Звідки ж у нас беруться олігархи?

Для цієї галузі ми звично залишаємося столичним містом. Організатором означеного заходу виступила Федерація металургів України. Так себе від дня створення в 2006 році іменує Всеукраїнське об'єднання обласних організацій роботодавців підприємств металургійного комплексу. І до нас досить кулуарно з'їхалися управляючі найпотужнішими гірничо-металургійними підприємствами, компаніями та асоціаціями.

Від регіону їх привітав голова обласної ради Юрій Вілкул. А міністр промислової політики Володимир Новицький озвучив вітальну адресу Прем'єр-міністра України Юлії Тимошенко. її, мабуть, теж у деяку оману ввела завуальована назва цього форуму. Бо звертається вона до всіх трудівників цієї найважчої галузі, відзначаючи, що саме завдяки їх праці на 40 процентів повниться бюджетна скриня. А ось зарплата в них у кілька разів менша, ніж у закордонних колег.

Як було заявлено, є проблеми й у роботодавців. Хоч загалом минулий рік визнали успішним. Були і з чавуном, і з прокатом, і з феросплавами. В діючих цінах випуск продукції зріс на 32 проценти та ще й з десятими.

Негативні тенденції вдарили в останньому кварталі року минулого та на початку нинішнього. Різко стала знижуватися рентабельність, затрати на кожну гривню чистого доходу підскочили на вісім копійок.

Попри це, як вважають, виконали всі основні умови галузевої домовленості й колективних договорів. За рік забезпечили зростання середньої заробітної плати персоналу на 18 процентів. Вона зараз становить 2308,5 гривні.

Але при цьому прозвучала й така статистика. З 2002 року зарплата в цілому виросла на 331 процент, а продуктивність праці лише на 133,3 процента. Роботодавців хвилює втрата своєї конкурентоспроможності у світі. Для прикладу наводять такі дані. Виробництво сталі на одного працівника основної діяльності становив торік 179,4 тонни, а між тим у Росії цей показник сягнув позначки 322,4, а в світі-489 та 661.

Пояснень цьому багато. Тут і некероване ціноутворення, і відсутність гарантій у інвесторів, і навіть забуті ПТУ, які сьогодні неспроможні забезпечити попит на підготовку висококваліфікованих кадрів.

У прийнятій учасниками з'їзду резолюції чимало пунктів. Є там навіть про дефіцит у країні вантажних вагонів. Але основні сподівання на порухи держави у бік сприяння галузі. Як сказано насамкінець, шляхом прийняття Закону України “Про державно-приватне партнерство в Україні” і системи необхідних підзаконних актів.

Не знаю, що тут можна заперечувати. Правда, у мене особисто після цього з'їзду все ж одне запитання так і залишилося відкритим: звідки ж у нас за таких несприятливих умов беруться олігархи?

Василь ЧУБ