Трамваї помирають стоячи

Влада Макіївки визнала свою поразку в боротьбі за збереження міської трамвайної мережі. Днями оголошено, що на конкурсній основі будуть розпродані уцілілі ділянки рейкового полотна. Як майбутній власник використає дешевий метал, продавця не цікавить: міськвиконком лише фіксує мінімальну стартову ціну — 740 грн. за тонну — та висуває умову, аби при демонтажі не постраждало населення і прилеглі підземні комунікації.

500-тисячна Макіївка за радянських часів поряд із тролейбусами й автобусами мала понад сто одиниць трамваїв, що надійно зв'язували центр індустріального міста з металургійним комбінатом та віддаленими шахтами. За роки економічної стагнації чисельність рейкових вагонів скоротилася до дюжини, а місцеве ТТУ потрапило в категорію безнадійних банкрутів. Нашвидкуруч відремонтовані трамваї з великими перебоями возили до передмість пенсіонерів та пільговиків, а основні потоки працездатного населення переорієнтувалися на обласний центр Донецьк — там була робота. І, відповідно, надія на краще життя.

Нещодавно, коли паралельно з відновленням прибуткової діяльності Макіївського металургійного заводу та низки вугільних копалень у місцевому бюджеті з'явилися кошти, про міський трамвай згадали. Проте, як виявилося, контактний мідний провід знеструмленої електромережі встигли розкрасти кримінальні мисливці за металобрухтом, а рейковий шлях став небезпечним для руху, потребуючи капітального ремонту. За словами заступника міського голови Олега Малюти, навіть “на перший випадок” проблема макіївського трамвая вимагала 50 мільйонів гривень. А на деяких ділянках, де грунт просів через старі шахтні виробки, реставрація трамвайних ліній погрожувала додатково вилитися в не менші суми. Такі витрати місцева казна не подужала б. Тож визріло рішення про ліквідацію міського трамвая “як класу” — з розпродажем залишків майна.

Головний товар, що його місто може виставити в даному випадку на продаж, це 44 кілометри рейкового шляху, чи, іншими словами, близько 4 тис. тонн якісного металу. Утім це багатство стрімко випаровується: тільки з початку нинішнього року невідомі зловмисники поцупили понад 300 метрів сталевого полотна. Тому, як повідомив директор комунального підприємства “Макелетротранс”, голова комісії з проведення відкритого конкурсу Олег Мастеровенко, з торгами доводиться квапитися. Частину рейок уже реалізовано місцевому ТОВ “Мегапром”, що запропонувало на першому етапі конкурсу найліпшу ціну, другий етап (приблизно 10 км трамвайних ліній) планується провести незабаром. Міська влада плекає мрію після конкурсу полюбовно домовитися з покупцями, аби хоч у центрі міста вже придбані рейки пролежали до тепла, щоб уникнути на магістралях величезних урвищ, переповнених талою водою.

Директор “Макелектротрансу” О. Мастеровенко запевняє, що виторг від трамвайного розпродажу буде використано лише на покриття багаторічних боргів із заробітної плати працівникам ТТУ, а також на ремонт “альтернативних” тролейбусів (яких у місті, утім, залишився хіба десяток). Нині “рогаті” машини на підприємстві оновлюють власноруч, а з надходженням конкурсних грошей комунальники мріють укласти контракт зі спеціалізованим ремонтним підприємством у Дніпропетровську. Про закупівлю нового електротранспорту в Макіївці навіть не йдеться.

Щодо простих городян, то їм непросто розпрощатися з мрією про поновлення трамвайного руху. Фірми маршрутних таксі, що плодяться в місті, як гриби після дощу, надають значно дорожчі послуги. До того ж трамвай не забруднює шкідливими викидами атмосферу, а Макіївка, що тримає на Донбасі сумне друге місце за забрудненням довкілля, мусить на цей фактор зважати.

Мабуть, нинішній міністр екології, уродженець Макіївки Василь Джарти мусив би — із глибоким, так би мовити, знанням справи — зглянутися на біду земляків. Та десантований до столиці “регіонал” якось не знайшов часу...

Сергій КОРОБЧУК