НАТО или Россия?

Очевидно, що експлуатація таких лозунгів стане основою майбутніх можливих позачергових парламентських виборів, відтіснивши на задній план питання мови чи регіонального самоврядування.

Основними опонентами в цих питаннях будуть, як водиться, президент зі своєю командою та Партія Регіонів. Хоча Тимошенко та БЮТ займають демонстративно нейтральну позицію, президентська сторона саме позицію прем’єра виставляє, як прокремлівську.

Очільники ж Партії Регіонів декларують власну позицію на підтримку політичного та військового нейтралітету країни.

Незважаючи на такі та інші заяви різних сторін, політиків та політологів (як відомо, заявам політиків вірити не можна, а українських — тим паче), умовно вважатимемо, що Ющенко є прихильником євроатлантичної інтеграції, Янукович — проросійської політики, Тимошенко — державного нейтралітету.

Спробуємо розібратися в аргументаціях всіх основних сторін щодо напрямку зовнішньої політики України: євроатлантичного, проросійського та нейтрального. Для цього використаємо так званий SWOT-аналіз.

SWOT — метод аналізу в стратегічному плануванні, суть якого полягає в розділені факторів та явищ на чотири категорії: Strengths (Сильні сторони), Weaknesses (Слабкі сторони), Opportunities (Можливості) и Threats (Загрози).

Цей акронім може бути представлено візуально у вигляді таблиці:

Найбільша проблема полягає в тому, що реально наразі Україна має військову загрозу тільки з боку Росії, а приєднання до ПДЧ, з одного боку, значно загострить цю загрозу, з іншого — аж ніяк від неї не захистить.

Не мають право відповідальні політики наполягати на приєднанні до НАТО, не маючи гарантій від потенційної загрози з боку Росії!

Чи завжди президент виконує свої обіцянки та дотримується даних ним гарантій?

Основна загроза такого вибору — консервація України, як країни третього світу, васально залежної від Російської Федерації з усіма наслідками. Україна матиме тимчасові економічні переваги у вигляді відносно дешевих енергоносіїв, але такі “переваги” лиш законсервують існуючу неефективність економіки.

В той же час проросійська зовнішня та внутрішня політика України далеко не означатиме відмову Росії від територіальних посягань на Крим та схід України.

З аналізу видно, що нейтральний статус не має очевидних переваг, але й не несе явних загроз. Просто в такому разі успіх чи не успіх України всередині країні та в міжнародних відносинах залежить від самої України, а не від дядечки Сема чи “старшого брата”.

Центр Разумкова із 2002 року веде моніторинг ставлення громадян України до вступу до НАТО. Що цікаво, за часів помаранчевого пронатовського президента кількість як прихильників, так і противників вступу до НАТО практично не змінилась і складає відповідно біля 20% і біля 55%.

Звичайно є регіональні відмінності, але і на заході України кількість прихильників вступу до НАТО складає ледь половину загальної кількості опитуваних.

Опитування щодо військової підтримки Росії в разі конфлікту з НАТО, дало наступні результати: тільки біля 24% опитаних вважають за необхідне підтримати Росію.

Переважна більшість українців (біля 60%) вважають за необхідне дотримуватись нейтрального статусу, або бути посередником у конфлікті!

В чому може бути основна причина такої обережності та пацифічності українців? Очевидно, що біля 60% українців розуміють, що зближення України з однією із сторін, НАТО чи Росією, автоматично означатиме загострення відносин із іншою.

Причому загострення відносин з РФ несе небезпеку суверенітету і територіальній цілісності країни. І ніхто: ні президент України, ні Держдеп США, ні НАТО не гарантують Україні захист від можливих посягань РФ. Грузія — тому приклад.

Чи не варто, в такому разі, політикам покластися на колективний розум та природній інстинкт самозбереження більшості українців? Також в цьому сенсі: чи можна назвати розумною та патріотичною політику Саакашвілі, що призвела до фактичної та юридичної втрати суверенітету Грузії над Південною Осетією та Абхазією?

Чи відновить вступ до НАТО територіальну цілісність Грузії?

Чи готовий президент (чи Кириленко, Балога, Криль та інші) відповідати за втрату Криму та виникнення військового конфлікту з РФ на території України за аналогією із Грузією, та загострення регіональних протиріч в Україні, наполягаючи на приєднанні до ПДЧ в НАТО? Адже ПДЧ і членство в НАТО — це далеко не одне і те ж!

Розумна істота відрізняється від нерозумної здатністю до апроксимації. Тобто до аналізу та прогнозу. Чомусь в контексті поточної ситуації а державі вираз “розумна влада” не дуже підходить до того, що відбувалося та відбувається в Україні.

Сергій СОРОКА