Ющенко чи Янукович: хто готовий до зриву виборів?

Щойно політичний бомонд повернувся з відпусток, як проблема зриву виборів стала ледь не ключовою в житті країни.

Але як завжди від уваги українців приховали головне: хто саме з трійці — Ющенко, Тимошенко, Янукович — захоче і зможе “заварити” таку кашу

Бійка за вибори

Протягом останніх тижнів сценаріїв можливого зриву виборів не бракувало. Як показало невеличке розслідування “Главреда”, вперше резонансну заяву поширили чиновники Секретаріату Президента. З вуст політолога, колишнього радника глави Секретаріату Вадима Карасьова, та постійного представника глави держави у Верховній Раді Ігоря Попова з інтервалом у кілька днів пролунали заяви, зміст яких зводився до наступного: хочеш виборів — готуйся до їх зриву.
Різниця полягала лише у способах: якщо Карасьова непокоїла “стійкість” членів дільничних виборчих комісій та Центрвиборчкому до різноманітних спокус, то Попов нарікав на брак коштів через можливе неприйняття парламентом Держбюджету-2010.

Наступним інформаційну “хвилю” підхопив регіонал та перший віце-спікер Олександр Лавринович. На його думку, вірогідність зриву виборів доволі висока через “стан справ із наповненням державного реєстру виборців”. Щоправда, в Комітеті виборців України налаштовані більш оптимістично. На думку голови Комітету Олександра Черненка, хоча державний реєстр зроблено неякісно, це не загрожує зривом виборів.

Цікавою здалася проблема й Володимиру Литвину. Він не лише підтвердив імовірність зриву виборів, а й додав свої сценарії: визнання неконституційним у цілому нового Закону “Про вибори Президента” або, ще простіше, — блокування парламенту з метою недопущення нового Президента до складання присяги.

Та жоден із ньюс-мейкерів не зумів “витиснути” з інформаційного приводу стільки користі, як Тимошенко. Вона не лише додала у скарбничку можливих сценаріїв зриву виборів два свої, а й попутно розкрила підступні плани ворогів та відправила месидж Конституційному Суду.

“Я вірю, — натякнула вона, — що Конституційний Суд України не втручатиметься у політичні процеси, і Закон “Про вибори Президента” діятиме”, — звернулася глава уряду до людей у мантіях. “Друга загроза, яка є, і те, що сьогодні впроваджується у життя, — це плани вбити гривню, довести до колапсу економіку і ввести надзвичайний стан”, — заявила прем’єр. Як відомо, під час надзвичайного стану в країні вибори не проводяться. Її права рука — перший віце-прем’єр Олександр Турчинов відверто назвав Президента Ющенка головною зацікавленою особою у зриві виборів.

Той факт, що від перенесення виборів на більш пізній термін найбільше виграє чинний Президент, — очевидно й додаткових доказів не потребує. Та не варто забувати й про ще одну потенційно зацікавлену особу — Віктора Януковича. Як натякнув днями головний комуніст країни Петро Симоненко, Партія регіонів відпрацьовує проходження у другий тур Ющенка як єдиного кандидата, у якого Янукович може виграти. Тож можна припустити, що у разі, якщо план не спрацює, а “закрита” соціологія покаже перемогу у другому турі Леді Ю, зупинити її зможе хіба що зрив виборів.

Та чи збігаються бажання організаторів зриву виборів з їхніми можливостями? Пригадаймо 2008 рік: тоді були законні підстави для проведення дострокових виборів парламенту, був відповідний указ, але палке небажання Тимошенко йти на ці вибори, врешті-решт, перемогло. І, навпаки — за її активної підтримки відбулося дострокове “перезавантаження” парламенту у 2007 році за доволі сумнівних, на думку багатьох правознавців, юридичних підстав.
Тож, враховуючи український досвід, зірвати вибори теоретично можливо. Союз двох Вікторів проти “біло-червоної дами” ці шанси значно збільшує. А от кандидатам другого ешелону такі завдання — не під силу.

Репетиція зриву

Зважаючи на ці обставини та українські реалії, розглянемо можливі сценарії зриву виборів. Сценарій перший: визнання суддями КСУ неконституційним Закон “Про вибори Президента України”.

Як зазначив у коментарі депутат двох скликань, юрист Віктор Мусіяка, визнання саме процедурних положень Закону неконституційними у процесі виборчої кампанії несе найбільшу загрозу зриву виборів.

Якщо раніше кампанія (формування комісій, реєстрація кандидатів, початок агітації тощо) тривала 120 днів, то за новим Законом те саме треба встигнути зробити за 90 днів. Раптом комісії почнуть формувати за тими положеннями Закону, які згодом будуть визнані неконституційними? “Може скластися ситуація, коли після рішення Конституційного Суду не можна далі продовжувати кампанію, а Верховна Рада заблокована, що унеможливить внесення змін до Закону”, — додав він.
Але у цього сценарію є й впливові критики. В інтерв’ю “Главреду” міністр юстиції Микола Оніщук категорично заявив, що “вибори відбудуться вже 17 січня, і я не бачу навіть технологічної можливості зупинити їх сьогодні”. По-перше, до моменту прийняття рішення КСУ Закон підлягає обов’язковому застосуванню. По-друге, міністр сподівається на швидке рішення суддів. І по-третє, подання Президента стосується переважно гарантій реалізації виборчих прав, а не процедурних моментів.

Водночас Оніщук обмовився, що “швидше за все, Конституційний Суд не візьме на себе сміливості руйнувати систему, змінювати підходи до формування комісій, оскільки це може ускладнити виборчий процес”. Іншими словами, КСУ не повинен перешкоджати виборам, але може це зробити.

Та поки політики та політологи гадали, як швидко з’явиться доленосне рішення, голова Конституційного Суду Андрій Стрижак лише раз перервав мовчанку. Під час прес-конференції 17 вересня він дав зрозуміти, що до кінця вересня чекати рішення щодо цього Закону — марно, та це не привід для хвилювання. “Як можна зірвати вибори, навіть якщо увесь Закон буде визнано неконституційним?” — здивувався суддя. “У цьому разі діятиме старий Закон “Про вибори Президента””, — заспокоїв він.

Сценарій другий: введення надзвичайного чи воєнного стану. Про те, що саме цей сценарій може бути взятий на озброєння Секретаріатом Президента, свідчать кілька красномовних обставин. По-перше, 7 вересня в інтерв’ю німецькому щотижневику Der Spiegel Віктор Ющенко фактично звинуватив Росію у дестабілізації ситуації в Криму. “Майбутній розвиток ситуації, по суті, залежить від Росії. У 1993 році російський парламент оголосив Севастополь російським містом. Це було офіційне рішення, воно й досі дійсне. Ця резолюція демонструє, що є сили, які готові дестабілізувати Крим”, — безапеляційно заявив глава держави.

По-друге, попри вельми скромні рейтинги, Президент аж ніяк не демонструє бажання залишати посаду. Радше навпаки: у кожному інтерв’ю він підкреслює бажання брати участь у президентській кампанії та перемагати.

У тому ж інтерв’ю на репліку кореспондента Der Spiegel щодо його рейтингу у 6—8% Віктор Андрійович упевнено заявив: “Рейтинг моєї популярності знову зростає. Лист Медвєдєва ще більше посилить цю тенденцію”. Якщо Ющенко не має наміру залишати Банкову, і ці заяви — не передвиборна бравада, то, очевидно, його оточення має план, як зберегти владу. І серед усіх можливих підстав для введення надзвичайного чи воєнного стану — дефолт, масові сутички, невеличка переможна війна у Криму — останній варіант видається найбільш імовірним.

Про можливий конфлікт на півострові між Україною та Росією політики заговорили одразу ж після грузинсько-російського конфлікту в серпні 2008 року. Інтернет ряснів сценаріями військових операцій та їх наслідків. У жовтні 2008 року депутат Тарас Чорновіл “злив” у пресу відомості про існування плану “перекриття кораблям Чорноморського флоту Росії виходу з бухт Севастополя, можливих спроб української влади силоміць захопити маяки, якими користується Чорноморський флот Криму”. На існування сценарію під кодовою назвою “Україна у небезпеці” в інтерв’ю “Оглядачу” минулої осені натякав і Роман Зварич.

Вигоди чинного Президента у такому разі очевидні. Щойно такий конфлікт виникне, у Ющенка з’явиться реальний шанс схилити на свій бік патріотичний електорат Західної та Центральної України, розчарований московськими вояжами Леді Ю. А головне — про вибори на найближчі кілька місяців можна буде забути. Як відомо, Закон “Про правовий режим воєнного стану” тривалість такого стану не обмежує у часі.

Хто міг би завадити цьому сценарію? Очевидно, що два головні конкуренти на виборах — Тимошенко та Янукович. Останній має неабиякий вплив на думку жителів півострова. Піти на таку авантюру Віктора Федоровича можуть змусити тільки “залізні аргументи”, як, наприклад, дані соцопитувань, які засвідчать упевнену перемогу Тимошенко у другому турі.
Тимошенко, аби зупинити Ющенка, може задіяти свої зв’язки з вищим російським керівництвом. Зрив виборів їй не потрібен, сварка з Путіним через флот тим більше, тож саме від неї слід чекати викривальних заяв та протидії цьому сценарію.

Не слід забувати й про суто юридичні моменти. Так, якщо з прийняттям рішення про введення надзвичайного стану на Раді нацбезпеки й оборони проблем у Ющенка не виникне, то у парламенті, який має затвердити це рішення протягом двох днів, без підтримки БЮТ чи Партії регіонів йому не обійтись.

А раптом Рада буде у цей час заблокована? Тоді ситуаціє стає ще цікавішою. На жаль, Закон “Про правовий режим воєнного стану” якихось приписів на випадок, якщо парламент Указ не затвердить, не містить. На відміну від Закону “Про надзвичайний стан”, де чітко передбачено, що незатвердження Указу про введення надзвичайного стану протягом 24 годин, а між сесіями — 72 годин, веде до втрати ним сили. Крім того, дія надзвичайного стану у всій країні обмежена строком у 60 днів. Тож можна обережно припустити, що наявність прогалин у законодавстві про воєнний стан навряд чи зупинить гаранта. Звісно, жителям півострова у цій ситуації не позаздриш.
Сценарій третій: саботаж з боку членів виборчих комісій, які у день виборів масово захворіють або “поїдуть” у село до родичів. Проблеми з комісіями виникають в Україні щоразу під час виборів, і, здається, наступні не стануть винятком. Однак автори нового Закону “Про вибори Президента” передбачили наступний запобіжник: рішення про підсумки голосування у день виборів приймаються більшістю не від загальної кількості членів комісій, а від кількості присутніх у день виборів на засіданні. Отже, кандидатам у президенти доведеться вмовити “захворіти” не лише своїх представників у комісіях, а й конкурентів, що малоймовірно.

Сценарій четвертий — відсутність кворуму у Центрвиборчкому. Не слід забувати, що Комісія була сформована на підставі балансу політичних сил у 2007 році. Зокрема, у ній немає представника від Блоку Литвина, проте є делегат від Соціалістичної партії України — Олександр Чупахін. Частина членів комісії по квоті НУНС почала “дрейфувати” у бік Тимошенко. Голова ЦВК — Володимир Шаповал, який має оголосити на засіданні ЦВК прізвище переможця, вважається “довіреною особою” Віктора Ющенка.

Невідома хвороба членів ЦВК у 2007 році, під час дострокових парламентських виборів, зчинила багато галасу. Збудника її так і не знайшли, але осад залишився. На думку Мусіяки, такий саботаж підпадає під дію Кримінального кодексу. Що переможе у 2010-му — страх покарання чи “самовідданість” покровителям — покаже час.
У фіналі теоретично може бути застосований ще один — п’ятий сценарій зриву виборів, коли новообраному президенту завадять скласти присягу на урочистому засіданні Верховної Ради. Та ці дії межують з узурпацією влади і є підставою для притягнення до кримінальної відповідальності, переконаний Мусіяка.

Звісно, що ближче до фінішу, то менше шансів на зрив виборів. Навіть факт неприйняття бюджету на наступний рік навряд чи здатен зупинити виборчий “потяг”. Як зазначив заступник голови ЦВК Андрій Магера, у такому разі фінансування виборів може бути передбачене окремим Законом. Таку ж саму думку підтвердив “Главреду” й Оніщук.
Побоювання, й небезпідставні, у кандидатів у президенти викликає судова гілка. Новий Закон не передбачає можливості оскарження протоколів комісій, а рішення про оголошення результатів виборів набирає чинності з моменту проголошення його на засіданні Центральної виборчої комісії. Але не слід недооцінювати Феміду.

Зараз, пояснив Оніщук, важко спрогнозувати, якою буде кількість відповідних оскаржень і наскільки масовими будуть порушення. “Рішення Центральної виборчої комісії щодо встановлення результатів виборів підлягає судовому оскарженню — це юрисдикція Вищого адміністративного суду, і його рішення є остаточним. Таким чином, не можна говорити, що при звуженні ролі судів їх вплив на виборчий процес зникає”, — підклав дров до багаття міністр.

Підрізати крила

Побоювання щодо зриву виборів існували щоразу під час кампанії, та на практиці такі прецеденти траплялися вкрай рідко і, як правило, лише в окремих мажоритарних округах. Найяскравішим прикладом часткового “зриву виборів” можна назвати недоукомплектування парламенту у 1994 році, обраного за “мажоритаркою”. У березні 2006 року мав місце випадок зриву виборів мера міста Хмельницького через саботаж членів комісії. Проте у масштабах країни це зробити набагато складніше.

Навіть у 2004 році, коли Верховний Суд скасував результати другого туру, йшлося не про зрив процесу голосування як такого, а про спотворення народного волевиявлення через масові фальсифікації.

Організаційно-технічні проблеми (помилки у списках виборців, перешкоджання агітації тощо) за вмілого використання цих технологій можуть попсувати нерви кандидатам, але незірвати процес.
Утім, не можна виключати, що спекуляції на тему “зриву виборів” насправді покликані приховати справжні події, які розгортаються у зовсім іншій площині. Не виключено, що два політичні табори вже готують ґрунт для можливих компромісів. Так, улітку Борис Колесніков припустив, що Тимошенко може залишитися прем’єром за президентства Януковича. Юлія Володимирівна, у свою чергу, обіцяла подумати над збереженням чинного парламенту.

Компроміс між представниками великого капіталу означатиме й компроміс щодо результатів виборів. На технічні дрібниці у цьому разі заплющать очі. У тотальному безладі навіть простіше буде скуповувати голоси. Якщо ж консенсусу досягти не вдасться з тих чи інших причин, то жоден зі сценаріїв зриву виборів виключати не можна.

Алла ПРИСЯЖНЮК