Володимир загальмував “Петра”

Плавуча бурова платформа “Петро Годованець”, яка, за твердженням влади, допоможе нашій державі збільшити видобуток власного “блакитного палива” і зменшити залежність від дорогого російського газу, “спіткнулася” за крок від України. У турецькому порті Гіресун поблизу Трабзона наприкінці квітня завершилися випробування технологічного обладнання й підготовка до відправки “Петра Годованця” в українські територіальні води. Аж раптом на шляху бурової несподівано постала нова перешкода — завадити її переходу до України спробувала Росія.

Через “бомжів” — до енергетичної незалежності

Українську історію цієї бурової платформи від початку супроводжував скандал. За даними газети “Дзеркало тижня”, ДАК “Чорноморнафтогаз”, який придбав установку в березні минулого року на відкритому тендері за 400 мільйонів доларів, переплатив за неї щонайменше 150 “лимонів”. Журналісти викрили механізм закупівлі вишки через підставного латвійського “бомжа”.

Міністр енергетики і вугільної промисловості Юрій Бойко відкинув звинувачення і назвав матеріал у “ДТ” замовним — мовляв, “надто багато осіб” зацікавлені в тому, щоб Україна не займалася розробкою Чорноморського шельфу. А “Нафтогаз України” запевнив: завдяки таким буровим установкам, яких загалом буде дві, Україна втричі збільшить видобуток газу на шельфі й окупить всі витрати на них вже до 2014 року. В “Нафтогазі” підкреслюють, що ціна однієї “вишки Бойка”, дорівнює вартості 1 млрд. куб. м російського газу. Тоді як у поточному році Україна закупить у Росії 27 млрд. кубометрів “блакитного палива”.

Утім до обіцяного видобутку 3 млрд. кубів “шельфового” газу іще довго — спочатку треба доставити до місця призначення бодай першу платформу (другу планують привезти наступного року). Минулого тижня Бойко обіцяв, що “Петро Годованець” увійде в територіальні води України вже 1 травня й одразу вирушить на Одеське родовище. Проте шлях бурової установки з Туреччини виявився значно проблемнішим, ніж планувалося.

“Спротив Росії зрозуміти можна”

Як повідомляв сайт “Українська правда”, до турецького Гіресуна з верфі-виробника Keppel у Сінгапурі платформу доставили в розібраному вигляді — інакше її довгі стояки не пройшли б під мостами через протоки Босфор і Дарданелли. В Україні технічних можливостей змонтувати таку вишку немає, тож довелося обрати порт, розташований якомога ближче до наших кордонів і оснащений усім необхідним для відповідних монтажних робіт. У бухті Гіресуна три сотні фахівців могли працювати над монтажем бурової цілу зиму.

Тестування бурової після відновлення в Туреччині успішно завершилися наприкінці квітня. Після цього вишку показали українським журналістам і запевнили, що ось-ось вона вийде в море. Та не так сталося, як гадалося.

Після завершення монтажу платформу залишалося відбуксирувати в Україну. Оскільки виводити такий вантаж у відкрите море доволі ризиковано, було обрано шлях понад берегом — через територіальні води Грузії (поруч з кордоном якої розташований Трабзон), та Росії. Проте, за даними джерел “України молодої” на борту “Петра Годованця”, на російському відтинку марш­руту установка “сіла на мілину” — виникли проблеми з дозволом на перетин морських кордонів РФ.

“Однією з причин затримки могло стати недотримання якихсь норм морського законодавства, згідно з якими для проходження таких нестандартних плавучих засобів висуваються додаткові вимоги, — пояснив у коментарі “Україні молодій” президент Київського міжнародного енергетичного клубу “Q—club” Олександр Тодійчук. — Якщо ж українська сторона зробила відповідну заявку на проходження бурової, залишаються “недружні” версії затримки надання дозволу на перетин територіальних вод Росії. У такому разі ситуація набуває економічного й політичного забарвлення та містить момент силового впливу з боку росіян. Адже отримавши у власність такі вишки, Україна активізується на ринку видобування вуглеводнів і стане постійним конкурентоспроможним учасником у цій сфері. Росія ж старається монополізувати цей ринок, і конкурент на ньому їй зовсім не потрібен”.

Згоден із Тодійчуком і енергетичний експерт Валентин Землянський: “Для України наявність такої платформи — це реальна альтернатива збільшення видобутку власного газу. І, як наслідок, зменшення потреби в його закупівлі. Росія прагне упередити будь—які спроби створити альтернативу її монопольному становищу на українському газовому ринку — варто лише пригадати, як Москву обурили навіть натяки про наміри ухвалення протоколу з Азербайджаном. Тож Кремль обов’язково чинитиме спротив — явний чи прихований”.

“Коментувати щось важко. Однак Росія у будь-якому випадку не має на це ніякого права. Жодна країна не може заборонити кораблям проходити через їхню економічну зону. Тому ситуація є вкрай неправомірною”, — зазначив у коментарі “Україні молодій” експерт Володимир Саприкін.

“На сьогодні Україна — найвигідніший для Росії покупець і найбільший ринок збуту газу, — нагадує президент Української нафтогазової академії, колишній заступник міністра палива та енергетики Богдан Клюк. — По-перше, ми розташовані дуже близько територіально, по-друге, закуповуємо газу на найбільшу суму. Для порівняння: Туреччина, Білорусь закуповують газу на 10 млрд. доларів, уся Європа — на 200 млрд., а сама лише Україна — на 40-50 млрд. (нагадаємо, для України російський газ — один із найдорожчих у Європі. — Ред.). Де ж іще вони знайдуть такого вигідного покупця?”

Замість Трапезунда — Синоп

Як повідомили джерела “України молодої”, учора, аби припинити затяжне очікування дозволу росіян, керівництво “Чорноморнафтогазу” вирішило відмовитися від російського маршруту. “Петро Годованець” вирушить із Трабзона на не на схід, а на захід — до порту Синоп, звідки перетне Чорне море “навпростець” до кримських берегів. Вихід платформи очікується о 6—й ранку суботи, 5 травня. Прогноз погоди за курсом гарний, тому ризик виходу у відкрите море буде мінімальним. Таким чином “вишка Бойка” швидше стане до роботи і “віддячить” російським “газовим баронам” за “гостинність”.

 

Надра

За даними “Чорноморнафтогазу”, “Петро Годованець” стане найбільш технологічною і глибоководною буровою платформою в Чорному морі, що дозволить задіяти інтервал 76-120 метрів морського дна континентального шельфу України. Тоді як, скажімо, румунські бурові можуть працювати на глибині до 91 м, а українські “Таврида” і “Сиваш” — лише до 76 м. Отже, після введення в експлуатацію двох нових вишок Україна отримає значну перевагу у морському видобутку природного газу перед іншими причорноморськими державами. Тому спротив Росії — цілком зрозумілий.

Доречно нагадати, що наразі чорноморський шельф освоєний лише на 4%.

Тетяна СВІТЛИК, Даша ГРИШАНІНА