Запасний варіант: угоди про асоціацію та зону вільної торгівлі з ЄС можуть бути розведені

Чарльз Таннок — депутат Європейського парламенту від Великої Британії. Він активіст урядової консервативної партії і є речником британських консерваторів із міжнародних питань у Брюсселі. 2004 року був одним із керівників делегації європарламентаріїв на президентських виборах в Україні. Активно працює над питаннями розширення Євросоюзу, був одним з ініціаторів нещодавньої резолюції Європарламенту щодо України.

- Чи означає схвалена Європарламентом резолюція, що ЄС прагне розвивати відносини з Україною, незважаючи на проблеми, про які зараз багато говорять? Зокрема, ув’язнення Юлії Тимошенко.

— Це, не виключено, трохи поспішний висновок. І, може, не зовсім правильний. Безумовно, є велике бажання просувати угоду щодо вільної торгівлі й досягти угоди про асоціацію, але зараз ми лише на стадії завершення переговорів та парафування документів країнами-членами. Наразі є бажання парафувати їх. Далі мали б відбуватися підписання й ратифікація. Угода мусила б пройти через Європарламент. Але перед тим ми хотіли б побачити певні покращення в царині прав людини та принципів демократії. Але я можу говорити тільки про те, про що мене інформують урядовці й про що кажуть у нашій парламентській групі. Я жодним чином не наголошував би на якомусь вето, доки триває ця стадія, з боку Європарламенту, коли йдеться про згадані угоди, а втім, ми дуже незадоволені погіршенням ситуації в Україні, особливо у таких сферах, як незалежність судочинства й свобода ЗМІ. Є стурбованість арештами опозиційних лідерів та політиків, особливо справою Юлії Тимошенко.

- Чи є це ознакою бажання більшості в Європарламенті таки укласти угоду про асоціацію з Україною?

— Я вважаю, що Європарламент, особливо соціалістичні лідери, дуже прагнуть зближення з Україною. Ми поділяємо спільний європейський простір та цінності і вважаємо її європейською державою. Напевне, тому й очікуємо вищих стандартів. Адже Київ є членом Ради Європи й висловив європейські прагнення — дістати членство у ЄС. Тому наші очікування від України дуже високі. Зараз ми бачимо, що справи у країні почали відкочуватися назад. Тому ми це дуже критикуємо. Звичайно, ми усвідомлюємо потребу наблизити Україну політично й економічно до Заходу, до Євросоюзу. І саме тому працюємо над угодами про асоціацію та вільну торгівлю. Звичайно, ми постали перед дилемою. З одного боку, хочемо наблизити Київ до Брюсселя, щоб Україна не опинилася на авторитарній орбіті Москви в євразійській спільноті з Казахстаном та Білоруссю. Із другого — не маємо бажання підписувати й ратифіковувати угоди, якщо з демократією та правами людини стає гірше. Тому це дуже складне рішення. Європейські політичні лідери повинні чітко розрахувати, як просуватися з часовими межами. Отже, ми ніби надсилаємо заохочення, а саме обіцянку про можливість парафування угод, але ратифікація та остаточні підписи, а також схвалення європейським парламентом можуть бути відкладені, в очікуванні на покращення загального клімату в царині прав людини й демократії в Україні.

- Отже, це те, що, на вашу думку, буде 19 грудня на саміті Україна — ЄС? Тобто угоди парафують, але не підпишуть?

— Я настроєний оптимістично. Участі в саміті не братиму, але сподіваюся, що парафування головами делегацій на переговорах відбудеться. Вони просто парафують папери, це зовсім не ратифікація (яка є іншою процедурою і забирає більше часу). Парафування означає, що всі головні положення узгоджено, головні питання вирішено, і перед нами є остаточна версія власне угоди, яка піде на затвердження.

- Скільки часу може забрати процедура ратифікації, від парафування й до набуття чинності?

— Нині ще є розбіжності стосовно того, чи це змішана угода, чи проста торговельна. Якщо остання з двох, то для її затвердження потрібне лише незаперечення на рівні міністрів і парламенту Євросоюзу, якщо ж її розглядатимуть як змішану політично-торговельну, тоді знадобиться ратифікація парламентами всіх 27 держав-членів. Наскільки я розумію з розмов із посадовцями, нині йдеться про звичайну торговельну угоду. Якщо це так, то вона могла б набути чинності досить швидко. Можливо, у перші шість місяців наступного року. У разі потреби ратифікації 27 парламентами це може тягнутися рік, а то й два.

- Чи пов’язані між собою угоди про асоціацію та вільну торгівлю?

— Очевидно пов’язані. Це окремі документи, але тих самих сторін. Нині з угодою про асоціацію невирішене питання полягає в тому, що вона мала б замінити Угоду про партнерство та співпрацю (УПС), яка була загальною моделлю для пострадянських країн. Тепер статус угоди підвищується до угоди про асоціацію, як цього вимагає резолюція Європарламенту річної давнини. В угоді про асоціацію, на жаль, немає згадки (хоч Європарламент і вимагав цього в попередніх резолюціях) про можливість задоволення прагнення України вступити в ЄС згідно зі статтею 49 договору про Європейський Союз. Наскільки я розумію, українська сторона цим невдоволена. Це може стати червоною смугою, через яку парафування не відбудеться.

- Яка з двох угод, на вашу думку, значущіша? Вагомішою може здаватися зона вільної торгівлі.

— Крім того, як на мене, вона найважливіша, бо йдеться про економічний добробут двох сторін. Угода про асоціацію, як я вже сказав, — це заміна УПС. Вона, звичайно, передбачає певні сфери політичної співпраці включно з парламентськими зустрічами тощо. Але і в межах угоди про вільну торгівлю також наявні положення про демократію і права людини, які є засадничими передумовами. Отже, вільна торгівля разом із гарантіями дотримання певних базових цінностей — це одне з найважливіших положень. Угода про асоціацію обумовлює головні параметри взаємин двох сторін. Це важливо, особливо коли вона включатиме статтю 49 про європейську перспективу, що означало б певний план та надію, що Україну розглядають так само, як і балканські країни, як потенційного члена ЄС.

- Не виключаєте, що угоду про асоціацію буде відкладено як більш політичну й наразі проблематичну? Чи можуть сторони зосередитися радше на угоді про вільну торгівлю?

— Це правда. Але, як я вже сказав, навіть угода про зону вільної торгівлі містить положення про демократію і права людини. Якщо в Україні й надалі заарештовуватимуть політичних діячів і садитимуть їх до в’язниць, то це буде трактовано як порушення умов договору.

- Зважаючи на ваш досвід та обізнаність в українських справах, як ви сказали б, сприймання України в ЄС відрізняється від того, що було, скажімо, на п’ять років раніше?

— У часи Помаранчевої революції сподівання були надзвичайно великими. Серед багатьох парламентаріїв від країн ЄС панував ентузіазм, надії, що Україна перетвориться принаймні на потенційного чинавіть реального кандидата. Нині в Європі багато уваги приділяють єврозоні, економічній кризі, Арабській весні з її кризою; країни Західних Балкан стали пріоритетом тощо. Україна трохи втратила своє центральне місце, зійшла з новин. Після Помаранчевої революції 2005 року вона опинилася в полі зору багатьох європейських діячів та впливових постатей. Але нині вже не в центрі уваги багатьох людей. За останні півтора року, я сказав би, після президентських виборів та перемоги Януковича, є уявлення, виправдане чи ні, що в Україні погіршилася ситуація зі станом прав людини, і що вона нібито більше схиляється до Москви.

- Ви сказали “виправдане чи ні” — це означає, що ви особисто не переконані?

— Ні, я вважаю, що стан дотримання прав людини безсумнівно погіршився. Чи більше Київ схиляється до Москви, щодо цього я не такий певний. Я сказав би, що іноді відбувається гра в покер, коли Україна заявляє, мовляв, як не дасте нам ось цього, то ми підемо в тому напрямку. Я не переконаний, що адміністрація чи великі олігархи фірташі та ахметови надто хочуть, аби їх проковтнула російська економіка чи російські олігархи. Гадаю, вони зацікавлені в суверенній багатополярній закордонній і торговельній політиці для України й хочуть мати доступ до західних та європейських ринків. Сподіваюся, що вони проштовхуватимуть західний напрямок для української економіки, але це складна гра.

Богдан ЦЮПИН