Змова. Як Тимошенко віддала Коломойському ''Укрнафту''

25 січня 2010 року, між першим та другим турами виборів президента, був підписаний документ, який безстроково фіксував інтереси Ігоря Коломойського в управлінні компанією “Укрнафта”, контрольний пакет якої належить державі. Про існування такого договору давно ходили чутки, але ми вперше публікуємо сам його текст.

Отже, угоду уклали між собою три сторони. Перша — це “Нафтогаз України”, який володіє контрольним пакетом акцій Укрнафти. Друга — це чотири офшорні фірми, три з яких зареєстровані в один день на Кіпрі, а четверта — в місті Чарлстаун острівної держави Сент-Кітс і Невіс у Карибському морі. Третьою стороною угоди була сама “Укрнафта”.

Учасники угоду уклали принципову домовленість щодо розподілу часток у наглядовій раді — органі, який за цим же документом затверджує персональний склад правління компанії “Укрнафта”.

Отже, за цією угодою, за “Нафтогазом” закріплювалося шість членів, за міноритарними акціонерами (читай — компаніями Коломойського) — п'ять та посада голови правління “Укрнафти”. При тому, що кворум засідань наглядової ради — вісім (!) осіб.

І найголовніше — в угоді було зафіксовано, що будь-які суперечки щодо її “існування, дійсності або припинення” мають вирішуватися виключно Лондонським судом міжнародного арбітражу.

В угоді також фіксувалося, що частина дивідендів — 800 мільйонів гривень — повинна була бути виплачена державі до 5 лютого 2010 року — тобто до останньої п'ятниці, яка передувала другому туру виборів. Чому до 5 лютого, а не до 5 березня або 5 квітня? Тому що 5 лютого — це був останній день, дозволений для проведення виборчої агітації кандидатів, одним з яких була Тимошенко.

Таким чином, за угодою 2010 року держава безстроково зафіксувала неможливість призначати свого керівника “Укрнафти”. Фактично — капітуляція перед Коломойським, про мотиви якої зараз воліють не згадувати. Коли днямі автор цих рядків показав Тимошенко документ, вона сказала, що не погоджувала його.

Водночас, згідно з документами, підписанню передував лист від голови “Нафтогазу” Олега Дубіни. Він, зокрема, повідомляє Тимошенко, що “Нафтогаз” підготував остаточну редакцію угоди, яку і подає на розгляд прем'єру в додатку. На титульному аркуші листа Дубіни стоїть її віза “Погоджено. 25.01.2010”. Ця віза була оформлена у “фішку” Кабінету міністрів за підписом Тимошенко, адресовану Дубині та поставлену до відома першому віце-прем'єру Турчинову та міністру енергетики Продану.

За інформацією автора, проходження цієї угоди в “Нафтогазі” курував Ігор Діденко — на той час перший заступник голови правління та близький соратник Ігоря Коломойського.

Ця акціонерна угода, навіть якщо буде ухвалено закон про зменшення кворуму в прийнятній редакції (бо нинішня є неробоча), заважає державі призначити свого керівника “Укрнафти”. В статут “Укрнафти” внесли положення акціонерної угоди Тимошенко-Дубини — голова правління обирається із кандидатів, запропонованих більшістю голосів міноритарних акціонерів (тобто Коломойський).

Але це ще не все. Увесь склад правління Укрнафти призначається за поданням приватівського голови правління.

Обрати свого голову правління держава зможе, тільки помінявши статут Укрнафти. Але далі ми наштовхуємося на нову фортецю Коломойського — положення, за яким статут можна поміняти лише трьома четвертих голосів!

У “Нафтогазі” думають над планами руйнування невигідної для держави акціонерної угоди та вилучення її положень зі статуту. Так, вони спробують визнати акціонерні домовленості нікчемними, виходячи з Постанови пленуму Верховного суду України від 24 жовтня 2008 року, де вказано, що “діяльність акціонерного товариства, зареєстрованого в Україні як юридичної особи, відносини між акціонерами (...) регулюються виключно законами та іншими нормативно-правовими актами України”.

“У разі укладення акціонерами — іноземними юридичними та фізичними особами — угоди про підпорядкування відносин між акціонерами іноземному праву, такий правочин є нікчемним”.

Але, знаючи це, Коломойський не зупинився в тому, щоб наполягати на фіксації Лондона як місця суперечки. І саме там Україні доведеться відповідати за помилки своїх керівників.

Сергій ЛЕЩЕНКО