— Коли ми дивимось на Україну та її експортний потенціал, то як це не сумно з точки зору запропонованої вами системи координат, лише зброя є єдиним високотехнологічним продуктом, який експортує Україна. Тому що всі інші — це сировина в тому чи іншому вимірі або людські ресурси.
- Для чого взагалі потрібно виробництво зброї?
— У моєму розумінні зброю сприймають через два критерії. Перший — зброя потрібна для захисту країни, оснащення армії, але це менш важливо, хоч і суттєво. Другий критерій — зброя є концентрацією технологічних можливостей країни. Тому що, ставлячи за мету створити той чи інший зразок, потенційно ми ставимо завдання перед промисловістю — вирішити ті чи інші технологічні проблеми. Саме за рахунок цього ми повинні підтримувати наукові школи, розвивати промисловість, закуповувати або створювати станки. І саме ця віддача для країни є часом значно більшою, ніж створення конкретного зразка озброєнь.
- Який в Україні стан справ з науковими розробками, чи є потенціал?
— На це питання треба подивитися через призму того, що саме виробляє і що експортує Україна. Тому ми можемо говорити, що на сьогодні український оборонно-промисловий комплекс виробляє продукцію, представлену в усіх базових сегментах озброєнь та оборонних технологій: транспортна авіація (тобто літакобудування), бронетехніка — легка і важка, високоточні засоби враження (керовані ракети і керовані системи враження), радіолокація і морська техніка.
Тобто, на сьогодні на теоретичному рівні все виглядає достатньо цікаво. Але на практичному рівні, якщо ми почнемо розбирати кожен з тих напрямів, то побачимо таку проблему: елемент новизни залишає бажати кращого. Тому що літак Ан-70, з яким ми носимось як з “писаною торбою”, почав розроблятися у 70-х роках. Ми розуміємо, що ті платформи, які створювались 20-30 років тому, потребують принципового перегляду. Щоб забезпечити стрибок у розвитку і переозброєнні армії, насамперед, потрібно думати про створення наукових шкіл. Бо люди, які володіли знаннями 20 років тому, на сьогодні вже свій потенціал вичерпали, і їм на зміну мають прийти молоді голови. Якщо цього не станеться, ми втратимо те, що маємо, хоча ми дійсно вже і так втратили багато.
- А чому зброя так довго розробляється? Ми всі пам’ятаємо з курсу історії, що за часів Другої світової війни танки розробляли протягом місяців, чи за рік випускали новий танк. А зараз, як кажуть фахівці, нову одиницю зброї потрібно десь 20 років розробляти.
— Насправді це перебільшення, одне питання — темп серійного виготовлення, а друге — це термін розробки. Зараз зброя стала складніша, але є певний цикл, ринково оцінений. Він полягає у тому, що в середньому покоління зброї змінюється за сім років. Тобто, в межах семи років має розроблятися той чи інший зразок озброєнь, який враховує нові вимоги до ведення бою. Але насправді цей критерій витримують лише американці і деякі європейські країни, зокрема, Німеччина. Якщо брати Європу в цілому і наприклад, літак А400М, який є конкурентом Ан-70, то бачимо, що у європейців так само є великі проблеми зі зривом строків завершення робіт зі створення сучасних літаків. Складна зброя робиться довше, ніж хочеться.
- Куди Україна продає зброю, хто найчастіше купує українську зброю? Є така думка, що половина Африки стріляє українськими “калашниковими”, це правда?
— Якщо говорити про “Калашникова”, то ви ж розумієте, що він є радянським, а не українським. Але якщо говорити, куди Україна продає зброю, то є частина правди у вашому запитанні.
Є певна статистика за оцінками минулого року, ми намагалися порахувати регіональні ухили українського експорту. Приблизні результати такі — десь 52% українського експорту припадає, як не дивно, на Росію. Тому що Росія використовує частину українських комплектуючих для своїх контрактів, які вона підписала з іншими країнами. Отже, половина нашого експорту — це Росія і країни СНД.
До Азії потрапляє в межах 25% від загального українського експорту, до Африки — 14% і десь 4% — до Європи та Америки. Тобто де-факто ми дійсно можемо говорити, що експортуємо зброю в ті регіони, де технологічний рівень вимог не є високим, і де попит на зброю часто викликаний нагальними потребами країн, вирішенням оборонних проблем із сьогодні на завтра.
До речі, буквально за три тижні починається виставка в ОАЕ, там буде присутня Україна, яка везе туди два цікавих зразки: це сучасний танк “Оплот”, який є танком четвертого покоління, і БТР-4, який буде постачатися до Іраку у достатньо великих обсягах попри нинішні поточні складнощі із виконанням цього контракту. Тобто є зразки, які можуть зацікавити інші країни, але потрібно усвідомлювати технологічний рівень нашої зброї, і власне європейської зброї, яка коштує вдвічі або півтора рази дорожче, ніж українська зброя. З одного боку, ми виходимо із критерію “ефективність —вартість”, з іншого боку, якщо арабські країни — багаті, то вони будуть купувати американську або європейську зброю. Це така сама ситуація як з автомобілями: якщо є гроші, то купують Лексус або БМВ, або Мерседес, але не купують Ланос. А коли грошей мало, але є потреба їздити, то купується і Ланос.
- Запитання від слухача: “Чому зброя здебільшого йде на експорт? Якщо у нас така злиденна армія, було б правильно, щоб зброя йшла в нашу армію, а решту вже можна й продавати”.
— Я підтримую цю позицію, ми вже не перший рік говоримо, що зброя повинна йти на оснащення української армії. Але тут цікавий момент: ми експортуємо озброєнь на 1-1,2 мільярда доларів, на цю зброю є зовнішній попит. А українська армія виділяє на закупівлю озброєнь, максимум, якщо у доларах, 30 мільйонів. На 30 мільйонів доларів можна закупити, скажімо, шість нових танків, якщо ми, наприклад, говоримо про танк “Оплот”. Тобто, це дуже незначні кошти, які виділяються для армії на переозброєння, тому що є багато проблем, і в цілому “оборонка” виживає за рахунок зовнішніх замовлень.
Як не дивно, криза 2008-2009 років принципово не зачепила оборонний ринок і ринок озброєнь. Навпаки, ринок озброєнь розбухає, і показники зростають. Якщо у 2000 році збройовий експорт усіх країн ми вимірювали у 20 мільярдів доларів, то в 2005 вже 40 мільярдів, а за підсумками 2010 року загальний світовий ринок усього світу вимірюється вже в 70 мільярдів доларів. Тобто крива йде вгору, і на тлі цього говорити, що оборонні витрати є меншими і хтось починає економити на обороні — це неправда.
Інші цифри: якщо у світі десь 200 країн, то за останні 30 років удвічі збільшилась кількість держав, які почали створювати з нуля свою оборонну промисловість. Тобто оборонна промисловість все одно є суттєвим елементом діяльності держав, попри всі розмови про кризу.
- А хто в Україні головний торгівець зброєю, принаймні легальний?
— Якщо відповідати за формальними ознаками, то в Україні є 11 структур, які мають продавати зброю, виготовляючи її самостійно або беручи з арсеналів міністерства оборони. Все це державні структури, і тому де-факто наш продавець озброєнь — це чиновник. Я можу назвати перелік усіх людей, які очолюють ці 11 структур, але думаю, що будь-яка цікава людина знайде цей перелік в Інтернеті. Але питання в тому, що до цього напрямку діяльності потрібно ставитися як до того, який приносить прибуток не окремим людям, а державі. І цей прибуток має йти на розвиток високих технологій, а не бути короткостроковим завданням, щоб вирішити поточні проблеми.
Бо що таке українська “оборонка” сьогодні? Це десь 165 заводів різного профілю, на яких працює 120 тисяч різних працівників, і вони забезпечують експорт продукції на один мільярд доларів. Я вирішив порахувати, наскільки ця “оборонка” є ефективною, і виявилося таке. В Ізраїлі, серед багатьох компаній-торговців зброєю, є дві такі компанії: “Еlbit” та “IAI” — разом на цих двох компаніях працює 27 тисяч працівників. І цікаво, що якщо минулого року Україна експортувала зброї на один мільярд доларів, то ці дві компанії експортували зброю на 5,6 мільярда доларів. Тобто виходить, що ефективність нашої “оборонки” в 20 разів нижча, ніж ефективність двох ізраїльських компаній. Аби нам бути конкурентними, потрібно забезпечити рівень дохідності на одного працівника у 20 разів більший, ніж зараз є в Україні.
- Які, на вашу думку, сьогодні найуспішніші українські проекти у сфері військової техніки?
— В Україні є один із сегментів виробництва військової техніки, який я вважаю проривним — це створення високоточних засобів враження, власне керовані ракети. Це — той сегмент, який з 1993 чи 1994-го року Україна зробила з нуля. Тут Україна виготовляє керовані ракети, які вистрілюються на дальність до 5 кілометрів, якщо говорити про стрільбу з наземних платформ, і до 12 кілометрів, коли ця ракета вилітає з гелікоптера. Так от, ці всі ракети виготовляються у Києві, розробником ракет є конструкторське бюро “Луч”, і фактично на підставі цих ракет забезпечується достатньо велика кількість експортних замовлень. З іншого боку, на підставі цих розробок дійсно можна говорити про створення зенітних ракетних комплексів ближньої і середньої дії, з урахуванням певних особливостей цих систем.
Что скажете, Аноним?
[16:52 23 ноября]
[14:19 23 ноября]
[07:00 23 ноября]
13:00 23 ноября
12:30 23 ноября
11:00 23 ноября
10:30 23 ноября
10:00 23 ноября
09:00 23 ноября
[16:20 05 ноября]
[18:40 27 октября]
[18:45 27 сентября]
(c) Укррудпром — новости металлургии: цветная металлургия, черная металлургия, металлургия Украины
При цитировании и использовании материалов ссылка на www.ukrrudprom.ua обязательна. Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку на агентства "Iнтерфакс-Україна", "Українськi Новини" в каком-либо виде строго запрещены
Сделано в miavia estudia.