Мода на терплячість

Хто стежить за тенденціями гардеробу Юлії Тимошенко, помітив: якщо за часів свого першого прем’єрства в неї був “білий” період і вражаюче розмаїття нарядів (з ухилом у Луї Віттона), то Тимошенко—2 — це “сіра миша”, яка може один і той самий костюм надягти двічі впродовж робочого тижня. Миша — символ 2008 року — зображена й на новорічно—привітальних бігбордах лідерки БЮТ. До речі, ці мега—листівки значно поступаються президентським за тиражем, зате містять додатковий слоган: “Ваші мрії збудуться”. Дивлячись на усміхнене обличчя пані Юлії, так і хочеться продовжити (від її ж імені): “Мої вже збулися”. Справді, Тимошенко вдруге увійшла в ту саму річку. Ну майже в ту саму. Адже хоча конфігурація влади й стосунків її суб’єктів зараз і схожа на картину 2005 року, але водночас багато в чому відмінна, насамперед — з погляду набутого досвіду та близькості наступних президентських виборів. Президентська сторона вже в перші тижні прем’єрської каденції Тимошенко почала її активно пресингувати, натомість Юля нібито йде на всі можливі поступки Ющенку та Балозі. Чи довго протримається такий, з дозволу сказати, “паритет”? Оптимісти воліють поки помовчати, песимісти натомість гучно потирають руки в передчутті нової “громадянської війни” між “помаранчевими”... 
“Гучна любов — тиха війна”

Дехто з політологів називає цю ситуацію “гучна любов — тиха війна”. Інші спостерігачі, близькі до учасників процесу, пояснюють диспозицію так: 2005 рік нас багато чому навчив — у політиці не має бути друзів, лише партнерство.

Останніми днями це партнерство виглядає особливо пікантно. У законі про Держбюджет—2008 витрати на президентське Держуправління справами, від якого значною мірою залежить уся влада, зростають до 1 млрд. 236,9 млн. грн. (проти 777,6 млн. минулого року). Загалом, сфера Президента “дорожчає” більше, ніж Кабмін. Тимошенко погоджується. Далі: Ющенко заявляє, що не допустить ревізії проекту нового закону про Кабінет Міністрів, хоча з “партнерського” табору й не лунало офіційних заяв щодо перегляду цього документа. Прем’єрка Тимошенко, відповідаючи на запитання “в лоб”, на своїй малій батьківщині таки говорить про можливість балотуватися в президенти, якщо їй “не дадуть працювати”. Але працювати Юля погоджується навіть з урізаними повноваженнями. Відтак учора Кабмін на своєму засіданні вніс до програми дій уряду всі зауваження та пропозиції, подані Президентом. А Ющенко тим часом іде далі й доручає своєму секретаріату спільно з Кабміном розробити регламент роботи у трикутнику “СП — КМ — ВР” (здавалося б, повноваження кожної зі сторін записано в Конституції й тому ж законі про Кабмін — але, певно, йдеться про ще один переділ?). Мотивація Віктора Андрійовича: зробити співпрацю Банкової, уряду та Верховної Ради “максимально узгодженою”. Юлія Володимирівна киває. Гаразд. Але при цьому Ющенко особисто “шикує” міністрів із квоти “Нашої України — Народної самооборони”, всіляко бореться з “інакодумством” у фракції “НУНС” (у БЮТ, он, мовляв, воно поборене вже давно). Президент хоч і не глава виконавчої влади, але викликає “НУНСівських” міністрів до себе на килим і обіцяє зробити такі зустрічі щотижневими. Координувати їх буде глава Міноборони Юрій Єхануров, якого відтак можна називати ще й “міністром оборони від Тимошенко”. Пані Юлія у свою чергу проводить кулуарні наради із наближеними до себе урядовцями, депутатами і штабістами.

Тобто очевидно, що в уряді існує “водорозділ” на кшталт того, що пролягав у 2005 році між людьми Ющенка й Тимошенко—1. Але при цьому обидві сторони, навчені минулими помилками, говорять про порозуміння, яке не вдасться зруйнувати.

Тимошенко дивує своєю покірністю, що дає Ющенкові підстави заявляти на всіх рівнях: в Україні досягнуто єдності поглядів Президента, Прем’єра і Голови Верховної Ради на основні напрями внутрішньої та зовнішньої політики. Міністр закордонних справ Фінляндії, який почув учора таку заяву з вуст Ющенка, міг би подумати, що в нас установився не дуже демократичний “одобрямс” на кшталт “Єдиної Росії”. Тим більше що й опозиція — Партія регіонів — десь зачаїлася, втрачає позиції й уже майже нічого не вирішує. Але цікаво, чи міг би в Росії якийсь депутат путінської фракції обізвати того ж пана Медведєва так, як Ігор Кріль учора обізвав пані Тимошенко? А той, оцінюючи громадське обговорення програми уряду, сказав: це, мовляв, лише “чергова хвиля піару”, це “псевдопублічність, яка є наслідком того, що в нас урядова програма біжить навздогін уряду”, зрештою, “це все одно що купити електрочайник, а потім думати, навіщо він потрібен і як ним користуватися”. І цього прикладу досить: усім відомо, наскільки депутат від “НУНС” Кріль залежний від голови секретаріату Президента. Тож усім, хто думає, зрозуміло: стосунки на осі “Банкова — Кабмін” нині ґрунтуються, як мінімум, на конкуренції та прагматичному розрахунку, і аж ніяк не на приязні.
План Тимошенко і її випробування на міціність

Аналізуючи цю ситуацію, поставимо питання: чи не пов’язано те, що робить секретаріат Президента, зі стимулюванням швидшої відставки Тимошенко? Чи це просто спроби (причому — вдалі) переділити важелі влади на свою користь у той час, коли Юля не може не бути покірною? Чи після такого переділу встановиться баланс і стабільність у владному дуеті “двох Ю”?

На ці запитання немає одного варіанта відповідей. Адже слід визнати: Тимошенко зараз перебуває у виграшному становищі, і фактично будь—який сценарій грає на її користь. Боротьба проти Юлі, виштовхування її в опозицію — власне, в її рідну стихію — лише підсилять рейтинг лідерки БЮТ перед президентськими виборами. У такому випадку вона на виборах—2009 (за іншими розрахунками, вони відбудуться в січні 2010—го) конкуруватиме в одній ніші з Ющенком, а співвідношення електоральної підтримки “помаранчевих” і “біло—сердечних” (втім, не особисте) вже показали результати кампаній 2006—го і 2007 років. Робота Юлі у владі, якщо вона буде успішною, також гратиме на її посилення. А варто Тимошенко побачити, що її робота провалюється — вона піде у відставку з тією ж мотивацією й тими ж “братовбивчими” наслідками, як у 2005 році.

Народний депутат від фракції БЮТ Андрій Шевченко засвідчує: “Перевага Тимошенко — ще й у тому, що вона стала іншою. Раніше вона мала тільки “план А”, реалізовувала його, а у випадку невдачі цього плану все доводилося починати з початку. Тепер же Тимошенко має ще й “план Б” — рівноцінний першому, але інший за змістом. І це дає їй додаткову силу”.

Вадим Карасьов, директор Інституту глобальних стратегій, дещо підправляє усталену оцінку експертів щодо “безпрограшності” майбутнього лідерки БЮТ: “Юлії Тимошенко не можна іти у відставку найближчим часом, бо це завдасть відчутної шкоди її перспективам. Юлі потрібно побути у владі впродовж певного часу, аби показати свою міць і здатність тримати удар. Це буде її сигнал до еліт: “Я спроможна, я сильна”. Інакше еліти можуть її не підтримати”.

Додамо, що “на потоках” посидіти після виснажливих виборів — теж корисно (для всіх). І в цій “помаранчевій” каденції помітно менше говорять про “чисті руки” своїх підлеглих, ніж раніше.

Нинішня політика секретаріату Президента відносно Тимошенко, на думку політолога, — це передусім перевірка нової Прем’єрки на міцність. Вони прагнуть поставити Юлю перед фактом, каже Карасьов: “Зараз Прем’єр — це Прем’єр Президента, Прем’єр — не суверенний (яким був Янукович), а такий, що перебуває в орбіті складної конфігурації”. Ця система дуже хитка, але всі експерти погоджуються, що успішними “два Ю” можуть бути лише в дуеті. А Ющенко, отже, зараз виправляє перекоси, які утворилися під час протистояння з Януковичем.
У спробах стати “українською Тетчер”

Як довго Тимошенко “терпітиме”? Чи справді в її планах — вчасно “зіскочити” з Кабміну, показавши, що їй “не дали” втілити в життя власні обіцянки? Багато хто підозрює Юлю саме в цьому, і ця версія цілком обґрунтована. Водночас в оточенні Тимошенко присягаються, що насправді рішення про початок президентської виборчої кампанії ще не ухвалювали. Так, до цього готові, але це — “план Б”. Зараз усе — в руках Ющенка. Якщо він не перейде межі в розумному партнерстві з Тимошенко й надасть їй гарантії довготривалого прем’єрства, Юля сховає свої президентські амбіції й підтримає Віктора Андрійовича на виборах—2009.

“Структури Блоку Тимошенко, в тому числі — на місцях, однаково готові до роботи як у владі, так і в опозиції, — каже БЮТівець Шевченко. — Штаби після минулих виборів ми не розпускали, мобілізація зберігається”.

Справді, за даними “УМ”, залишається активною група медіа—забезпечення БЮТ — Олег Медведєв, Микола Баграєв, Олександр Абдуллін. Скажімо, Медведєв зараз працює на “гарячій лінії” Кабміну щодо повернення вкладів Ощадбанку СРСР, але вже завтра може зосередитися на медіа—забезпеченні опозиційної кампанії Тимошенко. Але “що стосується публічної риторики, то тут Юлія Володимирівна буде до останнього говорити про єдність із Ющенком і працювати з ним”, каже депутат Шевченко. За його словами, і закон про Кабмін, і правки до програми пані Юлія підтримує з тих міркувань, аби не дати недоброзичливцям із Банкової підстав звинувачувати її в незгоді з лінією Президента.

Межи своїх Тимошенко висловлює невдоволення деякими кадровими призначеннями в новий уряд з боку партнерів, але “на люди” цього бурчання не виносить. Хоча надалі буде складніше. Бо якщо міністерські квоти були поділені між БЮТ і “НУНС” досить чітко, то області — взагалі не поділені. Тимошенко вже має пачку подань на призначення нових “губернаторів”, але розуміє, що домовитися по цих кандидатурах із секретаріатом Президента буде навряд чи можливо.

Андрій Шевченко коментує: “Для Тимошенко головне — результативне прем’єрство на п’ять років. Хай як це пишномовно звучить, але вона хоче посісти місце в історії як успішний Прем’єр—реформатор, а не просто перемогти на якихось виборах”. Де межа її компромісу й терпіння? “Вона не потерпить публічного приниження, — каже депутат від БЮТ. — А ще — вона навряд чи змириться, якщо її демонстративно зупинять у реалізації важливих для неї зобов’язань, наприклад, виплати компенсації вкладникам Ощадбанку”.

Інша річ, що експерти вважають цю “ощадбанківську” кампанію популістським кроком якраз задля нагнітання рейтингу пані Прем’єрки. І от питання: що вважати “грубою зупинкою” таких “благих намірів” Тимошенко, яких економіка може й не “потягнути”?

Коментар про мету Юлії Тимошенко продовжує політолог Карасьов: “Зараз проблема Юлі — це відсутність місії. Бо не може бути місією просто повернути заощадження й один раз нагодувати людей. Мета повинна бути більшою. І, схоже, для Тимошенко це не так влада заради грошей і навіть не влада заради влади, а влада заради слави. Якщо Ющенко — політик пастирської культури, то Тимошенко — політик поп—культури. Вона хоче посилювати свій імідж зірки, аби стати сонцем, поп—діви, аби стати володаркою. Зараз вона унікальна жінка—лідер для пострадянського простору, але є бажання вийти на світовий рівень — стати такою, як Маргарет Тетчер чи Хілларі Клінтон”.

“Поки що вони з Ющенком визначають, де саме в Україні центр державності, — пояснює Карасьов. — Але цілком можуть досягнути балансу в дуеті. Тобто може бути так, що Тимошенко сягне своєї мети — “політичної поп—діви світового калібру” — і без здобуття президентської посади, залишаючись Прем’єром”.

Оцінка

Вадим Карасьов, політолог:

— Зараз Тимошенко погоджується, але загалом у неї помітний “комплекс імператриці”. І її коса на голові — це не коса сільської вчительки, а ніби імператорський вінець, така собі “радіально—променева еманація”.

Дмитро ЛИХОВІЙ