Зелені тарифи — плата за ризик

Різке зростання цін на енергоресурси — одна із ключових причин підвищення тарифів на електроенергію, зокрема, для населення. Вартість палива складає близько 80% у структурі тарифу на електроенергію в Україні.

Однак розвиток відновлюваних джерел енергії дозволить знизити залежність держави від різких коливань цін на вуглеводневу сировину й поліпшити екологічну ситуацію.

Зелені тарифи в цьому сенсі — головна мотивація для інвесторів фінансувати в галузь із високими ризиками.

В Україні зелені тарифи були запроваджені в 2009 році, щоб стимулювати виробництво електроенергії з відновлюваних джерел — вітру, сонця, біомаси та води. Держава гарантує інвесторам купівлю виробленої електроенергії за фіксованими мінімальними тарифами, які тим не менш вище тарифів за енергію із традиційних джерел.

Так, наприклад, при середньому тарифі в 35 копійок за кіловат у годину на українському Оптовому ринку електроенергії в січні, тариф на “сонячну” енергію становив 505,09 копійок/кВт*год, на вітряну — 122,77, і на електроенергію, що вироблена малими гідроелектростанціями — 84,18 копійки за кВт у годину.

Сьогодні в Україні вже близько 36 компаній продають енергію за зеленим тарифом. Більше половини з них — малі гідроелектростанції.

Динаміка зростання відновлюваної енергетики у всьому світі досить значна: якщо в 2004 році в проекти з виробництва “чистої енергії” було проінвестовано близько 20 мільярдів доларів, то в 2009 році — уже 160 мільярдів. Загальна встановлена потужність відновлюваних джерел енергії оцінюється в 250 ГВт.

В 2010-му році обсяг інвестицій у цю галузь збільшився на рекордні 25% і досяг 200 мільярдів доларів.

Згідно з Енергетичною стратегією України до 2030 року, країна повинна збільшити виробництво енергії альтернативними джерелами майже в двадцять разів. За оцінками, наведеними в стратегії, частка відновлюваної енергетики в енергобалансі країни складає близько 4%.

Більш активно використовуючи джерела “зеленої енергії”, країна може посилити стабільність економіки до зовнішніх енергетичних шоків, і стати менш ресурсно-залежною.

Для порівняння, Євросоюз поставив за амбіційну мету збільшення частки “чистої енергії” у загальному енергобалансі — до 20% до 2020 року.

Розвиток зеленої енергетики — важливий елемент європейської інтеграції України. Представники Єврокомісії неодноразово заявляли, що стан навколишнього середовища й скорочення шкідливих викидів в атмосферу є передумовою для продовження продуктивного двостороннього співробітництва.

Так, більша частина проектів, які готові фінансувати Міжнародні фінансові організації, пов'язані саме з розвитком відновлюваної енергетики.

Наприклад, Європейський банк реконструкції та розвитку відкрив для України нову довгострокову кредитну лінію в 50 мільйонів євро, плюс ще 20 мільйонів з Clean Technology Fund. Кредит надається в рамках нової Програми фінансування альтернативної енергетики в Україні (USELF).

Зрозуміло, ця кредитна програма є краплею в морі тих інвестицій, які необхідні для збільшення частки альтернативної енергетики в енергобалансі країни. Однак без стимулів, у вигляді зелених тарифів залучити такі кошти було б вкрай складно.

Збільшення інвестицій повинно позитивно позначитися на національній економіці. Так, закон “Про електроенергетику” передбачає, що з 2012 року в будівництві “зелених електростанцій” інвестори зобов'язані використовувати не менше 30% української сировини, матеріалів та робочої сили. Починаючи з 1 січня 2014 року, частка “української присутності” повинна зрости до 50 відсотків.

Важливо розуміти, що зелені тарифи, як і будь-який інший інструмент державної допомоги — працює ефективно тільки за умов його адекватного застосування.

В Євросоюзі, де зелені тарифи діють в 21 державі, були зроблені наступні висновки. Приміром, тарифи можуть не відтворювати реальної собівартості виробництва, і не стимулювати її зниження.

Так, у Німеччині розгорівся скандал, коли виявилося, що собівартість виробленої вітроенергії опинилася на 15-30% вище, ніж у країнах, де зелених тарифів не було. Тому деякі уряди почали коригувати тарифи відповідно до динаміки витрат і ринковим цінам на електроенергію.

Український регулятор також має таку можливість.

На додаток до системи зелених тарифів, у ЄС діють зелені сертифікати. Уряд зобов'язує споживачів або постачальників електроенергії мати певну частку енергії, що її вироблено відновлюваними джерелами. Таким чином, створюється конкуренція за квоту між виробниками.

У підсумку — виграють найефективніші. Із часом, таку систему можна запустити й в Україні.

Сьогодні зелені тарифи в Україні вищі, ніж у ряді країн Європейського Союзу Багато в чому — це плата за високий ризик ведення бізнесу, який відлякує потенційних інвесторів.

Український ПЕК, а тим більше відновлювальна енергетика, поки не може похвалитися великою кількістю іноземних інвестицій.

Вкладаючи “довгі” гроші в українську зелену енергію, інвестор повинен бути впевнений, що його не будуть чекати “несподіванки”, і що він гарантовано отримає прибуток. Уряд надає такі гарантії, аж до 2030 року.

Проте вже з 2014 року передбачено плавне зниження тарифів.

Ігор БОГАТИРЬОВ, Міжнародний центр перспективних досліджень “Стратегія інтеграції України до європейського енергетичного співтовариства”