Заборона як втеча від свободи і відповідальності

Наше покоління, що зростало в 1960-70-ті, — це покоління подвійних стандартів і подвійної моралі. “Одни слова для кухонь, другие — для улиц”, — як співалося у відомій пісні. Наше покоління віддало перевагу не критичному мисленню, а “втечі від свободи” — в термінах відомого філософа Ханни Арендт.

Саме це покоління зараз при владі в Україні. Саме це покоління складає основу найбільш активної частини українського суспільства. То чи варто дивуватися, що установки подвійної моралі продовжують впливати і на реалізацію, і на сприйняття державної політики в Україні.

Цьому є безліч прикладів (подвійні стандарти в соціальній сфері, ставлення до цензури та інше), але найбільш яскраво це проявляється у нашому ставленні до заборон. Пам’ятаєте, якою смачною в радянські часи була спочатку заборонена “Пепсі-Кола”, як нам пасували заборонені джинси?

Ми публічно таврували капіталізм, але як же хотілося нам хоча б раз потрапити до заборонених капіталістичних країн.

В сьогоднішній Україні, як і колись за часів СРСР, і влада, і суспільство готові множити заборони, аби потім їх усіляко порушувати, сварити, обходити і всім серцем обожнювати усе заборонене. Як казав Марк Твен: “якби змій був би теж заборонений, Адам з’їв би і його”.

Саме в заборонах найяскравіше проявляється і “втеча від свободи”, і втеча від відповідальності за вирішення проблеми по суті.

Приклад з мого життя: ще з початку 1990-тих я займаюся в тому числі ресторанним бізнесом. Мій спортбар пережив не одну економічну кризу і не одну сотню перевірок. Але зараз окремим народним депутатам вдалося над моїм бізнесом повісити нову велику сокиру-заборону, яка от-от впаде.

І цього разу це не податки, не скасування спрощеної системи, не чергові абсурдні вимоги пожежників чи санстанції. Дивно, але цього разу це питання паління.

Група народних депутатів, шукаючи імовірно нових можливостей для піару напередодні виборів, запропонувала повністю заборонити паління в ресторанах, кафе і барах. Відповідний законопроект вже подано.

Ані моя думка, ані думка інших власників і працівників ресторанних закладів розробників цієї заборони не дуже цікавить. Як сказав один із них ще торік, “дискуссия с ними бесполезна. Нужно идти вперед, не обращая внимание на их протесты”. Гарна позиція — нічого не скажеш.

У депутатів аргумент один: люди це підтримують. Є відповідні соціологічні дані. У мене немає підстав не довіряти авторитетним соціологам. Хоча задавати людям питання “чи вважаєте ви пасивне паління шкідливим?” — це все рівно що запитувати: “хочете ви бути здоровим і багатим чи бідним і хворим?”. Відповідь буде очевидною — у соціологів це, здається, називається постановочними питаннями.

Утім, з огляду на подвійну мораль і подвійні стандарти нашого суспільства, я дійсно готовий повірити, що українці справді хочуть запровадити з подачі депутатів ще одну заборону, якої вони ніколи і ні за яких умов дотримуватися не будуть.

Кілька років тому паління вже заборонили на транспортних зупинках, в потягах, під’їздах, ліфтах — і як палили, так і продовжують палити.

Справа не в тому, що я не хочу виконати чергову забаганку депутатів. Проблема в тому, що виконати її взагалі неможливо — 90% моїх клієнтів палять. Більшість приходить до мого спортбару, аби за бокалом пива і пачкою сигарет подивитися футбольний матч.

Цікаво, як це уявляють депутати: я буду їх кожні п’ять хвилин виганяти на вулицю на перекур?

Я не схвалюю паління, але палити чи ні — це мають вирішувати не депутати, не якісь громадські організації, і не я — кожен має сам зробити свій усвідомлений вибір.

Єдиний же мій вибір, у разі прийняття закону, або його відверто порушувати, нариваючись на штрафи і хабарі перевіряючим (а в умовах України кількість заборон прямопропорційна обсягам хабарів), або повісити на дверях замок і зачинити заклад.

Не так давно мені довелося спілкуватися із колегами з Австрії та Швейцарії. В цих країнах, як і в більшості країн Європи, навіть мови не може йти про такі недолугі заборони. Адже там не ставлять питання аби перебороти ту чи іншу хибу черговою забороною — це очевидний абсурд.

Там головне завдання — забезпечити комфорт будь-якої людини незалежно від її звичок і переконань.

Тому, наприклад, і в Австрії, і в Швейцарії існують схожі правила: в залежності від площі бару і специфіки клієнтів власник може сам вирішувати — робити заклад виключно для курців, для некурців чи робити окремі ізольовані зали. Плюс є угоди з офіціантами — що вони не проти обслуговувати клієнтів-курців.

Показово, що навіть не знаючи на той момент європейського досвіду, і я, і значна частина моїх колег вже давно пішли тим же шляхом.

По-перше, ми поставили витяжки, розділили залу на дві окремі ізольовані частини — для курців і некурців. Причому виконуючи діючий закон, ми віддали десятьом відсотків клієнтів, які не палять, 50% всієї площі. Ми зробили так, аби не втрачати клієнтів — і курців, і некурців.

По-друге, ми дали офіціантам право вибору — працювати в залі для курців чи ні. Тепер вони самі вирішують, що для них важливіше: отримати додаткові “чайові” чи можливість зайвий раз не дихати димом.

Ми зробили розумно. Ми зробили так, аби було комфортно усім. А окремі гарячі депутатські голови зараз пропонують зробити нерозумно, не звертаючи уваги на те, як це вплине на ресторанний бізнес країни, на людей, які працюють в цій сфері.

Запровадити нову заборону набагато легше, аніж забезпечити реальний і постійний контроль за виконанням вже існуючих заборон.

Ігор ДЯЧИНСЬКИЙ, співвласник спортбару “Барселона”