Раїса Богатирьова: “Моя політична діяльність — це суцільний пік”

Та так і не дочекавшись її створення, напевно, вирішила пришвидшити процес об’єднання політичних опонентів. Сьогодні вона лишається членом Партії регіонів та водночас працює у команді Президента Віктора Ющенка. Більше того, Раїса Василівна на посту секретаря РНБОУ займається просуванням України до НАТО та ЄС, що не завжди співпадає з позицією “регіоналів”.

— Раїсо Василівно, євроатлантична інтеграція — одне із пріоритетних зовнішньополітичних завдань України. Ми можемо отримати План дій щодо членства в НАТО вже в грудні, чи квітень 2009 року більш реальна дата для отримання ПДЧ на ювілейному саміті НАТО?

— Про квітневий ювілейний самміт НАТО 2009 року зараз говорити дуже важко, і не хотілося б давати якісь прогнози, які б зашкодили процесу, який зараз іде. Що стосується грудневого самміту, теж вважаю давати якісь оцінки зараз передчасно. Мова йде не тільки про те, що повинна за короткий час до грудня зробити Україна в плані приєднання до ПДЧ, а й що потрібно зробити українській політичній дипломатії і також країнам-членам Альянсу. Ми знаємо, що рішення буде прийматися консенсусом, а сьогодні різні країни сповідують різні точки зору щодо приєднання України до ПДЧ. Ідеальним, без сумніву, для України була б саме консенсусна позиція країн, і тому для української демократії головним завданням зараз є пошук консенсусу всередині країн НАТО — членів Альянсу.

— Проте є ще позиція Росії, яка намагається робити все, аби зашкодити вступу України до НАТО?

— Ми дивимося на діалог України та Росії з цього питання як на позитивний процес. Добре, що такий діалог відбувається. Ми наводимо аргументи щодо позиції України в пошуку формату своєї колективної безпеки та переконуємо Росію, що це їй жодним чином не зашкодить. І немає жодних підстав висловлювати сьогодні сумніви щодо щирості України саме так обладнати свій безпековий простір, щоб це не шкодило інтересам Росії. Це позиція, яку відстоює Президент. Ті кроки, які Україна демонструє, якраз і підтверджують, що ми не збираємося надавати свою територію під різні військові бази, незалежно від місця їхньої прописки, а тим більше шкодити цим своєму стратегічному партнеру.

Ви знаєте, процес отримання Україною ПДЧ ускладнюється ще й тим, що зараз іде дуже важлива дискусія щодо розширення Європейського Союзу, ратифікація Лісабонської угоди. Зараз іде мова про відносини України та Європейського Союзу через укладання окремої угоди. Ці процеси взаємопов’язані. І я переконана, що такий короткий термін зобов`язує українську дипломатію працювати ефективно і з урахуванням всіх цих питань. Тому я б сьогодні не давала перспективних оцінок, а просто використала можливість і час для того, щоб грудневий самміт став позитивним для України.

— Але очевидно, що відносини з Росією в цьому питанні лише загострюються. Росіяни можуть сприйняти хоч якісь гарантії України чи вони налаштовані категорично проти і українській дипломатії робити щось тут марно?

В цьому діалозі не треба закривати двері ні одній, ні іншій країні. Переконана, що формат, в якому зараз відбувається обмін думками через політиків третьої, навіть п’ятої величини, через емоції, буде просто гальмувати розвиток двосторонніх відносин і не прискорить формування дискусії, принаймні на рівні дипломатичних установ та контактів глав держав. Я бачу перспективу обговорення цього питання і пошуку позицій однієї та іншої сторони в аргументованій спокійній робочій дискусії, в робочих візитах, в робочих зустрічах на вищому рівні. Треба перевести емоційні публічні звинувачення, які сьогодні лунають, в площину робочих нарад, “круглих столів” і зустрічей між президентами наших країн.

— Які аргументи може Україна використовувати, щоб переконати Росію?

— Ви знаєте, геополітична карта світу змінилася за останні двадцять років, змінилися й підходи країн до формування формату своїх безпекових стратегій. Так і Україна — вона має сорок сім мільйонів населення, і зобов’язана шукати такий формат колективної безпеки, який би задовольнив нашу країну і наших людей. Ми нікому не відмовляємо у праві шукати свій формат. Росія зараз претендує на геополітичного гравця з сильними світовими позиціями. Чому у цьому будь-яка країна, не тільки Росія, має право відмовляти Україні? Думаю, що переконливі ми в тому, що маємо статті Конституції України, які чітко говорять про неможливість розташування іноземних військових баз на території нашої держави. Це буде стосуватися всіх країн, не тільки Російської Федерації, а й інших країн — членів Альянсу. Думаю, що стаття Конституції та дотримання вимог Основного Закону мусить бути таким орієнтиром і важливим аргументом в дискусіях з Російською Федерацію.

— Є ще дві країни, які під час Бухарестського саміту були песимістично налаштовані щодо надання Україні ПДЧ, — це Німеччина та Франція. Яка робота проводиться з ними?

— Думаю, що завдання української дипломатії в тому, щоб вести сьогодні інтенсивний діалог з усіма країна — членами Альянсу. І в тому числі посилити і зробити більш активними відносини з Німеччиною та Францією. Сьогодні головна задача — повернення Альянсу до внутрішньої дискусії, під час якої вони б визначили свою загальну позицію щодо України та її намірів. Нещодавня присутність в нашій країні Яап де Хооп Схеффера з членами Ради Північноатлантичного альянсу якраз була тією подією, яка дала можливість провести моніторинг на території України стосовно виконання нашим урядом програм по співпраці з НАТО та підписаних угод, які ми раніше брали на себе, та відчути ставлення нашого суспільства до цієї проблематики. Переконана, що всі, хто був присутній у цей час в Україні, мали можливість повно та детально познайомитися і з першою складовою, і з другою. Думаю, що це не остання моніторингова подія з боку Альянсу на території України, і Північноатлантичний альянс буде й надалі вести дуже активне спостереження та підтримувати контакти з Кабінетом Міністрів стосовно виконання Україною своїх зобов’язань. Грудень не далеко, а багато треба зробити і країнам усередині Альянсу, і українській стороні.

— Чи є сьогодні, на вашу думку, консолідована позиція української влади щодо отримання ПДЧ, з огляду на те, що Президент та спікер парламенту солідарні в євроатлантичній інтеграції, чого не скажеш про нашого прем’єра, і це, до речі, помітили за кордоном?

— З формальної точки зору, у нас усі гілки влади задекларували свою прихильність до цього руху. З неформальної точки зору, ми сьогодні не бачимо (я зараз не беру до уваги позицію Комуністичної партії) інших впливових політичних сил в Україні, які б не підтримували точку зору Президента щодо вступу в НАТО через референдум. Переконана, коли прийде час українське суспільство дасть відповідь на це питання на референдумі. Тут іншої позиції немає, є повний консенсус. Всі сходяться і на тому, що треба об’єктивно інформувати суспільство про діяльність Північноатлантичного альянсу. Без сумніву, сам Альянс відчуває потребу в зміні і своєї політики, і механізмів ознайомлення зі своєю діяльністю. НАТО теж змінюється і буде змінюватися надалі. Так що, думаю, це питання часу.

— Коли Генсек НАТО приїжджав до України, то крім іншого зміг побачити антинатівські акції, які, зокрема, в певних містах організовувала і Партія регіонів. Як людина, яка добре знає своїх однопартійців, скажіть, як можна переконати Партію регіонів, що вступ до НАТО — це крок, необхідний для безпеки нашої держави?

— Партія регіонів — це впливова національно-політична сила, найбільша партія, яка неодноразово заявляла, що єдність українського народу, єдність території нашої держави і захист національних інтересів — головні програмні положення Партії регіонів. Без сумніву, для такої партії пошук формату національної безпеки є невід’ємною частиною політичної позиції. Регіонали знайшли спосіб апелювати до українського народу і запевнили, що тільки на референдумі буде прийматися рішення щодо вступу України до Альянсу. І тут їх позиція співпадає з тим, що говорить Президент.

Що стосується переконувати — не переконувати, знаючи багатьох лідерів Партії регіонів, скажу єдине: їх декларація щодо намірів політичної єдності та захисту безпеки і суверенітету України є не лише гаслом, а й справою їх політичного життя. Вони на ділі будуть виконувати те, про що говорять, ось і все. А певні позиції окремих членів і окремих, можливо, частин партійних організацій, говорять про те, що Партія регіонів — це живий організм, він розвивається, відбуваються різні дебати. Так що я ставлюся до цього абсолютно спокійно.

— Як в такому разі пояснюється зміна позиції Партії регіонів щодо НАТО за останні п’ять років, коли відповідні приймалися закони та підписувалися документи “за”, а потім кроки регіоналів радикалізувалися в бік категоричного несприйняття?

— Я думаю, що деталізувати надалі це питання не варто, користі воно не принесе. Ми чудово розуміємо, що співпрацюють з НАТО майже всі країни Європи та, зокрема, і наші стратегічні партнери, в першу чергу, Російська Федерація. Глибина цієї взаємодії збільшується з року в рік. Україна не буде осторонь інтеграційних процесів. Наша держава — це вагома частина Європи, і за останній час вона демонструє не тільки своє бажання приєднатися до цих стандартів, а й бути у певній частині ініціатором демократичних зрушень на інших територіях, які є на сьогодні нашими сусідами і потребують, можливо, вивчення нашого досвіду та нашої допомоги. Думаю, що формула вступу до НАТО через референдум, яку прийняло й українське суспільство переважною частиною голосів, і політики, сьогодні дає відповідь на стратегічне вирішення цього питання. Щодо тактики, то я б не хотіла її коментувати.

— Водночас представники навіть тих країн, які щиро підтримують Україну в євроатлантичній інтеграції, вказують, що в нас нестабільна політична ситуація всередині країни, і це є дуже серйозним чинником, який може зашкодити цьому процесу. Що нам робити?

— Сьогодні, в першу чергу, страждає від політичної нестабільності саме українське суспільство, оскільки легітимна, стабільно працююча парламентсько-урядова коаліція — це все-таки запорука національного стабільного розвитку. Це, принаймні, стабільні правила гри для зовнішнього інвестора і для власного товаровиробника. Непрацююча коаліція — це відповіді на ці питання тільки у зворотному напрямку зі знаком мінус.

Так є у нас сьогодні стабільно діюча парламентсько-урядова коаліція, чи немає?

Конституція України дає чітку відповідь, як формується коаліція, і яким чином потрібно аналізувати далі, чи існує більшість, чи ні. Перша частина конституційної статті про коаліцію говорить, що це союз фракцій, саме фракцій. А друга частина статті Конституції про коаліцію говорить про те, що в коаліцію має входити більшість від конституційного складу Верховної Ради, тобто двісті двадцять шість народних депутатів. Оця частина конституційної норми трохи розмита. І, можливо, вона так і виписувалася на той період, щоб одразу не надавати імперативної можливості вирішити це питання. Я думаю, що саме такий задум був, щоб ця стаття була не досить чіткою. Тому щоб з’ясувати цю ситуацію, потрібно звернутися до Конституційного суду. Процедура непроста, технологічно вона пов’язана з певним часом, але, думаю, що українське суспільство і опозиція, скориставшись цією можливістю, все-таки дочекаються відповіді, чи є коаліція в такому складі і в такому форматі як зараз легітимною. Інша справа в тому, що це очікування може стати затяжним, а ситуація у парламенті — небезпечною з точки зору того, що жоден закон не може бути ухваленим.

Щодо активної позиції Верховної Ради в законотворчій діяльності теж відсутні позитивні перспективи. Тому, я думаю, чесно було б керівнику парламентсько-урядової коаліції, а ним є завжди прем’єр-міністр, вийти з планом свого “капремонту”.

— І що в такому разі ви хотіли б почути від Юлії Тимошенко?

— Який “капремонт” в коаліції необхідно провести, як бачить це прем’єр-міністр. До речі, до цього діалогу мусили б долучитися й лідери фракцій, які склали коаліцію. На жаль, сьогодні така публічна позиція відсутня і в глави Кабінету Міністрів, і в лідерів фракцій коаліції. Але правила європейської демократії, принаймні, якщо ми їздимо у Брюссель і намагаємося там звітувати, полягають саме в тому, щоб звітувати у першу чергу перед власним виборцем. І тому повинен бути звіт уряду і лідера коаліції про те, що відбулося за цей період і яке бачення є на наступний період для розвитку країни.

По-друге, ситуація, яка зависла в такому вигляді, небезпечна через те, що опозиція не буде сидіти й чекати. Опозиція буде вносити свій план на розгляд і буде намагатися всіма способами отримати можливість формувати іншу коаліцію. І в цьому, мені здається, треба сьогодні політичним елітам бути відповідальними. Для переформатування коаліції існує небагато варіантів, але вони є. А з точки зору збереження певної динаміки економічного розвитку, відповідь на це питання полягає в тому, щоб коаліція, яка є сьогодні, знайшла можливість відновитися і працювати більш ефективно надалі. Все-таки пошук треба вести звідси.

— Але якщо нинішня коаліція не відновить свою роботу? Що буде для країни меншим злом — переформатування більшості чи нові дострокові вибори?

— Девальвація більшості, яку ми зараз спостерігаємо, може викликати серйозну соціальну депресію. Раніше виборець, ідучи навіть на дострокові вибори, розумів, що будуть зміни, прийде відповідальна влада. В сьогоднішній ситуації, мені здається, передчасні вибори не виконають своєї мети. Питання унормування діяльності інституцій української влади та її відповідальності полягають в змінах до Конституції. І сьогодні це цілком очевидно. І Президент сьогодні пропонує зміни до Основного Закону не через боротьбу за повноваження і не через те, що це йому так хочеться — як змальовують деякі політики. Це боротьба за те, щоб українське суспільство кожні півроку не проходило вибори, а політична еліта не формувала всередині знов і знов кризові явища лише для збільшення політичної популярності серед свого електорату. На жаль, отака інституційна технологічна привабливість, яка формується через спровоковані політиками кризи, якраз і не дає можливості суспільству надалі прогнозувати свій розвиток. І ніхто не захищений від тих подій, які зараз відбуваються в економіці, в соціальному та політичному житті.

— Ви згадали про варіанти переформатування коаліції. Уточніть, будь ласка, йдеться про ПР та “Нашу Україну” із залученням Блоку Литвина чи про ПР та БЮТ?

— Якою б потужною не була Партія регіонів, вона самотужки не може створити коаліцію. Якщо будуть вичерпані можливості відновити ефективну діяльність легітимної коаліції в цьому складі, який є зараз, тоді мусить бути заява, консолідована позиція декількох політичних партій, які є в складі парламенту, про наміри створити коаліцію навколо якогось документу, якоїсь програми, якихось термінових, короткотермінових чи середньострокових дій, які б могли для виборця пояснити формування нового формату коаліції. Але це має бути консолідована позиція декількох політичних сил, які є на сьогодні в Верховній Раді. І, можливо, ініціатором цього процесу і має бути Партія регіонів. Але попередньо треба вести серйозний діалог, можливо, спочатку не публічний для того, щоб усе-таки еліти перестали використовувати технології як спосіб боротьби за владу, взяли на себе відповідальність, відкинути розбіжності в сторону. Треба створили план національного розвитку і почати ще в цьому парламенті працювати на країну. Зараз навіть так уже стоїть питання.

— Сьогодні бютівці звинувачують Секретаріат Президента у співпраці з Партією регіонів та розвалі демократичної коаліції. Так званий план “Балоги — Колєснікова” діє чи це лише міф?

— Ви знаєте, я чула і чую постійно такі звинувачення. Я знаю позицію Президента, який постійно веде діалог про необхідність пожвавлення дискусії всередині фракцій сьогоднішньої більшості. Треба чітко сказати — процес діалогу неможливий чи коаліція може відновитися. Я думаю, необхідно перейти до звичайної роботи всередині коаліції, і не звинувачувати Секретаріат Президента, та не шукати, що ще хтось інший винний у внутрішніх стосунках коаліційних партнерів. Проблема полягає всередині коаліції, і потрібно там всередині шукати відповідь.

— Проте спроби розібратися всередині коаліції вже, відбулася зустріч Тимошенко та Яценюка. Як ви вважаєте, вони зможуть знайти вихід з цієї ситуації чи все-таки будуть намагатися залучати Президента до врегулювання парламентської кризи?

— Яценюк як голова Верховної Ради зобов’язаний саме так вести діалог з усіма політичними силами і не провокувати своїми заявами накал боротьби всередині парламенту. Він якраз зобов’язаний, дотримуючись Регламенту Верховної Ради, навіть тимчасового, сприяти тому, щоб розгляд важливих питань все-таки розпочався. І в цьому йому може допомогти, без сумніву, і прем’єр-міністр як лідер коаліції. Переконана, що вони обговорювали питання роботи коаліції, проте мені важко передбачити, до чого вони домовилися, оскільки біс ховається в деталях. Залежно від того, які деталі вони проговорювали, можливо, ми будемо 8 липня спостерігати запуск роботи парламенту. Думаю, що відбулося лише з’ясування позицій, а акценти цих позицій ми побачимо пізніше.

— Все-таки ви не відповіли, кого ж Партія регіонів обере собі в союзники в разі створення широкої коаліції?

— Я вже частково сказала, що форматів небагато. Партія регіонів може як відповідальна політична сила ініціювати такий діалог і пропонувати свій підхід до формування коаліції. Переконана, якщо будуть вичерпані можливості відновити роботу існуючої коаліції, політики зобов’язані будуть це зробити. А яким буде кінцевий формат, буде залежати від здатності політиків домовитися за дверима, куди вони заходять. Це дуже делікатний процес і залежить він від багатьох обставин. Сьогодні важко передбачити все і багато відповідей буде отримано через деталізацію тих намірів, які будуть викладати політичні сили, здатні створити іншу коаліцію. Але на порядку денному, мені здається, зараз так питання не стоїть.

— А як сьогодні стоїть питання?

— На порядку денному сьогодні стоїть питання перезапуску існуючої більшості на ефективну роботу (сміється).

— Тобто відставка Юлії Тимошенко не актуальна?

— Актуальність цього питання вирішить Верховна Рада, коли збереться на своє засідання. Я знаю, що у порядку денному є питання відповідальності уряду. Мені здається, з точки зору ситуації, в якій ми опинилися, і пояснень того, як прем’єр бачить розвиток подій, можна було б і поінформувати парламент та українське суспільство.

Ви знаєте, що є досить багато прикладів в українській історії, коли за останні п’ять хвилин рішення Верховної Ради радикально змінювалися від того, як попередньо політики заявляли на камери засобів масової інформації. Тобто не хотілося б передрікати щось, але парламент має право послухати звіт уряду і дати оцінку. Якою ця оцінка буде вирішить парламент.

— Після прийняття змін до Закону про Кабінет Міністрів рішення Ради національної безпеки та оборони є обов’язковими для виконання урядом. Як змінилися після цього ваші стосунки з Юлією Тимошенко?

— Ми — політики, всім даємо приклад законослухняності, і мусимо у своїх діях керуватися якраз цим принципом і втілювати його в життя. Є закон — його потрібно виконувати. Мені невідома інша позиція прем’єр-міністра, і переконана що український глава уряду, незалежно від прізвища, зобов’язаний виконувати норми закону та Конституції. Тому тут у мене сумнівів немає, що Закон про Кабінет Міністрів у частині функцій РНБО буде виконуватися Кабінетом Міністрів. Діяльність Ради національної безпеки та оборони якраз направлена на те, щоб допомогти уряду подолати ті кризові тенденції в економіці, в соціальній сфері, які на сьогодні є. І переконана, що тут Юлія Тимошенко може тільки радіти з того, що ми допомагаємо швидше вийти з економічної кризи. Якщо український уряд не демонструє позицій на захист національних інтересів — ми були і будемо опонентами. Мої зобов’язання, як людини, яка займає цю посаду, зробити все, щоб національна безпека і оборона були надійно представлені в рішеннях і указах Президента, які він вводить в дію.

— Хоча б якась одна рекомендація РНБО вже була виконана Кабінетом Міністрів?

— Не можу сказати, що цей уряд якось гірше чи краще працює за попередні уряди щодо виконань певних рішень Ради нацбезпеки. Звісно, виконавча влада завжди у виконавській дисципліні має певні зауваження, і ми маємо зауваження до виконання рішень РНБО. Думаю, що і час, який відведено на виконання тих рішень, і можливості впливу досить серйозні. А алгоритм контролю за виконанням рішень буде таким, що забезпечить стовідсоткове виконання рішень Ради національної безпеки і оборони.

— Скажіть, будь ласка, чи не є справжньою причиною дестабілізації політичної ситуації наближення президентських виборів?

— Ну, про це не говорить тільки лінивий. І бажано було б, щоб це не впливало на життя людей, і вони відчували спокій, упевненість і покращення свого життя. Але, на жаль, суб’єктивний фактор на сьогодні досить впливовий в українській політиці. І Президент України як політичний лідер, як людина, якого нація обрала керувати країною, якраз демонструє, що вся його діяльність направлена на забезпечення стабільного розвитку, на здобуття економічних преференцій нашої країни серед інших країн світу, на державний протекціонізм нашому товаровиробнику за кордоном, на соціальну гармонію в житті людей. Мені невідомі інші дії, які б вживалися з боку керівництва країни. І тому, я вважаю, що саме в діяльності Президента і людей, які відповідальні за втілення його політики, РНБО в тому числі, відстежується позиція на захист національних інтересів.

— У вас складається така делікатна ситуація: працюєте в команді Віктора Ющенка, який теж може бути кандидатом у президенти, водночас є членом Партії регіонів, де є свій кандидат — Віктор Янукович. Як ви будете вирішувати цю дилему?

— Ми про кандидатів у президенти можемо говорити тільки тоді, коли законодавство дозволить. Сьогодні ми їх малюємо ймовірно. Я людина, яка знаходиться на державній посаді, і мушу діяти за законом. От коли з’їзди політичних партій висунуть своїх кандидатів, і вони почнуть змагатися програмами, тоді, принаймні, треба говорити, що в Україні офіційно є вісімнадцять кандидатів чи один кандидат... Я не хочу говорити про ці припущення, часу до президентських виборів ще досить багато, політична ситуація в Україні дуже динамічно змінюється, так що… Прийде законодавчо визначений термін, тоді будемо говорити про кандидатів.

— Проте неофіційно президентські кампанії вже почалися…

— А в деяких головах вони й не припинялися (сміється)…

— Навіть нові політичні проекти створюються. Мова йде ще про те, що вашу кандидатуру називали серед можливих лідерів “Єдиного центру”, який формується під протекторатом глави Секретаріату Президента. Офіційна пропозиція очолити “ЄЦ” вже надходила?

— Ні, офіційних пропозицій не було, і думаю, що вони до мене не поступлять, оскільки моя позиція як людини, яка була і є одним із засновників Партії регіонів і доклала дуже багато зусиль для того, щоб ця партія стала національно-впливовою політичною силою, не дають мені підстав і бажання змінювати свої погляди. І тому всі, хто знають цю мою принципову позицію, сьогодні розуміють, що розлучення на даний момент з Партією регіонів у мене не буде (сміється).

— Чи стали ви за цей час, коли працюєте в РНБО, переконаною євроатлантисткою?

— Без сумніву. Це питання моєї діяльності та чесності при виконанні службових обов’язків. Ту дискусію, яку Президент веде у суспільстві, я визнаю за необхідну. Я вважаю, що це треба робити обов’язково, і, можливо, прискореними темпами та з більш аргументованими позиціями виступати одній та іншій стороні. І замість звинувачень в бік Президента, було б краще, щоб ті, хто опонують на сьогодні такій перспективі, наводили би своє бачення розвитку зовнішньої політики . І в даному випадку арбітром мусить бути український народ. Ця моя внутрішня позиція співпадає з тим, що ми робимо . Я не відчуваю з цього приводу дискомфорту.

— У зв’язку з вашим перебуванням на посту секретаря РНБО, ви згадали про вершину політичної кар’єри. Ви говорили про себе?

— Ні. Це пов’язували мої однопартійці, які й досі коментують щось , причому не завжди спокійно. Я взагалі вважаю, що вся моя політична діяльність — це суцільний пік (сміється) Я говорила, що з того всього політичного шляху, який я проходила, це найвища посада, яка була в моєму політичному житті. В цьому сенсі, вона дійсно є найвищою.

— Тепер уже вам пророкують і посаду прем’єра. Чи згодилися б ви, і за яких умов, очолювати уряд?

— Я спокійна людина і врівноважена, та й фантазії не розглядаю як спосіб свого мислення і спосіб свого життя. В д аній ситуації я абсолютно переконана, що ту роботу, за яку я взялася, потрібно виконати на відмінно. У мене завдання зробити таким чином, щоб Рада національної безпеки та оборони залишалася тим майданчиком, де шукається консенсус політичних еліт України, де влада виробляє одну консолідовану позицію. Без сумніву, це інститут, який зобов’язаний займатися прогнозом розвитку ситуації поза межами країни та всередині неї, і робити все, щоб передбачувати наслідки певних дій. Для цього потрібна не тільки структурна реформа Ради нацбезпеки, а й інші принципи формування кадрів та інший рівень оплати праці цих людей. Тобто це системна і дуже копітка робота по створенню Ради національної безпеки та оборони у відповідності до нових викликів.

— Ви взагалі плануєте коли-небудь повернутися у парламент?

— Я і зараз часто буваю у парламенті (сміється).

— А народним депутатом?

— Зараз мені цікава ця робота, я вам чесно кажу. Повернутися в якості депутата? Ну, це ж нескладно. Я, наприклад, вважаю, що для великих партій сьогодні вкрай необхідним є ініціювання і проведення змін до виборчої системи в Україні. І не тільки до місцевих рад, а й до Верховної Ради.

— Повернення до змішаної системи виборів?

— Змішана система має право на життя. Дехто говорить про мажоритарну систему, але навіть відкриті партійні списки, де починається змагання серед політиків однієї партії за більшу впливовість, за більшу підтримку виборця, це теж дуже серйозні демократичні зміни всередині політичного життя країни, які все-таки покращать роботу і політичних партій, і довіру виборців до них. Закриті партійні списки — це фактично формування політичних структур, які не сповідують у кінцевому варіанті змагальність, конструктивну публічну діяльність, а більше замкнені на підтримку однієї позиції, однієї точки зору. А якщо й імперативний мандат додати до цього, то, як раніше говорили, що олігархи у нас сформували партії, то потім партійні лідери можуть ставати політичними олігархами.

— А чи зможуть нинішні політичні партії пройти екзамен на відкриті списки?

— Отож…

— Зокрема, Партія регіонів...

— Я б не акцентувала увагу на Партії регіонів. Я сказала, що це стосується у першу чергу великих партій, бо саме за ними є можливість прийняти ці зміни. Я переконана, що дискусія, якщо вона й почнеться щодо змін виборчої системи, буде непростою, і на даному етапі, певно що і позитивного результату при голосуванні поки що може не дати. Але все рівно цей процес потрібно торувати, інакше ми з таких криз не вийдемо. У певній частині вони штучні, у певній частині так виписаний розподіл повноважень, що Конституція не завжди чітко може дати відповідь, як виходити з тієї чи іншої ситуації. Тобто, це не те, що від нас вимагає хтось, це те, що ми мусимо зрозуміти самі.

— Але у Верховній Раді немає достатньо голосів, щоб голосувати зараз за такий закон...

— Ну, не хотілося б, щоб методом тиску виборець примусив політичні сили зробити це.

— Ви натякаєте на те, що Президент може винести на референдум проект Конституції, де буде змінено и виборчу систему?

— Я не натякаю. Президент висловився з цього приводу чітко. Сформована Національна конституційна рада, яка на сьогодні залишається майданчиком для пошуку консенсусу по тих чи інших положеннях моделі нової Конституції. Тобто тут відповідальність за роботу Національної конституційної ради мусить бути як на владі, так і на опозиції. Інша справа, що зараз є тимчасові складнощі, і всю увагу привернули саме для вирішення тимчасових завдань. Питання змін до Конституції і ухвалення нового Основного Закону — це питання стратегічного розвитку країни. Але поки що до цього не дійшли руки.

— Але ж можливі два варіанти для голосування з цього питання — Партія регіонів і БЮТ можуть все-таки провести у Верховній Раді свій варіант конституційних змін, зокрема повернення до парламентської республіки…

— Якби могли, провели б. Значить, не можуть.

— А Президент може провести свій варіант?

— Ви знаєте, у Президента є чудова риса — він завжди в розмовах і в дискусіях шукає аргументи, які дають можливість колективу працювати як колективу, і всім бути співавторами або документу, або позиції. В цьому є найсуттєвіша перевага Президента . Мені здається, він один сьогодні серед національних політиків має такі можливості, право і вміння. Принаймні, Президент там, де правда, де логіка, де аргументи на користь Української держави. І в цьому РНБО йому тільки допомагає.

Галина КАПЛЮК