чого в стриперному (слово, споріднене до слова “стриптиз”) відділенні “роздягають”. Отриману болванку або везуть на склад, або на блюмінг — власне, в нагрівальні колодязі цього цеху, аби знову доводити її до білого жару. Після чого вже можна кидати її під валки прокатного стану. Можете собі уявити, скільки додаткового газу доводиться витрачати на розжарення отих 2,9 мільйона тонн сталі, яка перетворюється на прокат...

Трубам — труба

До речі, спалений у нагрівальних колодязях газ — це ще й зіпсоване повітря. Після реконструкції алчевці ризикують поголовно хворіти через отруєння... киснем (сьогодні вони труяться іншими елементами Періодичної таблиці Менделєєва). Ідеться про те, що тут встановлять новітні системи очищення викидів. Водночас повинні спрацювати й інші фактори. Наприклад, коли почне працювати відділення БРС, то стануть непотрібними не тільки стриперне відділення та чотирнадцять нагрівальних колодязів, а й більшість мартенівських печей (їх замінять конвертери, які є “чистішими”). Розповідаючи про це, Тарас Шевченко визирнув у вікно, в якому можна було побачити мартенівський цех, і зазначив: “Сьогодні ви бачите дванадцять труб на блюмінгу і десять на мартені. Їх не буде... ”. 

Утім одна труба таки стирчатиме над комбінатом — її встановлять на власній електростанції. Гендиректор нагадує, що під час функціонування виробництва — доменного, сталеплавильного, коксового — утворюються вторинні гази. Часто-густо їх спалюють, гріють атмосферу. “Цього не повинно бути, — говорить Тарас Шевченко. — Ми плануємо спорудити газотурбінні установки. Хочемо перетворювати ці гази на електроенергію. Кількість газів така, що дозволить нам виробляти близько 450 мегават електроенергії. Якщо врахувати, що сьогодні ми споживаємо лише третину від такого обсягу, то ми зможемо її ще й продавати”.

Хто там що каже про енергозалежність України від одного з південно-східних її сусідів? 450 тисяч кіловат — це приблизно така ж потужність, яку забезпечує єдина в області Луганська теплоелектростанція. Між іншим, дотримання екологічного законодавства в найближчому майбутньому має забезпечувати відчутну економію коштів виробникам. Як повідомив головний луганський еколог Юрій Кононов, плата за шкідливі викиди цього року збільшиться аж у п'ять разів. Зрештою, з ліквідацією “брудних” цехів вивільняються чималі площі, а за землю нині треба платити.

Не зазначатиму ні асортименту продукції, яку випускають на АМК, не говоритиму про її якість. Адже це не рекламна стаття. Хоча діловим людям, мабуть, цікаво буде дізнатися, що Тарас Шевченко має намір першим в Україні вийти на ринок із рулонним прокатом завтовшки до 1 міліметра. Такий лист (гендиректор підкреслив: “Гарячокатаний!”) може бути використаний, зокрема, в автомобілебудуванні. Сьогодні лише 10% алчевської продукції реалізується на внутрішньому ринку, решта роз'їжджається по всьому світу. Утім коли Тарас Григорович висловлює жаль з того приводу, що співвідношення не є дзеркально протилежним (10% — зовнішньому ринку, 90% — Україні), йому чомусь не ймеш віри.

До речі, є цікаве повідомлення для ділових кіл. На всю реконструкцію АМК збирається витратити 2 мільярди доларів (із них лише у 2005-му — 300 мільйонів). Це не власні кошти і навіть не повністю кошти ІСД — 70% вкладень доводиться позичати, зокрема й за кордоном. Головне, що їх комбінату дають, тому що довіряють. І не слід думати, що кошти витрачатимуться лише на закордонних постачальників обладнання та будівельників. Навіть серед надсучасної будівельної техніки на будмайданчиках можна побачити українські та російські машини. Утім є можливість виграти й вагоміший тендер. Подібно до того, як виграв його Новокраматорський машинобудівний завод, який викликає в Тараса Шевченка шанобливе почуття (“Це ж світовий лідер у виробництві прокатних станів”). Серед інших славетних вітчизняних партнерів АМК — маріупольське ВАТ “Азовмаш”.

У програми реконструкції є соціальний “додаток”. Але обіцянкам відновити житлове будівництво вірити не обов'язково (хоча хтозна, яку схему використають — можливо, працівникам комбінату це буде навіть вигідно). Але коли генеральний директор металургійного комбінату розповів про намір створити мережу продуктових магазинів... За словами Тараса Григоровича, ці торгові мережі особливої перевірки не потребуватимуть. На це варто зважити, тому що не зовсім добросовісні комерсанти Алчевська на регулярне підвищення зарплатні металургам відповідають не менш регулярним підвищенням цін. Як наслідок — продукти тут коштують так само, як і в місті-“мільйонері” Дніпропетровськ. Так от, у ІСД, виявляється, є свій потужний сільськогосподарський комплекс, то чому б не використати цю продукцію з подвійною користю — і прибуток отримати, і ціни на місцевому ринку збити. Тепер, коли в населення з новим бюджетом побільшає грошей, вихід на ринок таких гравців зовсім не завадить.

Михайло БУБЛИК