Як заробити мільйон

Фактично кожний новий уряд чи міністр розпочинали чергову перебудову галузі. Зазвичай її суть зводилася до словесної еквілібристики. Наприклад, програму “Українське вугілля” 2000 року вже в 2002-му змінило “Вугілля України”. Проте проти добрих намірів заперечити важко: галузь справді потребує ефективної структури та вмілих керівників. На жаль, жодна з колишніх реформ успіху не мала, а реструктуризацію взагалі зведено до банального закриття шахт.

Стільки звернень від вуглярів, як в останні місяці, редакція не одержувала давно. Пишуть і телефонують керівники, профспілкові лідери, рядові гірники, шахтарі-пенсіонери. Усі стривожені. Падає видобуток: за три місяці 2005 року на мільйон тонн вугілля менше, ніж торік. Знову з'явилася заборгованість у зарплаті. А створені торік у структурі НАК “Вугілля України” вугільні компанії — Донецька і Луганська енергетичні та Донецька коксова — виявилися “страшенно далекими від народу” і в буквальному, і переносному значенні.

Шахту — в оренду

Програма “Українське вугілля” передбачала виділення галузі по 5-6 мільярдів гривень бюджетних коштів на рік. Але такий тягар державі не під силу. Єдиний вихід — шукати ефективного власника. Ця ідея лягла в основу створення НАК. Але позитивного результату, як вважають представники шахтарських колективів, це не дало. “З'єднали живе з мертвим”, — так образно висловився в листі до редакції ветеран донецької шахти “Трудовська” Григорій Солонець.

Приклади, коли шахта працює прибутково, без копійки держпідтримки розвивається, платить податки і непогану зарплату — не така вже й утопія. Шахта імені О. Ф. Засядька — один із таких рідкісних випадків. Створена її трудовим колективом організація орендарів у 1992 році уклала з Фондом держмайна договір оренди майна шахти. Тоді підприємство видобувало 1,5 мільйона тонн вугілля на рік. За дванадцять років обсяг видобутку зріс більш ніж удвічі.

Закривали шахти, погашали виробки, зносили будівлі, різали на металобрухт машини і механізми, залишалися без засобів до існування десятки тисяч шахтарів і їхніх родин, вимирали селища. А в цей час шахта імені О. Ф. Засядька обновляє техніку і технологію, розширює виробничі потужності. А ще — будує і ремонтує житло, газифікує і телефонізує шахтарські селища, допомагає школам, лікарням, інтернатам, пенсіонерам і ветеранам.

Коли запаси найпродуктивніших вугільних пластів вичерпано, будь-яка інша шахта приречена на закриття. Але з такою перспективою колектив “засядьківців” не погодився. Прирізка запасів Кальміуського рудника продовжила життя шахти на сорок років. За власні кошти в рекордний термін побудовано три комплекси нових вертикальних стовбурів глибиною більш як 1000 метрів. Це перший випадок, к оли подібні роботи оплатило підприємство, а не держава.

Недавно ЗМІ повідомили, що “США збільшують допомогу шахтам України в 2,5 разу” на вдосконалення систем провітрювання вугільних шахт і дегазації вугільних пластів. А поки планують семінари з утилізації метану та навчання в США українських фахівців буріння свердловин, на шахті імені О. Ф. Засядька створюється комплексна система дегазації родовища. За допомогою німецького обладнання бурять близько 10 кілометрів підземних дегазаційних свердловин на місяць і серію свердловин з поверхні, на глибину 1300 метрів. Комплексна дегазація дасть змогу максимально знизити ймовірність раптових викидів вугілля і газу, покращити умови праці та підвищити рівень безпеки. Вперше в Україні тут будують установки для одержання із шахтного метану електроенергії для власних потреб; її надлишок, як і тепло, передаватимуться на комунальні потреби.

У трансі від “трансу”

Кажучи про реконструкцію шахти, варто зазначити: часто успіх досягався не “завдяки”, а “всупереч”. Багато сил потрібно було для прирізки до полів шахти запасів Кальміуського рудника. На жаль, не змогли вирішити, як передати орендному підприємству законсервований стовбур закритої шахти імені Поченкова, як і вугільні запаси та споруди “ Бутовки-Донецької”, шо закривалася. Але ж “засядьківці” бралися за власний кошт відновити напівзруйновані затоплені виробки і довести видобуток до 1 мільйона тонн вугілля на рік. Парадокс, але чиновникам простіше закрити підприємство, ніж віддати його в хороші руки орендарів. Чи не тому, що на ліквідацію шахт виділяють чималі кошти, в яких зацікавлені конкретні особи?

Після реконструкції від колишньої шахти імені О. Ф. Засядька, за словами її директора Ігоря Єфремова, залишилася тільки назва. Створено умови для доведення видобутку вугілля до 5 мільйонів тонн на рік. Єдина перешкода цьому — пропускна спроможність під'їзних шляхів, якими вивозять вугілля й породу, їх обслуговує Донецьке вантажно-транспортне управління (ВТУ), що входить до складу державного підприємства “Донецьквугілля”. Понад 85% перевезень цією ділянкою (близько 70 відсотків усіх перевезень управління) — вантажі шахти імені Засядька. Іншого виходу на магістраль у шахти немає. Щоб пропускна спроможність під'їзних колій відповідала можливостям шахти, необхідні їх реконструкція і розвиток. На це потрібно більш як 10 мільйонів гривень. Шахта готова вкласти такі кошти, проте не може цього зробити, оскільки не є власником майна. Чи готове до таких витрат ВТУ? На жаль, воно не має коштів не те що для нового будівництва, а й для ремонту наявних об'єктів.

Звичною практикою стали прохання транспортників до керівництва шахти виділити дизельне паливо та мастила. Два роки тому, коли нормальна робота підприємства опинилася під загрозою через постійні зриви графіків вивезення породи і концентрату, шахтарі на прохання і за погодженням з ВТУ відремонтували 2,2 кілометра залізничного полотна, витративши більш як 1,7 мільйона гривень власних коштів. Торік, здавалося, було знайдено вихід: за згодою Мінпаливенерго шахта взяла в оренду майно під'їзних колій, що належало державі, і рухомий склад, за договорами з регіональним відділенням Фонду держмайна в Донецькій області та з ДП “Донецьквугілля”. Шахта гарантувала збереження робочих місць з підвищенням заробітної плати працівникам, які обслуговували цю ділянку дороги.

Але розпочати повноцінну роботу підприємство-орендар так і не змогло. Керівництво вантажно-транспортного управління просто не допустило представників шахти на робочі місця. До місцевих органів влади й до Києва полетіли звернення про порушення прав колективу ВТУ. Пікет його працівників з'явився і перед обласною держадміністрацією.

Автори скарг стверджують, що ніхто не питав згоди колективу на укладення договору оренди з шахтою імені О. Ф. Засядька. Але таку згоду закон вимагає, якщо йдеться про цілісний майновий комплекс підприємства або його відокремленого структурного підрозділу, чим передане в оренду майно не є. Це питання з ініціативи ЗАТ “Донецькпромтранс” (створеного колективом ВТУ, щоб узяти під оренду його майновий комплекс) стало предметом розгляду в господарському суді Донецької області. Той залишив позов без задоволення і визнав оренду правомірною.

Конфлікт позначився на безперебійній роботі вугільного підприємства аж ніяк не позитивно. Шахта регулярно вносила орендну плату, водночас справно оплачувала послуги ВТУ, яке до того ж не соромилося вимагати у гірників матеріали для ремонту колії — рейки, шпали, накладки, шайби, болти... До орендованого майна орендарів так і не було допущено, а технічну документацію не одержали.

Спроби відстояти право користуватися орендованим майном шахта робила не раз. Зокрема й у присутності міліції. Прокурор Донецька подав до господарського суду позов в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України з вимогою зобов'язати вантажно-транспортне управління не перешкоджати орендному підприємству “Шахта імені О. Ф. Засядька” у користуванні орендованим майном.

Чи готова держава передати під'їзні колії шахти в її безпосереднє відання? Ще недавно на це запитання відповіли позитивно і Фонд державного майна, і Міністерство палива й енергетики. Про це свідчить підготовлений Мінпаливенерго проект розпорядження Кабінету Міністрів, що передбачає створення ЗАТ “Шахта імені О. Ф. Засядька” з передачею до його статутного фонду у вигляді додаткового внеску держави майна під'їзних колій, який було відправлено на доопрацювання. Згодом після скарг ВТУ відомства свою думку в частині передачі майна різко змінили. Конфлікт триває. Можливості збільшити видобуток і податкові надходження державі поставлено під сумнів. У виграші поки шо лише керівництво транспортного підприємства, яке фактично відстоює можливість монопольно диктувати шахті умови перевезень.

Випадки, коли інтереси невеликого допоміжного підприємства йдуть урозріз з інтересами шахт і держави, не поодинокі. На одній із прес-конференцій новий голова Донецької обласної державної адміністрації Вадим Чупрун висловився так: “Сьогодні всі надбудови вугільної галузі працюють на себе, а не на розвиток основного виробництва”. З цим твердженням згодні всі шахтарі, з якими доводилося розмовляти.

— Майбутнє унікального у масштабах СНД підприємства, створеного “заcядьківцями” на зароблені кошти, його плани збільшити за рік-два видобуток дефіцитного коксівного вугілля на мільйон тонн на рік і довести його до 5 мільйонів, доля 23 тисяч орендарів не повинні залишатися в руках дрібного допоміжного управління, — вважає народний депутат України Юхим Звягільский. — Оскільки воно не в змозі, а за великим рахунком, і не зацікавлене забезпечити не тільки розвиток, а й просто усталену роботу шахти.

Мабуть, державі час, коли це потрібно і йде їй на користь, і владу застосувати. Втім, уряд до цього приступив.

Чи з’явиться в Україні “народне підприємство”?

На момент переходу на оренду механізму приватизації вугільних шахт не було. Його немає і нині, хоча з реєстру державних підприємств уже вилучено вугільну компанію “Красноармійська — Західна №1”, шахту “Комсомолець Донбасу” і ДП “Павлоградвугілля”. Вони приватизовані за участю приватного капіталу. А шахта імені О. Ф. Засядька прокладає інший шлях — коли співвласником підприємства стає багатотисячний колектив.

Статутний фонд підприємства, за оцінками незалежної експертизи, становить 1250,2 мільйони гривень. З них 78% — частка орендарів, а 22% — держави. Термін договору оренди минає наприкінці 2005 року. Що далі? Два роки тому організація орендарів, яка сьогодні налічує майже 23 тисячі осіб, проголосувала за реорганізацію орендного підприємства на закрите акціонерне товариство. Його засновниками визначено саму організацію орендарів і державу в особі Донецького регіонального відділення Фонду держмайна. Всі рішення в ході підготовки до створення ЗАТ розглядалися на зборах колективу, обговорювалися в родинах, адже членами організації орендарів залишаються ветерани шахти, інші працівники, котрі залишили підприємство з поважних причин.

Проти створення ЗАТ “Шахта імені О. Ф. Засядька” на обумовлених умовах виступило Міністерство економіки — у зв’язку з тим, що державна частка в статутному фонді суспільства виявиться менш як 50%. У такому випадку реальних шляхів виходу з патової ситуації, що склалася, не видно. І цим занепокоєні орендарі.

“Викуп організацією орендарів у держави її частини власності під час створення ЗАТ нереальний, — вважає директор з економіки Павло Філімонов. — Адже йдеться про суму майже в 275 мільйонів гривень. Викуп державою частки організації орендарів — ще фантастичніший варіант: він коштуватиме бюджету мільярд гривень. Нарешті, створення двох господарських утворень на відокремлених частинах майна неможливе, бо майновий комплекс шахти не ділиться навіть на папері”.

— Ми жили надією, — каже Георгій Ващенко, гірник дільниці підземного транспорту. — Колектив свідомо погоджувався, щоб левова частка прибутку, заробленого нелегкою шахтарською працею, всі дванадцять років спрямовувалася на розвиток виробництва і продовження життя шахти. Щоб результатами нашої праці користалися наші діти й онуки. Так, заробітки в нас були не надто великі, може, нижчі, ніж на шахтах, які працюють з гіршими результатами. Після акціонування кожен розраховував одержувати нехай невеликий, але стабільний доход у вигляді дивідендів.

Додам, шо і держава як засновник акціонерного товариства зможе мати за його успішної роботи чималий зиск у виді податків, частки прибутку та інших відрахувань. Водночас приклад створення ЗАТ “Шахта імені О. Ф. Засядька” став би знаковим, засвідчуючи, що чесною працею в Україні можна заробляти на гідне життя і забезпечити старість. “Шахтарі переконані, шо уряд знайде рішення, прийнятне і для держави, і для нашого колективу, — стверджує потомствений гірник, бригадир прохідників дільниці підготовчих робіт №2 Микола Жауров. — Невже не зрозуміло: щоб одержати додатково мільйон тонн вугілля на рік, треба вкласти сотні мільйонів і довгі роки будувати нову шахту з видобутком три тисячі тонн на добу”.

Думку Миколи Жаурова поділяють тисячі його соратників, які поставили свої підписи під зверненням Президентові України Віктору Ющенку і Прем'єр-міністрові України Юлії Тимошенко з проханням позитивно вирішити цю проблему.

Останнім часом пристрасті навколо приватизації шахт у країні не вщухають. За всього різноманіття поглядів думки сходяться в тому, що, по-перше, процес приватизації має бути прозорим, а по-друге, внаслідок приватизації повинен бути знайдений ефективний власник. У разі реорганізації орендного підприємства “Шахта імені О. Ф. Засядька” на ЗАТ механізм приватизації обіцяв стати зразково-прозорим: кожен член організації орендарів одержить право на свою частку, залежно від стажу та заробітку. Щодо ефективного власника, то за роки роботи на оренді колектив довів і вміння й бажання керувати підприємством. Шкода, що до цього варіанта “народної приватизації” не наблизилося більше жодне вугільне підприємство України.

Ліна КУЩ