Як розірвати коло брехні та корупції в економіці

Наприкінці вересня ми проводили у Верховній раді парламентські слухання на тему “Економічні реформи: реальність та очікування українського бізнесу”.

Стоячи на трибуні, я дивилася в зал і згадувала, як сім років тому у цьому ж залі проходили парламентські слухання, присвячені проблемам підприємництва в Україні.

У той час я очолювала регіональну асоціацію товаровиробників “Ми” і брала участь у заході як представник бізнесу від Луганської області. Тоді я слухала промовців і думала, що змінити щось в економіці неможливо. Минули роки, але і зараз бізнесмени думають, що боротися з владою так само безглуздо, як чухати скелю.

Бізнес у нашій країні змушений любити владу, дружити з нею і пристосовуватися. За 19 років це дивне шалене кохання набуло збочених форм і дійшло до стану неврозу для бізнесу. Саме тому людина, у якої є хоч невеликий ларьок на ринку, не кажучи про підприємство, не може розслабитися, і навіть спить з розплющеними очима.

Очолюючи більше двох років парламентський комітет з промислової і регуляторної політики і підприємництва, я побачила, як працює система. Цей досвід підказує, що без сильного малого і середнього бізнесу не може бути сильної держави.

Сьогодні зрозуміло, що для реальних змін недостатньо прийняття одного-двох десятків законів, бо чим кращий закон, тим більший опір бюрократичної машини, тим сильніше вона душить підприємництво. Необхідно комплексно міняти всю систему, яка, як Мінотавр, пожирає будь-які позитивні законодавчі зміни.

Реформувати цю систему не можна — її треба демонтувати. Сьогодні влада готова лише імітувати реформи. На парламентських слуханнях ми почули старі пісні від віце-прем'єра Сергія Тігіпка: ми обіцяємо, ми зробимо. Досить! Обіцяють на виборах.

Люди хочуть бачити чіткий план реформ, ясні цілі. Нам же знову пропонують десяток законопроектів і три десятки поправок — це все косметичний ремонт. А потрібно знести старий прогнилий будинок і звести новий.

Сьогодні нормальний цивілізований бізнес готовий йти на діалог з владою, але для цього повинна бути гарантія права власності, відповідальність чиновників і їх готовність виконувати закони. Тому зараз ми передусім повинні говорити про шокові реформи для бюрократів, тоді й буде результат.

Усі 19 років незалежності бізнес відчуває на собі пресинг. Чи не кожні півроку змінюються правила гри, і підприємці не можуть планувати свою роботу. Якщо у 2009 році рентабельність бізнесу становила 9%, то у 2010 році — менше 2%. У 2008 році частка збиткових підприємств становила 38,7%, у першій половині 2010 року — 48%.

Суспільство досі не знає, яку економічну модель створює влада: ліберально-ринкову, соціально-орієнтовану чи інерційно-пострадянську. Незважаючи на наявність численних програм реформ, у країні відсутній єдиний план розвитку економіки.

За ці роки в Україні створене замкнене коло недовіри, брехні і корупції в економічній сфері. Вітчизняна система оподаткування — одна з найбільш обтяжливих у світі. Підприємцям в Україні доводиться платити 147 податків та зборів і витрачати на це 92 дні. У світових економічних рейтингах наша країна займає останні місця.

Наприклад, у рейтингу простоти і зручності податкових систем Україна посідає 181 місце із 183-х — гірші справи тільки у Венесуелі та Білорусі. Як наслідок, Україна за 15 років залучила лише трохи більше 40 мільярдів доларів іноземних інвестицій. Це смішна цифра для держави з таким потенціалом, як Україна.

Всі попередні уряди обіцяли підтримку бізнесу. Зараз теж багато говорять про реформи, а на ділі, у кращому випадку, їх замінюють імітацією. Будь-які справжні перетворення завжди спираються на три ресурси: людей, фінанси і технології.

На які технології спираються реформи сьогодні? Невідомо. За рахунок яких фінансових ресурсів їх збираються проводити? За рахунок кредитів МВФ чи за рахунок українців? Хто вони, сьогоднішні реформатори? Вчорашні бюрократи?

Будьмо відвертими: в імітації реформ винні всі. Чиновники розглядають бізнес як звірка, якого потрібно наздогнати, з'їсти, а шкірку — продати. Сам бізнес відповідає державі тіньовим ринком, ухиленням від податків і соціальною черствістю.

Але хто контролює тіньовий сектор, якщо не влада? Це порочне коло, результатом якого стало зростання “тіні” до 45% ВВП країни. У нас найкраще почуває себе бізнес, який працює за принципом “за законом — заборонено, за гроші — можна”.

Що ж треба зробити, аби економічна політика країни відповідала очікуванням бізнесу? Відповідь: радикальні реформи і встановлення довіри держави до бізнесу, а бізнесу до держави. Наполягаю: жодна реформа підприємництва не запрацює доти, доки не відбудеться комплексна реформа усієї державної системи.

Потрібні реальні зміни. Наприклад, я упевнена, що пропоноване урядом зниження податкових ставок на кілька відсотків ніхто не відчує, бо їх з'їсть інфляція, витрати на адміністрування, ліцензії і дозволи. Так працює економіка вчорашнього дня, а світ після кризи диктує нові підходи, підходи 21 століття.

Влада невгамовна у бажанні провести шокові реформи для бізнесу і людей. Я вважаю, що бізнес повинен відповісти на це ідеєю проведення шокової реформи для бюрократів. Якщо бізнес не запропонує владі свої правила гри, то влада придумає правила, зручні для чиновників, і тоді про реформи доведеться забути.

Індикаторами готовності влади впроваджувати справжні перетворення могли б стати кілька простих кроків, спрямованих на поліпшення бізнес-клімату.

1. Скорочення ставки податків на 20-30% і збереження спрощеної системи.

2. Можливість для бізнесу звітувати про сплату податків максимум двічі на рік.

3. Заборона планових перевірок, позапланові — не частіше одного разу на три роки.

4.Заборона будь-яких перевірок у перші два роки існування підприємства.

5. Ліквідація найбільш одіозних контролюючих органів, передусім — Податкової міліції.

Без цих заходів влада буде і далі нав'язувати бізнесу поведінку “поза законом”. Чиновники роблять усе, щоб підприємці порушували закон і свідомо ставали злочинцями. Із злочинцем легше спілкуватися і займатися корупційними діями.

Без тотального викорінення корупції провести кардинальні економічні реформи неможливо. Країні потрібен єдиний антикорупційний проект. В Україні бізнес платить колосальний “корупційний податок”, який перевищує усі легальні податкові платежі.

Корупція заганяє бізнес у тінь. Цей сектор сягає щорічно 40 мільярдів доларів, що можна порівняти із загальною сумою іноземних інвестицій за останні 15 років.

У результаті, в Україні існує кілька варіантів бізнес-клімату. Для малого бізнесу — це Північний полюс, і скоро там настане вічна мерзлота. Для середнього бізнесу — це джунглі: жити можна, але там чатують чиновники-канібали. І більш-менш спокійно відчуває себе великий бізнес, для якого створено помірний клімат.

Реформи можуть стати інструментом і процвітання, і руйнування країни. Щоб не допустити краху, реформи необхідно супроводжувати антикорупційним проектом.

Поки у нас не буде єдиних правил гри для всіх, поки не закінчиться “підприємницький апартеїд”, корупція і тіньова економіка будуть процвітати. Якщо не побороти корупцію, яка досягла глобальних масштабів, ніяке зниження податків на 2-3% не дасть жодних результатів, тому що все поглине тіньовий сектор.

Світ навчився боротися з тіньовою економікою. Для цього держава повинна створити такі умови для бізнесу, коли легально працювати економічно вигідніше. Ментально український бізнес готовий платити розумні помірні податки, але тільки за однієї умови: весь бізнес працює у рівному конкурентному середовищі.

За останні два роки ми у Верховній раді зробили значні кроки у цьому напрямку.

Ми скоротили кількість ліцензій, запровадили принцип “мовчазної згоди”, декларативний принцип, систему державно-приватного партнерства, зменшили кількість дозвільних документів, полегшили взаємодію підприємців і контролерів, розробили програми з підтримки стратегічних галузей промисловості.

Однак багато цих норм, на жаль, залишилося на папері, хоча вони і стали законами. Для їх запровадження потрібна політична воля влади і наполегливість бізнесменів.

Успіх підприємництва залежить від його солідарності. Я бачу у парламенті галузевий лобізм та лобізм окремих фірм. При цьому немає ініціатив щодо захисту стратегічних інтересів усього вітчизняного бізнесу. Йдеться про спільні для них питання: ставки податків, відповідальність чиновників і ліквідацію численних контролюючих органів.

Щоб координувати цю роботу, ми ініціюємо створення майданчика економічних реформ, який стане сполучною ланкою між законодавчою владою і бізнесом.

У нас є базові фундаментальні питання, від вирішення яких залежить подальший розвиток економіки України. Я закликаю всіх промисловців, підприємців, інвесторів та експертів об'єднати зусилля і зайняти активну позицію щодо вироблення економічних правил, за якими нам усім жити далі. Я говорю про реформи через діалог.

Якщо нам не вдасться це зробити, чиновники знову проведуть псевдореформи. Жодна реформа, доручена бюрократам, не була успішною. За прикладом барона Мюнхгаузена, вони не витягнуть самі себе за волосся з корупційного болота, бо їм там добре. Давайте ж їм допоможемо!

Наталія КОРОЛЕВСЬКА, народний депутат України, голова комітету з питань промислової і регуляторної політики та підприємництва