Кость Бондаренко: “Рада перетворюється на біржу”

Президента й парламенту, зв’язок між розколами в РСДРП, ОУН і НСНУ і взагалі про підсумки року.

Коаліції національного розвитку, стабільності й порядку пішов другий тиждень. Наразі “НаРоСт” проходить найбільше своє випробовування — прийняття державного бюджету на наступний рік. Поточний пленарний тиждень засвідчив, що коаліціянтам часто не вистачало голосів для прийняття рішень. Скільки проіснує коаліція? Чи можна казати, що та частина “НУНС”, яка увійшла в коаліцію, остаточно покинула табір Президента? Ці питання обговорюємо з директором Київського інституту проблем управління ім. Горшеніна Костем Бондаренком.

“Імпічмент — ефектна технологія, але неефективна”

— Пане Костю, наскільки серйозними, на вашу думку, є заяви про можливість імпічменту Президента? Про наміри відсторонення глави держави заявили у Компартії, Партії регіонів і — поки що неофіційно — в БЮТ. Чи підуть політики на те, щоб розпочати процедуру імпічменту?

— Не думаю, що політичні сили всерйоз можуть говорити про імпічмент Президента. Сама процедура імпічменту не прописана і не надто зрозуміла. Другий момент — вона є дуже тривалою. Як показує світовий досвід, на це йде не менше року. Візьміть для прикладу імпічмент президенту США Річарду Ніксону, спробу оголосити імпічмент Біллу Клінтону, намір усунути з посади Моше Кацава в Ізраїлі — ці процедури були дуже довгими.

Більше того, за Конституцією, для усунення Президента треба три чверті голосів депутатського корпусу. Яким би не було бажання певних фракцій, якими б не були політичні розклади, знайти стільки голосів просто нереально.

— Для чого ж тоді роблять такі заяви? Можливо, тут є елемент шантажу глави держави?

— Насправді це мобілізуючий фактор для електорату Юлії Тимошенко чи виборців Партії регіонів. Фактор, який засвідчує, що лідери не стоять збоку якихось процесів, а займають певну позицію. Акцентуючи на імпічменті, вони показують, що ще мають поле для діяльності.

Однак заяви про усунення Президента — це ефектна, але не ефективна технологія. Здійснити імпічмент практично неможливо.

“У парламент мають пройти особистості, а не кнопкодави”

— Як на вашу думку, чи можуть наступного року відбутися дострокові вибори — якщо не президентські, то парламентські?

— Дострокові вибори можуть відбутися, але, швидше за все, це будуть вибори до Верховної Ради. Хоча вже й Президент висловлює сумніви в доцільності позачергових виборів до ВР. Але, вважаю, якщо в першому акті на сцені з’явилася рушниця, то вона має вистрелити.

Якщо дострокові вибори проводити за нинішньою виборчою системою, то нічого не зміниться. До парламенту знову пройдуть ті самі політичні сили, можливо, в інших пропорціях. У Верховній Раді знову буде закладено нинішню конфліктну ситуацію. Тому я вважаю, що треба міняти виборчу систему. Треба проводити вибори за відкритими списками.

Ми надто рано списали мажоритарну систему. У нас нема сильних політичних партій. У нас узагалі нема політичних партій — лише фан—клуби відомих політиків. Партії надто рано узурпували право розпоряджатися від імені народу тими чи іншими повноваженнями. Добре, що депутатів іще не закріпачили імперативним мандатом. Інакше вони перетворилися б на кнопконатискачів. Нова виборча система має гарантувати, щоб у парламент потрапили особистості, а не “вірні партійці”.

— Відкриті списки створюють поле для внутріпартійної конкуренції, котра, можливо, не подобатиметься партійним лідерам. Чи може чинний склад парламент проголосувати за впровадження відкритих списків?

— Власне, в цьому і вся проблема. У парламенті зареєстрований проект Владислава Каськіва (“НУНС”) і Юрія Мірошниченка (ПР), який передбачає голосування за відкритими списками. Але більша частина Ради навряд чи проголосує за цей закон саме з тих причин, що партійна номенклатура зацікавлена в збереженні нинішнього статус—кво.

Партії — це великий бізнес. Під час формування списків люди витрачають великі гроші, щоб потрапити у прохідну частину. У деяких партіях це 5 мільйонів доларів, а в деяких — іще більше. Ці кошти частково йдуть на виборчу кампанію, а частково формують те, що називається “партійним фондом”. До цього фонду мають доступ тільки лідери. Із нього здійснюють, зокрема, і корупційні дії: “стимулювання” депутатів під час голосувань, різноманітні акції щодо наближення чи віддалення певних політиків. Кожне питання має свою ціну. За таких обставин парламентаризм перетворюється на бізнес, а Верховна Рада — на біржу. Саме тому виникають питання, чи такий парламент може прийняти закон про відкриті списки.

Українська влада перетворилася на закриту систему. Вона не продукує нових ідей і не пускає туди нових людей. Нинішня виборча система сприяє таким явищам.

“Якщо Президент згадає, як варив пиво з Луценком...”

— Якщо дострокові парламентські вибори будуть, на якому підґрунті вони проводитимуться? Чи йдеться про те, що в Раді розвалиться нинішня коаліція? Чи, на вашу думку, Президент поновить указ про розпуск ВР, не визнаючи легітимність “коаліції меншості”?

— Існують різні варіанти. Президент справді може оголосити дострокові вибори, не визнаючи цю коаліцію. Бо, з одного боку, коаліція сформована фракціями. Але, якщо порахувати по головах, то 226 депутатів немає. Виникає колізія, яку має роз’яснити Конституційний Суд.

Але цілком можливо, що коаліція перестане існувати через внутрішні суперечності. Скажімо, якійсь із фракцій не дістанеться хлібних місць, і вона заявить про свій вихід. По—різному може повестися, наприклад, Блок Литвина, коли з Банкової надійде пропозиція: “Ви, Володимире Михайловичу, залишайтеся Головою Верховної Ради, а ми пропонуємо вашому блокові іще й таку посаду”. У цієї фракції є великі амбіції, великі апетити.

Можливо, так вчинить “Народна самооборона”, якщо вона знову потрапить у фавор до Президента. Якщо глава держави відмотає плівку назад і згадає, як у вересні минулого року він варив пиво з Юрієм Луценком, то можливе певне примирення.

Сьогодні можна говорити, що є чітка опозиція до Президента в особі Юлії Тимошенко, і є союзники, які почали прилипати до неї, як свого часу до Віктора Ющенка. На спині Тимошенко вони хочуть в’їхати у майбутню конструкцію влади. Однак однозначно говорити про те, що вони присягли їй на вірність до самої президентської кампанії, передчасно.

— З “Народною самообороною” розібрались. А чи можна назвати ту частину партії “Наша Україна”, яка увійшла в коаліцію, остаточно втраченою для Президента? Чи можна цих депутатів назвати “людьми Тимошенко”?

— У нас усі розколи відбуваються по лінії “б” — “м”. На початку ХХ століття у Російській соціал—демократичній робітничій партії відбувся розкол на більшовиків і меншовиків, “б” і “м”. У 1940—му ОУН розкололася на бандерівців і мельниківців. А “Народний союз “Наша Україна” розколовся на “Нашу Україну” (б)” (Балоги) і “м” — Мартиненка (сміється).

Я не думаю, що це фатальний розкол. Він викликаний наявністю однієї особи в оточенні Президента — Віктора Балоги. Значна частина політиків невдоволені саме главою секретаріату Президента. Наприклад, голова Народного руху Борис Тарасюк, який сьогодні зайняв таку різку позицію, має конфлікт із Балогою. Глава СП є подразником і досяг апогею негативу. Людина може бути хорошою, ввічливою, чуйною, але при цьому мати надзвичайно негативний імідж у суспільстві.

“Я вважаю, що причина падіння рейтингу Президента — це якраз “заслуга” Балоги”

— Віктор Ющенко негативно сприйняв формування коаліції БЮТ, Блоку Литвина і частини “НУНС” у парламенті. Він висловився за те, аби Верховна Рада працювала без коаліції, бо формування більшості може розділити законодавчий орган на полюси. Чому Президентові, на вашу думку, вигідна саме така модель?

— В українському політикумі є три центри впливу: секретаріат Президента, Кабінет Міністрів, Верховна Рада. Парламент пропонувалося винести за дужки і з’ясовувати стосунки між секретаріатом і Кабміном. В ідеалі Верховна Рада мала стати тим майданчиком, де вирішувалися б усі спірні питання. Оскільки конфліктні питання вирішуються між вулицями Банковою і Грушевського — виходить, що десь у районі Нацбанку (посміхається.), то парламент стає зайвим.

Мені здається, що сьогодні в дестабілізації роботи ВР зацікавлені всі політичні гравці, які б позиції вони не займали і як би вони не говорили про вболівання за парламентаризм. Верховна Рада ухвалює обов’язкові для всіх документи, може йти на компроміси. Тому в ситуації, коли в нас триває гра без правил, ніхто не зацікавлений у структурі, яка може встановлювати правила.

Володимир СЕМКІВ