Банкрут, який працює по-стахановськи

Невже це ХЕМЗ красу наводить? Невже він уже “видряпався” з тривалого занепаду? Такі думки зринули в мене, коли цими днями побачив, як заводський корпус, де раніше розміщувалися конструкторський та технологічний відділи, технічне училище, АТС та деякі служби підприємства, з похмурої будівлі перетворюють на світлий палац. Директор електромеханічного заводу О. І. Задорожний пояснив, що цю нерухомість продало у 2006 році попереднє керівництво заводу. То це вже нові власники реконструюють будівлю й, судячи з оголошення на фасаді, хочуть здати офіси в оренду.

Майна ХЕМЗу в попередні роки відчужили чимало. На колишній території цього підприємства з'явилися фабрика “Мівіна”, супермаркет “Москва”, деякі інші об'єкти невиробничого призначення. Причому склалася заплутана ситуація. На території, що стала чужою, залишилося чимало нерухомого майна, котре й нині перебуває на балансі ХЕМЗу. Частина заводської залізничної вітки, трансформаторні підстанції, кабельні мережі... Усе це зібране докупи коштує більше 2 млн гривень. На механізми нараховується амортизація, через що підвищується собівартість продукції. Держнагляд та інспекція з охорони праці можуть оштрафувати керівників інженерних служб за недогляд в обслуговуванні своїх механізмів.

Нові власники не проти того, щоб придбати оті “шматки” хемзівської власності. І заводське керівництво теж мріє про те, щоб позбутися цього “добра”. А хто ж чи що заважає провести операції купівлі-продажу, котрі суттєво поліпшили б фінансове становище підприємства? О. І. Задорожний нагадує, що державне підприємство ХЕМЗ знаходиться в стані банкрутства. Це сталося через те, що при попередньому директорові наробили багато боргів. Електромеханічний завод винний мільйонні суми іншим підприємствам, що постачали йому вузли та деталі, Державному бюджету, податковій адміністрації. При цьому арбітражним керуючим була призначена “людина зі сторони”. Мешкає вона, за інформацією Олександра Івановича, в Києві, а керує підприємством у Новій Каховці. При цьому столичний департамент із банкрутства підтримує цю особу, а Міністерство промислової політики України навпаки. О. І. Задорожний пояснює позицію штабу галузі ось чим. Після того як цей чоловік побував арбітражним керуючим на низці інших підприємств України, вони переходили з державної власності в приватні руки. І їхніми господарями ставали представники ділового світу сусідньої країни.

Остаточна вартість майна ХЕМЗу оцінена в 35 млн гривень. Та земля, на котрій завод розташований, коштує набагато більше. І треба побоюватися того, щоб окремі люди не стали діяти за принципом: “Чим гірше для всіх, тим краще для нас”. Це вже стало досить широкою практикою в економіці України, коли заводу ставлять палки в колеса, здешевлюють його вартість, продають і на цій оборудці добре нагрівають руки.

— Кабінет Міністрів України, — розповідає О. І. Задорожний, — виступає за те, щоб залишити ХЕМЗ у державній власності. На виході постанова уряду про створення корпорації енергетичного машинобудування. До її складу планують ввести чотири великих харківських заводи, у тому числі й ХЕМЗ. Але реалізація цього рішення дещо затяглася, зокрема й через те, що електромеханічний завод знаходиться в стадії банкрутства.

Мінпромполітики втрата контролю над згаданим харківським підприємством теж вигідна. Столичне відомство затвердило для ХЕМЗу завдання, згідно з яким обсяг виробництва цього року має збільшитися в 2,4 раза порівняно з попереднім роком. А завод набрав навіть стрімкіших темпів. У першому півріччі наростив виробництво порівняно з відповідним періодом 2007-го на 254 відсотки. То навіщо втрачати “курку”, яка за певних умов стане нести золоті яйця?

ХЕМЗ при О. І. Задорожному став виручати інші підприємства.

Наприклад, відомий в Україні промисловий гігант — Новокраматорський машинобудівний завод — уклав генеральний контракт із французькою фірмою щодо випуску потужних крокуючих екскаваторів, котрі видобувають у кар'єрах і рудниках важливі корисні копалини. Виникла проблема поставки для цих могутніх механізмів таких складних комплектуючих, як чотиримашинні агрегати. Кому доручити їх виготовлення? Взялося за цю справу державне підприємство “ХЕМЗ”, хоч досі такі речі не робило. Довго морочилися його технічні спеціалісти з першим агрегатом. Та завдяки тому, що в непевні для економіки часи не втратили майстерність, досить швидко й технологію відпрацювали, й конструкцію довели. Зараз у моторному цеху завершується виготовлення третього такого вузла. А це, як сказав Олександр Іванович, і добре завантаження для їхнього виробництва, і добрий прибуток.

В. Я. Ващенку — начальнику цеху, де виготовляються непрості комплектуючі для Новокраматорського заводу, нелегко буває організувати на підлеглому виробництві “подовжену зміну” для верстатників і слюсарів та вивести в цех побільше їх вихідного дня. Спрацьовує стимул. Робітників, які більше року тому одержували менше 1000 гривень, приваблює те, що нині вони можуть заробити в декілька разів більше. Причому зарплату стали видавати вчасно.

Подобається, напевно, міністерським працівникам і те, що ХЕМЗ відновлює експортні позиції. Розвиваються відносини з Білоруссю, Росією, розпочалися перемовини з поляками. Такі серйозні речі, як потужні автоматичні вимикачі для атомних електростанцій, охочіше замовляють харків'янам, хоч китайські вдвічі дешевші. Надійність у цьому випадку має вирішальне значення. На тролейбусах білоруського виробництва теж установлюють харківські вимикачі.

На ХЕМЗі протягом року в півтора раза підняли середню зарплату. Своєчасно ведуть поточні платежі в Держбюджет та Пенсійний фонд. Але ж залишаються старі борги. Бюджету-24, фонду-2,5 млн гривень, кредиторам. При цьому за стану банкрутства завод не має юридичного права сплачувати ці борги до рішення суду. О. І. Задорожнйй говорить:

— Ми повинні на раді кредиторів розкласти все “по поличках”. Тобто скласти графік погашення боргів, визначивши, кому скільки і в які строки повертати кошти. Та комусь невигідна перспектива, що веде до фінансової незалежності “ласого” підприємства.

— Так, — зізнається Олександр Іванович, — у заводчан проблем іще багато. З великим трудом удається утримувати в робочому стані стареньке устаткування. Повільно оновлюються кадри, бо профосвіта багато робочих спеціальностей перестала готувати. Та працівників, котрі нині відроджують виробництво, на заводі цінують. Надають матеріальну допомогу, відзначають урочисті дати в їхньому житті. Платять додаткові кошти тим організаторам виробництва, які з меншою кількістю працюючих забезпечують виконання зрослих завдань.

Однак, щось треба робити, аби заводчан, які стахановськими темпами нарощують випуск продукції, не називали банкрутами.

Василь МЕДВІДЬ